Home Blog Page 21

Як і де полтавцям навчитися домедичної допомоги

0

З початком воєнних дій на території України з’явилися багато курсів та майстер-класів з надання домедичної допомоги для цивільного населення. Нині наші міста кожного дня потерпають від обстрілів, і ми ніколи не знаємо прилетить у пусту будівлю чи в житловий будинок. Тому кожен полтавець має обов’язково опанувати елементарні навички самодопомоги та домедичної допомоги. Далі на ipoltavets.

Очні заняття, які проводяться в області

На Полтавщині у містах районного значення, а подекуди і у селищах періодично медики та волонтери проводять спеціальні навчання — практикуми з домедичної підготовки. Основні напрямки занять – це зупинення кровотечі, накладання пов’язок, евакуація постраждалого. На заняття зазвичай приходить багато людей різного віку. Вхід завжди вільний, іноді лише потребує попередньої реєстрації.

У місті Полтава в приміщеннях шкіл та інших навчальних закладів періодично навчання проводять інструктори обласного військового спортивного центру «Воїн». Учасники зазвичай відточують навички один на одному під наглядом інструкторів. Волонтери організації відзначають, що зазвичай на такі заняття приходять чоловіки, які з певних причин не можуть іти воювати, або бійці тероборони.

Нещодавно були проведені тренінги від обласної організації Товариства червоного хреста для людей з інвалідністю. На яких охочих навчали відпрацьовувати зупинку кровотечі та робити штучне дихання. Організатори відзначали, що серед учасників були як чоловіки, так і жінки, навіть один підліток. Для людей з обмеженими можливостями – це надзвичайно важливо, адже деякі з них не мають можливості часто виходити з дому, а іноді є самотніми людьми.

Долучитися до подібних занять, ви можете у своєму місті через відповідні оголошення на сайтах міської влади або волонтерських товариств. 

Кілька порад з надання першої допомоги постраждалому

Для тих, хто не має можливості відвідати заняття очно, ми підготували невеликий гайд по основних правилах першої домедичної допомоги. 

Перш за все оцініть ситуацію швидко та спокійно. Перевірте чи загрожує щось вам чи постраждалому, за можливістю дізнатися, що стало причиною цієї ситуації та скільки постраждалих. Ніколи не ризикуйте, якщо ви не впевнені, що допомогти зараз це безпечно. Переміщуйте постраждалого лише в тому випадку, якщо це не завдасть йому більшої шкоди. 

Перш за все зателефонуєте до швидкої допомоги. Не торкайтеся до відкритих ран, не обробивши свої руки. Не дихайте, не кашляйте і не чхайте над раною або постраждалим. Рану, за можливості, потрібно перев’язувати чистою тканиною, щоб зупинити кровотечу.

Якщо людина у свідомості і ви не знаєте її, перш за все, потрібно познайомитися, увійти в довіру та запитати про самопочуття. Перше, що відчуває постраждали цей момент, це шок, ваше завдання заспокоїти його. Якщо ви не впевнені в тому, яка допомога потрібна, зателефонувавши у швидку допомогу, опишіть все, що бачите та стан людини, запитайте поради. 

Перед цим обов’язково перевірити пульс та дихання людини. Якщо дихання слабке, вам доведеться робити штучне дихання. Підніміть однією рукою підборіддя постраждалого, затисніть ніс, зробіть глибокий вдих, широко відкрити рот і обхопіть ним рот постраждалого. Таким чином зробіть два сильних видихи в рот постраждалого. 

Якщо дихання все ще не відновлюється, почніть робити масаж грудної клітини. Для цього двома руками надавлюйте на середину грудної клітки 30 разів. Глибина рухів має бути близько 5 сантиметрів з великою швидкістю, близько 100 натисків у хвилину, тобто швидше ніж одне надавлювання в секунду. Продовжуйте робити це до приїзду швидкої допомоги. Найбільш ефективно буде робити це вдвох, тобто хтось робить масаж грудної клітини, а хтось штучне дихання.

Війна тут і зараз: виставка «Історія спротиву Кременчука» на білбордах 

0

Ми всі чудово пам’ятаємо як вже на четвертий день війни з’явилися перші патріотичні білборди, там де раніше висіла реклама. В них чи не вперше в історії реклами Полтавщини ми побачили відверту лайку та сміливі висловлювання. Це було безпрецедентно, адже раніше ніхто не міг собі дозволити такого. Регіони, які не потерпали напряму від російської агресії, показати свою небайдужість і підтримку бойового духу всієї України. Лозунги та влучні вислови, які були у всіх на вустах, прикрашали вулиці міста і вселяли віру, що тут ми всі разом всі за одну ідею. Далі на ipoltavets.

Як виникла ідея виставки

Війна ще досі не стала частиною історії, на жаль, вона продовжуються. Але в музеях вже починають з’являтися виставки й експонати присвячені боротьбі України за свою територіальну цілісність. У травні в Музеї військової історії пройшла виставка «Історії супротиву Кременчука». Директор музею Володимир Поляков каже, що з перших днів працівники збирають артефакти сучасної війни, як свідчення нашого шляху до перемоги.

Ідея створення експозиції виникла з вуличних кременчуцьких білбордів, які надихали гостей та жителів міста патріотичними гаслами. І тут вони вперше зібрані всі разом у зменшеному форматі. Голова Асоціації зовнішньої реклами міста Сергій Каптан одразу підтримав таку ідею. Він ділився, що досвід написання нецензурної лексики на рекламних постерах був у нього вперше. Але каже без цього вони не могли, це те, що відображало дух часу.

Найяскравіші експонати “Історії спротиву”

Це було дуже ризиковано, зізнаються члени асоціації. Адже ніхто не знав що буде завтра, а після такої реклами асоціація точно потрапить до розстріляних списків. Але, на щастя, російські окупанти не дійшли до Кременчука. 

Так почався другий етап патріотичних постарів. Вони вже зображували подяку збройним силам та волонтерам, змальовували кохання та сім’ї під час війни. Були навіть заклики берегти екологію: «Не паліть сухостій — паліть окупантів». 

Тут є і незвичайні дерев’яні постери, які виготовляє Кременчуцька фірма WoodPosters, Їх на початку російського вторгнення роздавали на блокпостах, у волонтерських організаціях та військових частинах. Директор фірми, Петро Снітко розказує, що в лютому були всі співробітники розгублені. Але разом вирішили прикрашати офіси та вулиці постерами з жартівливими чи мотивуючими написами. 

Крім рекламної продукції тут розміщені експонати бойових дій. Частини форми, сухпайку, речі армії окупантів, є навіть уламок ракети, яку випустили на нашу землю. 

Тут є і виготовлені власноруч волонтерами предмети. І виготовляли студенти, викладачі Вищого професійного училища №7, на базі якого й зорганізована виставка. Тут є вишиті прапори, військова амуніція, частини зброї, прапори, записки, портрети військових.

Одним з провідних лозунгів виставки став вислів Григорія Сковороди: «За Україну треба не вмирати, а вбивати». Сергій Каптан з командою, крім підняття бойового духу, мав на меті також і позбутися ідеологічного ярма українців, та образу страждальців. Він підкреслює, що сльози та відчай не допоможуть перемогти. Тільки щира боротьба, згуртованість та незламний патріотичний дух – ось що потрібно нині українцям найбільше. 

Історія та досягнення Кременчуцької галереї

0

Кременчуцька художня галерея — один з головних з центрів культурного розвитку міста Кременчук. На території галереї постійно відбуваються виставки обласних художників, художників України, а також міжнародні виставки живопису, скульптури, фотомистецтва та графіки. Щомісяця галерея оновлює експозицію. Далі на ipoltavets.com.

Як організована робота галереї 

Художня галерея була заснована 1998 року в центральній частині міста, на березі річки Дніпро. У галереї є дві світлі зали із сучасним ремонтом у стилі мінімалізм. Тут постійно проводяться майстер-класи, конференції, екскурсії, навіть літературні вечори, дитячі конкурси та художні зібрання. Вхід до галереї завжди був безкоштовний. 

З 2017 року міську художню галерею очолює Оксана Бойко — художниця, Членкиня національної спілки художників України, Членкиня національної спілки журналістів України. Мисткиня за свою творчу кар’єру створила більше 1000 робіт та була членом понад 80 виставок. Вона відома перш за все своєю експозицію «Мій Кременчук: легенди, історія, сучасність в картинах», її художниця готувала 20 років. Минулого року вона була розміщена в художній галереї. Це 170 творів у авторськый техніці, де зображено видатні локації міста, відомих діячів, символи Кременчука та легенди. 

Найяскравіші експозиції галереї 

З початком воєнного стану, галерея припинила свою роботу, але недовго. У березні художники відрефлексували на тему російського вторгнення до України і створили полотна, які зображують цю безглузду війну. Так відвідувачів вразила виставка плакатного мистецтва кременчуківця Сергія Брильова.  За перші 24 дні війни він створив 56 плакатів на воєнну тематику і назвав їх «Щоденником війни». Директорка галереї зазначає, що це мистецтво, яке дуже лаконічно та яскраво розповідає про найпотужніші події цього періоду. Зображені міста-герої, люди-герої, долі тварин і переосмислені образи рашистів, які посміли вдертися на нашій землі. 

Сам автор зазначає, що за мету ставив собі достукатися до свідомості дуже різних людей, навіть тих, які говорять різними мовами. Сергій говорить, що давно мріяв створити персональну виставку, яка була б присвячена болючій темі сучасності.

Нагадаємо, що останні виставки галереї були на дуже різноманітну тематику. Так, взимку відбулася виставка присвячена ювілею Кременчука та Різдву, в якій взяли участь близько 50 митців з різних куточків України. До цього в галереї можна було побачити роботи художника Миколи Руденка під назвою «Пульс душі». Крім того, галерея розміщує не лише художні роботи, а й колекції. Так восени тут відбулася презентація колекції поштових марок та конвертів Людмили Лазун. 

Кременчуцька художня галерея входить до списку державних музеїв, експонати яких є надбанням державної частини Музейного фонду України. Галерея на чолі з директоркою веде активну мистецтвознавчу та популяризаторську роботу, об’єднується з іншими мистецькими організаціями. Так в журналі «Образ М» та місцевій пресі періодично публікуються статті про історію, культуру та мистецтво Кременчука. Неодноразово виставки галереї ставали лауреатами всеукраїнських конкурсів та премій, що демонструє високу культурну цінність робіт та чудову організаторську роботу музейного закладу.

Як з користю та задоволенням провести час дітям на Полтавщині: альтернативи літніх таборів

0

 У травні стартували літні канікули для українських школярів. Зазвичай багато сімей відправляють своїх Чад на кілька тижнів до літнього табору. Це чудове місце для відпочинку, оздоровлення, соціалізації та здобуття нових навичок та вмінь. Проте цього року відкриття таборів в деяких містах просто неможливе.

Нагадаємо, що в інтерв’ю Олена Зеленська повідомила, що в певних регіонах України цього літа буде можливість відкрити дитячі табори. Це регіони, у яких немає безпосередньої загрози бойових дій та російського вторгнення. Для визначення такої місцевості буде створений спеціальний штаб, який розроблятиме стратегію та контролюватиме роботу цих закладів. Далі на ipoltavets.com.

Яка ситуація з таборами на Полтавщині

Дмитро Лунін, голова Полтавської обласної адміністрації, на брифінгу розповів, що ймовірно, на Полтавщині державні літні табори не відкриються. Нині там проживають кілька сотень переселенців. Щодо роботи приватних закладів відпочинку, Лунін наголосив, що відкриватися вони можуть лише з урахуванням одного важливого правила — безпеки. Рішення про роботу цих закладів буде ухвалюватися на державному рівні, а не на регіональному. Передбачається, що вони повинні мати укриття, сповіщення про повітряну тривогу та дотримуватися усіх необхідних заходів безпеки. Поки однозначної відповіді полтавська влада не дає, і неготується до відкриття літніх таборів для дітей.

Літні альтернативи для школярів

Багато музеїв та зоопарків пропонують для дітей і батьків літні програми. Вони проводять освітні заходи, а деякі часто влаштовують вільні дні, що дозволить вам безкоштовно завітати до них. Багато подібних закладів пропоную для дітей уроки мистецтва, наукові дослідження, цікаві лекції та практичні заняття.

Досліджуйте природу. Незалежно від місця вашого проживання, природа є всюди. Можна відвідувати місцеві парки чи сади, спостерігати за рослинами, що ростуть у вашій місцевості, подорожувати до сусідніх регіонів або вирушити в похід.

Похід, до речі, це чудова ідея для компанії з дітьми. Ви можете виїхати на природу на кілька днів, взявши все необхідне. Це прекрасний час для знайомства з природою, час вчитися виживати в природних умовах та пізнавати себе. До речі, цей вид відпочинку ідеально підійде як для дорослих, так і для їх дітей. Це ваш спільний відпочинок, від якого залишиться купа позитивних емоцій.

Привчайте дитину до волонтерства. Познайомити її з ідеєю віддавати, працюючи волонтером у місцевому притулку для тварин чи в роботі на озеленення міста. Спілкування з тваринами допомагає дитині подолати стрес, заспокоює нервову систему та сприяє фізичному розвиткові. А розуміння того, що вона робить добру справу, сприяє побудові правильних життєвих пріоритетів та цінностей.

Спортивні чи творчі секції або школи розвитку дозволяють дитині провести час без батьків, лише з однолітками, отримуючи максимальну користь від занять. Це чудовий спосіб соціалізації, нових знайомств та утворення дружніх зв’язків. Для того ж це максимально ефективно впливає на формування нових навичок та здібностей, які можуть знадобитися в майбутньому. Так в звичайних спортивних секціях, народжуються майбутні олімпійські чемпіони.

Євгеній Богодайко — історія найуспішнішого параолімпійця з Полтави

0

Євгеній Богодайко — полтавський спортсмен, плавець, восьмиразовий призер Літніх Паралімпійських ігор та Заслужений майстер спорту. Євген один з наймолодших і найуспішніших параолімпійських спортсменів в Україні. Далі на ipoltavets.com.

З чого все починалося

Хлопець народився у Полтаві і мав вроджені проблеми з кінцівками. За порадою директора реабілітаційної школи його зарахували на секцію плавання, щоб сприяти загальному фізичному розвиткові. Мати спортсмена згадує, що з дитинства він боявся купатися, навіть у ванні. Перший тренер Сергій Калайда одразу після першого тренування Євгена, був розчарований і сказав матері, що плавця із сина точно не вийде. Але Євгена перші тренування так надихнули, що хлопець навіть почав прогулювати уроки, замість них ходив до басейну. Його почала тренувати дружина Калайда, заслужений тренер України, Галина Бойко. Саме вона найбільше приділяла часу молодому спортсменові. 

Сім років напружених тренувань дали перші плоди. Уже в п’ятнадцятирічному віці Євгеній став чемпіоном Європи серед плавців з обмеженими можливостями. Із 2010 року почав завоювати срібні та бронзові медалі на різних дистанціях на чемпіонаті світу. 2012 року Богодайко стає чемпіоном Європи з плавання.

У Паралімпійських іграх вперше взяв участь у 2012 році, на цих перших змаганнях виграв 2 золотих і 5 срібних медалей.  Спортсмен має по-справжньому бійцівський характер. Адже саме в розпал тренування перед Олімпіадою в Лондоні 2012 року він зламав робочу руку і розтягнув сухожилля. Проте домовившись з лікарем Євген продовжу тренування, хоч і надто рано зняв гіпс. Як результат кістка зрослася неправильно. І кожен рух на Олімпіаді завдавав спортсменові невимовного болю.

Найбільші перемоги Євгена

Найяскравішими досягненнями для плавця стали перемоги на Паралімпійських іграх 2016 року, тоді Євген привіз до України 4 золоті медалі, 3 срібні і 2 бронзові. Установив один світовий і два європейські рекорди. У вересні став першим мультипризером Паралімпійських ігор. 

Того ж року Євгена Богодайко нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а через 4 роки орденом «За заслуги» ІІ ступеня. Полтавський спортсмен визнаний майстром спорту міжнародного класу.

Євген розказує, що попри свої фізичні вади він веде абсолютно нормальне та здорове життя. Тому неодноразово чув на свою адресу закиди параолімпійських спортсменів, що він, мовляв, несправедливо бере участь у Параолімпійських іграх. Натомість повинен змагатися нарівні із фізично здоровими спортсменами.

В інтерв’ю українському Vogue Євген зізнався, що працює з психотерапевтом. Працює із нестабільним самопочуттям в періоди, коли мету досягнуто і головне завдання виконане. Спортсмен ділиться, що обожнює спілкуватися з містянами, обожнює коли його радісно зустрічають з олімпіади і щиро вітають. Для спілкування з пресою та охочими, він може перенести тренування та змінити графік. 

Єдине, що Євгеній оберігає найбільше — це дім та сім’я. Він ніколи не дає інтерв’ю вдома, бо говорить, що це його особисте місце сили та натхнення. В мережі майже немає інформації та світлин Євгена з його дружиною. Досі про те, що спортсмен одружений навіть мало хто знав. Оскільки вік спортивної кар’єри недовгий, Євген задумується над народженням дітей, хоче трьох, розглядає можливість податися в політику. Євген пишається тим, що спорт його загартувався подарував міцний характер, адже це дуже допомагає зараз в житті.

Щеплення для внутрішньо переміщених осіб на Полтавщині: як отримати на навіщо

0

Органи міської влади наголошують, що пандемія коронавірусу ще не припинилася. Звернень до лікарень стало менше, в тому числі, через воєнний стан. Нині на Полтавщині фіксують незначний рівень захворюваності, але Міністерство охорони здоров’я наголошує, що восени існує імовірність нового сплеску захворювання на ковід. Далі на ipoltavets.com.

Як отримати планові щеплення та вакцинуватися від ковіду

Особливо гостро нині це питання стоїть зараз для переселенців, оскільки багато з них не встигли отримати бустерну дозу. Зараз на Полтавщині працює 96 пунктів щеплень при центрах ПМСД та амбулаторіях, де кожен охочий може отримати вакцинації від коронавірусної хвороби. У наявності є 2 вакцини: Phizer та CoronaVac. Усі хто раніше отримав щеплення вакциною Moderna, повторно щепитися можуть Phizer. 

До того ж сьогодні внутрішньо приміщенні осіб особи, як зазначає міська влада, можуть укласти декларацію з сімейним лікарем у будь-якому медичному закладі міста. Крім вакцинацій, це дозволить отримувати безкоштовну медичну допомогу в тому обсязі, якої потребують ВПО. Це відкриває також можливість отримати рецепти на препарати за програмою «Доступні ліки».

Для усіх внутрішньо переміщених осіб проводиться імунопрофілактична робота відповідно до термінів профілактичних щеплень. Для цього необхідно звернутися до сімейного лікаря, який проведе повний огляд, загально клінічні дослідження, експрес-тестування. За потребою призначить лікування та консультацію профільного фахівця. Така ж сама процедура щеплення стосується і дітей вимушених переселенців. Вакцинацію проводять після аналізів та консультації спеціалістів.

Чому вакцинація це важливо

Вакцинація захищає нас і наших дітей від багатьох серйозних і потенційно смертельних захворювань. Колективні щеплення зупиняють поширення хвороб серед людей, які не мають потрібних щеплень. Усі препарати приходять ретельне тестування на безпечність перед введенням, а також постійно контролюються щодо побічних ефектів. Доведено, що вакцинації не мають довготривалих побічних ефектів та не викликають алергію.

Важливо розуміти, що вакцинація – це найважливіше, що ми можемо зробити для свого здоров’я. Вакцинування запобігає кожного року трьом мільйонам смертей у світі. Наприклад, кількість таких захворювань як кір та дифтерія зменшилися на 99,9% після винайдення вакцин. Тому, якщо люди перестануть вакцинуватися, інфекційні захворювання можуть почати поширюватися знову.

Головна функція щеплень – навчити нашу імунну систему створювати антитіла, які захистять від конкретних хвороб. Набагато безпечніше для нашої імунної системи навчитися цьому через вакцинацію, ніж підхоплювати хвороби та лікувати їх. Коли імунна системи знає як боротися, вона може захистити нас протягом багатьох років. До того ж що більше щеплень будуть отримувати люди по всьому світу, тим міцнішим буде наш колективний імунітет. Адже є категорія людей, яким вакцинування протипоказано, наприклад тим, хто має серйозну алергічну реакцію на інгредієнти вакцини або люди з дуже ослабленою імунною системою, через лікування раку або стан здоров’я. Тому колективний імунітет оберігає не тільки тих, хто щепився, але й тих, хто цього зробити не може.

Коронавірус в області: літнє зміцнення імунітету

0

З початком повномасштабного російського вторгнення, ми всі відчули як буденні справи та турботи відійшли на другий план. Так сталося і з пандемію коронавірусу. Нині в супермаркетах та магазинах вже важко помітити когось у масці, а з вхідних дверей у громадських місцях потроху прибирають санітайзери. Чи означає це, що коронавірус переможено? Міністерство охорони здоров’я не поспішає робити подібні висновки. Проте слід визначити досить позитивну тенденцію щодо зниження загальної захворюваності на коронавірус. Далі на ipoltavets.com.

Коронавірусна хвороба в області

Зменшення кількості хворих на коронавірус не виникло нізвідки. Адже завдяки роботі центрів масової вакцинації, яка триває вже понад рік на Полтавщині було щеплено близько 70% жителів. За останній рік було проведено близько 1,5 мільйонів щеплень. Це означає, що ми потроху почали досягати колективного імунітету.

Полтавська обласна адміністрація зазначає, що за перший тиждень червня на Полтавщині було зафіксовано 53 випадки захворювання на Covid-19. Нагадаємо, що від початку карантину Полтавський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ інформував щодо 199 299 діагностованих випадків захворювання. З них одужали 194 883 місцеві жителі. На жаль, з початку пандемії в області було зафіксовано більше 4 тисяч летальних випадків. 

Як підвищити імунітет влітку

Хоча цифри свідчать про позитивну динаміку, ми маємо не забувати, що пандемія повністю непереможна. А літній період — це чудовий час і можливість попіклуватися про свій імунітет. Ми підготували кілька корисних порад, які допоможуть зміцнити нашу імунну систему, та убезпечити від більшості захворювань, в тому числі і коронавірусної хвороби.

Вітамін D, який ми отримуємо влітку від сонячного випромінювання, позитивно впливає на нашу імунну систему та має здатність накопичуватися в організмі і зберігатися до холодної пори року. Прогулянки, біг, ігри на свіжому повітрі, плавання, їзда на велосипеді підвищують рівень глутатіону в організмі та сприяють боротьбі з вірусами. Регулярні фізичні вправи підтримують хороший кровообіг, допомагають позбутися бактерій з легень, зменшують викиди гормонів пов’язаних зі стресом. А побутує думка, що стрес надзвичайно шкідливо впливає на імунну систему..

Хоча влітку ніч настає пізно, а перші промені сонця пробиваються дуже рано, ми повинні дбати про здоровий та повноцінний сон, він має тривати не менше 7-8 годин. До того ж кімната, у якій ви спите, повинна добре провітрюватися.

Літо — це чудова можливість урізноманітнити свій раціон та додати важливі вітаміни. Вітаміни С, D, фолієва кислота, які містяться в овочах, фруктах та бобових допомагають підвищити імунітет. Споживайте широкий асортимент літніх літньої їжі яскравого кольору: ягоди, цитрусові, яблука, червоний виноград, цибуля, шпинат, морква. А свіжий часник є особливо корисним для імунітету. Фруктами і овочами замінюйте червоне м’ясо, цукор, насичені жири і продукти з низьким вмістом клітковини, вони негативно впливають на імунну систему. Ці харчові продукти призводять до запалення в організмі, що викликають ряд проблем зі здоров’ям. Зменшення споживання цукру стримує бактерії, які атакують клітини імунної системи. Цинк і хром, яких багато в молюсках, морській їжі та овочах чудово підвищують здатність боротися з вірусами. Будь-яка сезонна зелень особливо корисна для жінок, адже впливає на їх репродуктивну систему. Обов’язково потурбуйтеся про гігієну та споживайте всі літні фрукти та овочі добре очищеними, та вдвічі частіше мийте руки.

Не забувайте збільшити своє вживання рідини. Пийте фруктові соки, воду з лимоном чи смузі та будьте здоровими!

Куди зникли бронежилет і каска з Решетилівського краєзнавчого музею?

0

На перший погляд дуже дивне порівняння, але музеї  чимось схожі на музичні інструменти. Коли їх ніхто не чіпає — вони мовчать, а якщо до них доторкається фахівець — починають неперевершено звучати і дивувати всіх довкола. 

Таке порівняння спадає на думку, коли опиняєшся у Решетилівському краєзнавчому музеї Решетилівської міської ради і знайомишся з його директором, а насправді людиною-душею цього закладу і, можна сказати, хранителем старовини Юрієм Кісілем. Пан Юрій — ходяча енциклопедія, людина, для якої минувшина Решетилівського краю то особливе тяжіння.

Він, повідомляє сайт ipoltavets.com, 30 років за головного господаря в архаїчному царстві, хоча від скромності себе б так зроду не назвав. Історію закладу директор знає, як свої п’ять пальців. Розповідав про це безліч разів туристам і не лише, писав у книжках, історичних дослідженнях і місцевій пресі.

На фото: Директор Краєзнавчого музею Решетилівської міської ради Юрій Кісіль проводить екскурсію

Музей теж має свою біографію

Решетилівському краєзнавчому музею вже більше півстоліття з дати заснування. Як розповідає Юрій Кисіль: “Перший історичний музей у Решетилівці було створено 1921 року з метою збереження культурного надбання краю. А першими експонатами закладу стало церковне начиння з пограбованих більшовиками семи місцевих храмів. Шість із них знаходилися безпосередньо у Решетилівці та ще один — на території сусіднього села Шкурупіївка. Організатором музею став Іван Гаврилович Лютий. А для облаштування закладу обрали дореволюційне приміщення земського постоялого двору Гуревича, що знаходилося поруч із Базарною площею.

Нині це район так званого “універмагу” в місті Решетилівка. У кінці 20-х років ХХ століття згаданий історичний музей став уже музеєм народної творчості. Після трансформації чільне місце тут зайняли килимові та вишивані вироби. Що й не дивно, адже Решетилівщина здавна на всі світи славиться ними. Але якось так сталося, що із закінченням політики і тенденцій українізації та з настанням страшного голодомору 1932-1933 років закладу не стало… У безвість зникли експонати, як і музейна діяльність на території тодішнього району…”.

Але життя, історія мають здатність рухатися по спіралі. Після періоду занепаду настають часи довгоочікуваного відродження. Решетилівський музей дочекався цього часу аж у 1965 році… Тоді на другому поверсі районного Будинку культури урочисто відкрили історико-краєзнавчий музей, що складався з п’яти просторих кімнат. Цей заклад пропонував відвідувачам осягнути історію краю у “форматі” того часу, тобто відвідавши такі розділи як: “Минуле наших предків”, “Решетилівка в революції 1905-1907 рр.”, “Боротьба за владу рад”, “Соціалістична перебудова селища Решетилівки”, “Решетилівка у роки Великої Вітчизняної війни”, “Решетилівка на рубежах комуністичного будівництва” та “Інтернаціональна дружба”.

На фото: “Рушник єдності рідного краю”, який вишили представники усіх сільських рад, що донедавна діяли на Решетилівщині

Як розповідає Юрій Кісіль: “Організаторами музею були тодішні голова селищної ради В.І.Синяк, директор Решетилівської школи І.С.Мусійко, учитель історії Д.А.Убийвовк, директор Художнього професійно-технічного училища №28 В.Т.Кривонос та директор фабрики художніх виробів імені Клари Цеткін Л.С.Товстуха, а ще учні середньої та восьмирічної школи №2”.

Згідно даних статистики, станом на 1982 рік у музеї налічувався 2 тисячі 131 експонат, серед яких 257 оригінальних. Відвідали музей 3 тисячі 240 осіб, тут було проведено більше трьох десятків екскурсій, а ще десятки масових заходів та лекцій, як тоді було дуже популярно. За плідну роботу заклад відзначали солідними грамотами, а ще йому присвоїли звання “культурно-освітньої установи відмінної роботи”. 

Фото: Стенди зі старими світлинами у Решетилівському краєзнавчому музеї

Як зауважує нинішній керівник музею, серед його найперших колег-попередників в історії закарбовані такі імена: Д.А.Убийвовк, М.К.Береза, М.М.Нестеренко, І.К.Деркач, Т.М.Гулянова, М.В.Калініченко. Та додає, що станом на 1 грудня 1981 року на Решетилівщині, окрім згаданого, так би мовити центрального музею, діяли і музеї у місцевих селах: Шевченківський народний, Глибокобалківський, Демидівський, Друголиманський, Жовтневий, Калениківський, Малобакайський, М’якеньківський, Новомихайлівський, Першолиманський, Потічанський, Плосківський, Сухорабівський та Федіївський. І за тогочасними підрахунками загальна кількість експонатів у цих закладах становила 8 тисяч 198 штук. Прикро, та з різних причин усі ці заклади, окрім Решетилівського,  вже в часи незалежної України не змогли втриматися наплаву і припинили свою діяльність… Нині в громадах Решетилівщини є лише поодинокі музейні осередки. 

А от даний заклад 1993 року очікував переїзд у кілька кімнат новозведеного Центру культури і дозвілля “Оберіг”, згідно розпорядження представника Президента України  І.Г.Боровенського (цю людину, світлої пам’яті, вважають взірцем керівника, людиною-легендою. Він увійшов в історію як ініціатор та організатор масштабної відбудови на Решетилівщині у 80-90-х роках ХХ століття,  за свою діяльність зокрема отримав звання “Почесний громадянин Решетилівського району”). І відтоді в музею почалося зовсім нове життя.

Фото: зменшена копія давньої Решетилівки. Виготовлена в 1965 р.

Як зазначає у своїх публікаціях директор музею, нині тут відвідувачі можуть ознайомитися з  витоками історії ткацтва і вишивки з к.17-поч. 20 ст., з діяльністю Полтавського губернського земства щодо відродження кустарних промислів у к.19-на поч. 20 ст., дізнатися про історію колишніх місцевих художньо-промислових артілей “Троянда” та ім. К.Цеткін, а ще школи майстрів художніх промислів, що пізніше стала Художнім професійним технічним училищем №28, а нині діє як Решетилівський художній професійний ліцей. Окремі стенди та експозиції присвячені знаменитим землякам.

Зокрема народному художнику України, лауреату Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, директору колишньої решетилівської фабрики художніх виробів імені К.Цеткін Л.С.Товстусі,  решетилівській художниці декоративного мистецтва, заслуженій майстрині народної творчості, лауреату державної премії імені Т.Г.Шевченка Н.Н.Бабенко, видатному українському оперному камерному співаку, народному артисту Б.Р.Гмирі. 

У зв’язку з припиненням діяльності знаменитої фабрики ім. Клари Цеткін, свого часу музей успадкував більше 270 експонатів даного підприємства, які мають виняткову культурну цінність. Серед виробів насамперед килими, сорочки та рушники, а ще цінні фотографії та різного роду документи…

Змінюється життя — змінюється й музей

Життя триває, а отже музей розвивається і розширюється. Юрій Кисіль радо демонструє відвідувачам його надбання, починаючи з невеликої колекції часів трипільської, скіфської, сарматської культур і до часів сьогодення, в яке безжально увірвалася російсько-українська війна, зачепивши й Решетилівський край, як і всю Україну. Тапер експозиції відділу називаються зовсім не так як раніше. Вони сміливо нагадують про голодомори, репресії, Чорнобиль, Афганістан, інші численні втрати і численні здобутки решетилівців в часи минувшини, на загальній мапі їхньої рідної вільної України і навіть у світі. Тут не забуто, певно, нікого з людей, які залишили вагомий слід в історії рідного краю. 

У музеї більше 3,5 тисяч експонатів. Кожен з них для пана директора, для історика і в минулому вчителя, немов рідна дитина.  Він мрійливо згадує як багато з них діставав, нерідко навіть придбавав, відшуковував.

Ось поруч милує око “Рушник єдності рідного краю”. Цей виріб “мандрував” тутешніми сільрадами, де місцеві майстрині одна за одною турботливо і уміло додавали хрестики на спільний унікальний виріб. І чомусь Кукобівська сільська рада єдина обрала строкаті кольори, коли всі інші обмежилися червоним і білим. А ось ряд цеглин. Для когось — звичайна собі цегла. А насправді — цегла дореволюційного періоду (тобто до 1917 року), добротна і дебела, яку виготовляли місцеві осередки у Решетилівці та у селах Сухорабівка, Демидівка, що екскурсовод легко розрізняє за відповідними позначками на цеглинах. Села і досі живуть, а від виробництва давно немає і сліду… 

Зовсім поруч, але ще складено купою, стос портретів трударів колишнього райагропромоб’єднання. Передовики сільгоспвиробництва суворо  і поважно поглядають з-під скла і  очікують, коли їм знайдеться місце в цьому царстві історії. Трохи далі зі світлини спокійно поглядає Решетилівський фотограф Павло Кирилович Грицай (1910-1960 рр.). Який служив моряком-підводником на Тихоокеанському флоті і на знімку зображений  у морській формі підводного човна “Морж”. Є на стенді й групове його фото сім’ї та особистий фотоапарат “Корц”.

Директору Юрієві Кісілю тут, у музеї, усе дороге. Куди не оглянься. Ось, приміром, весільна сорочка “Лебедина вірність”, виконана заслуженим майстром народної творчості України, членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України, талановитою сучасницею Ніною Іпатій (на фото нижче)

Справа від обрядової сукні красується чоловіча сорочка-чумачка 1980 року з домотканого полотна і з акуратною ручною вишивкою. А на чепурній етикетці навіть вказано рік народження її авторки, заслуженого майстра  творчості Е.М.Василенко. Ціна виробу на тоді значилася 97 руб. 34 коп. Неподалік дбайливо складено сорочку-жидівку, а ще давнезну ткану плахту, яку музейники колись купили  у когось із жіночок з тутешнього мікрорайону “Цибулівка”, як то кажуть “за налічку”. І куди по сторонах не глянь у музейному просторі — око манять славні традиційні решетилівські килими та гобелени. Погляду не відвести! “Ось оцей, красивезний, із шотландської вовни, це килим 1993 року нашого знатного Л.С.Товстухи, він сам і бахрому вив’язав, а виткали виріб килимарниці бувшої відомої фабрики імені Клари Цеткін”, — милується співрозмовник. 

Неподалік, за його словами, магічне намолене веретено. Саме магічне, бо у тих, до кого ним торкнутися, чомусь зникає біль у тілі. І, певно, не менш магічний ткацький верстат, якому понад століття і який у музей привезли в подарунок із місцевої майстерні художніх промислів “Соломія”, бо тут уже інші модернізовані верстати…

“Збираю і приношу у музей усе, що втілює в собі історію…”

 Дещо далі, у сучасному відділі на тему російсько-української війни, легко помітити орківський сухпайок, їхній же “магазин” для патронів, який земляки-захисники “віджали” у ворога під час знаменитого “Гадяцького сафарі”. І  ось вже у руках директора-співрозмовника міна 82 калібру радянського зразка, такі й нині на озброєнні “другої” недоармії рашистів і частенько літають в бік українських захисників і мирного населення. А от бронежилета і каски, привезених з АТО, в експозиції російсько-українського протистояння немає. Вже немає… Бо Юрій Кісіль вирішив, що їм тепер знову місце на фронті і вони знадобляться одному з бійців-земляків. Хай бережуть життя Герою, а в музейну експозицію ці речі  іще потрапити встигнуть.

“Я ніколи нічого не викидаю на смітник. Я збираю і приношу у музей усе, що втілює в собі історію, нічого не цураюся, — натхненно говорить пан Юрій. — Школа закривалася — звідти попросили забрати експонати, макулатуру здають і там щось знайду, місцеві люди багато дарують, іноді, навіть, коли підсвідомо відчувають, що скоро… підуть із життя. А ще часто пригадую часи, як ми з колегою по дворах робили обходи і придбавали за гроші у людей цікаві нам експонати для музею. Було й таке… Шкода, що екскурсій нині не так багато, як було і як би хотілося. Через військовий стан адресні ж таблички та вивіски у нашому місті познімали. Немісцеві люди, переселенці чи проїжджаючі транзитом, складно орієнтуються у таких локаціях… Та й не завжди їм до цього”.

Та між тим директор не засмучується. Він уперто вірить, що кращі часи, для музею і для країни в цілому,  вже не за горами і день за днем скрупульозно робить свою роботу. Навіть його невеличкий кабінет — це ніби теж  мініатюрний музей. Тут стосами лежать цікавезні документи, на стінах висять пов’язані з минулим Решетилівщини експонати, а ще тут купа грамот та інших відзнак за самовіддану працю хранителя музею, якому цей заклад, як рідний дім.

Літературне життя Полтаві під час війни

0

Днями у Полтавському національному педагогічному університеті ім. Короленка відбувся важливий культурний захід – презентація чергового випуску літературного журналу “Полтавська криниця”. Його випускає обласна організація Національної Спілки українських письменників. Далі на ipoltavets.

Одночасно з публікацією чергового номера журналу пройшла виставка художніх творів В. Шкурупія з воістину творчою назвою «Я сам з того Всесвіту». До слова, Володимир Шкурупій – це мирське ім’я Високопреосвященнійшого Афанасія – єпископа Ізюмського та Харківського.

Презентація літературного журналу

Як повідомляє видання “Оперативна Україна”, цей творчий захід проходив у другому читальному залі університетської бібліотеки. Модератором виступила завідувач кафедри української літератури педуніверситету в. Мелешко (доцентка, кандидат філологічних наук). До презентації приєднався і проректор з наукової роботи цього ВУЗу, доктор педагогічних і теологічних наук В. Фазан.

На сьогоднішній день, В. Шкурупій – головний редактор літературно-мистецького журналу “Полтавська криниця”, саме за його ініціативою письменники обласної спілки відродили це видання.

За словами редактора, кожен номер журналу – істинне “джерело літературних скарбів”, в ньому є по-справжньому цікаві автори, що викладають світу захоплюючі, повчальні або просто добрі, милі історії.

Володимиру Шкурупію дуже приємно, що цей номер видання відкрив Полтавщині нові письменницькі імена і став, свого роду «новою притокою» до струмка творчості.

Зустріч проходила в дуже теплій, дружній, майже спорідненій обстановці, у всіх її учасників залишилися незабутні враження. Шкурупій щиро дякував тим, хто брав участь у цьому літературному заході і був радий бачити всіх його учасників. І, звичайно, він був особливо вдячний модератору В. Мелешко, яка зробила дуже змістовний, цікавий і повний огляд його творчості.

Василь Фазан, який озвучив характеристику «Полтавської криниці», теж слухав теплі слова подяки від єпископа Ізюмського та Харківського. І, звичайно, не залишилася без уваги Валентина Орєхова, яка була організатором даного літературного заходу.

Фото – «Оперативная Украина»

Творчість В. Шкурупія

Під кінець зустрічі В. Шкурупій презентував бібліотеці журнал, а також власну книгу під назвою «Останній поріг», підписану його рукою спеціально для читачів. Єпископ у всіх своїх творіннях (включаючи й дану книгу) відвертий з аудиторією, роблячи акцент на тому, що письменник просто не має права на брехню та лицемірство. Мабуть тому, книги Шкурупія знаходять такий активний відгук у читацької аудиторії. 

Письменник не приховує, що тяга до «мистецтва слова» у нього з самого дитинства, свої перші твори він написав в 7-му або 8-му класі, з тих пір це стало невід’ємною частиною його життя. Не дарма кажуть, що талановита людина талановита у всьому, за що б вона не бралась. На рахунку церковного діяча 3 книги, але його численні читачі сподіваються, що на цьому він не зупиниться.

Вишиті сорочки та етнотовари в Полтаві: купуємо українське

0

Вишиванка для українців давно перестала бути виключно архаїчним національним вбранням. Нині вона є частиною святкового, а часто й повсякденного гардероба усіх, із заходу до сходу України. Унікальністю цієї національної сорочки, є її виняткова українськість, вона одразу ідентифікує нас серед натовпу. До того ж сучасні дизайнери удосконалили та оновили вигляд вишиванок, подарувавши їй модерні орнаменти і крій. Існують тисячі видів вишиванок на будь-який смак і гаманець. Далі на ipoltavets.

Етнотовари, які пропонують полтавські магазини

У Полтаві великий вибір вишиванок пропонують як мережеві магазини, так і маленькі крамнички. Тут є сорочки, футболки для дітей, чоловіків та жінок. Розміри сорочок є на худорлявих панянок і на пишноформих. Матеріал переважно бавовна та льон. Можна знайти також також вишиті сукні для дівчат. Ціни варіюється від кількох сотень до кількох тисяч гривень, залежно від матеріалу та складності виконання орнаменту.

В торговому центрі “Злато місто” розташована крамниця національного одягу. Тут пропонують найбільший вибір вишиванок для жінок, чоловіків та дітей, до того ж вишиті рушники, скатертини та сумки. Тут всі товари виключно від українського виробника, а вироблені переважно з льону. Є великий вибір суконь, які можна одягати як для святкових подій, так і в буденні дні. Дуже зручно, що багато таких магазинів мають свою сторінку в інстаграмі, там ви можете обрати те, що сподобалась найбільше, прийти до магазину та одразу приміряти. Ціни в невеликих магазинах  варіюються від 500 до 2000 грн. 

Крамниця на вулиці Соборності пропонує одяг з елементами вишивки та старовинні вишиванки сучасні інтерпретації. Крім жіночих та чоловічих вишиванок, тут пропонують сімейні комплекти вишиванок – фемілі луки. Їх створюють на замовлення, тому в такі вишиванки можна одягнути всю сім’ю: від племінників до бабусь. Це цікаві вишиті сорочки в сучасному стилі, який при цьому зберігає традиційність української вишивки. Такі комплекти чудово підійдуть для фотосесій, різних свят, весіль чи ювілеїв. Холодної пори року можна придбати також варіацію елементу гардероба з вишивкою, наприклад, світшот чи кардиган. Звичайно, це не є автентичним національним одягом, проте цікавою сучасною видозміною. 

Трохи дорожче середнього вам вишита сорочка чи сукня обійдеться у магазинах, що мають виключно натуральні матеріали. Це українські дизайнери, колекції яких шиють виключно льону. Ціна такої блузи починається від 2 000 грн. Унікальністю асортименту з льону є те, що він пропонує вишитий домашній текстиль: скатертини, серветки, доріжки, рушники, фартухи і навіть прихватки. Неймовірної краси комплекти постільної білизни з натурального матеріалу, вартість яких починається від 2 000 грн. 

Президент Володимир Зеленський в сорочці від українського бренду

Цьогоріч на день вишиванки президент з’явився у вишитій сорочці від українського бренду.Одразу після цього онлайн-магазин, де була куплена ця сорочка, став одним із найпопулярніших серед українців. Хоч він і не розміщений в Полтаві, проте ми маємо змогу замовити його продукцію доставкою. Особливістю цього бренду є колекція вишитого верхнього одягу для жінок, аксесуари у вигляді вінків та можливість замовити конструктор вишиванки, тобто сорочку, нитки і ескіз орнаменту, щоб вишити його самостійно. Серед звичних візерунків, тут на одязі ви можете побачити піксельні зображення карти України, українських чоловічків та навіть героїв з картин Марії Примаченко. 

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.