Home Blog Page 3

Запчастини на Skoda Octavia в інтернет-магазині автозапчастин Exist.ua

0

Якщо ви володієте Skoda Octavia, то, безумовно, стикалися з необхідністю заміни тих чи інших запчастин. У такій ситуації завжди важливо обирати лише якісні компоненти. На ринку існує величезний вибір, починаючи від дублікатів та закінчуючи оригінальними деталями. Однак варто пам’ятати, що тільки оригінальні запчастини забезпечать тривалий термін служби та надійну роботу автомобіля. Сервіс Exist.ua пропонує широкий каталог деталей на Skoda Octavia exist.ua/skoda-cars/octavia, щоб зробити процес вибору максимально зручним. У нас ви знайдете не тільки оригінальні деталі, але й компоненти від провідних світових виробників, таких як Patron, General Motors, Meyle, WIX, Fenox та Kamoka.

Як вибрати правильні запчастини на Шкода Октавія

При виборі запчастин на Шкоду Октавію варто враховувати низку факторів. По-перше, перевірте відповідність запчастини до моделі вашого автомобіля. Це дуже важливо для забезпечення довгострокової та надійної роботи. По-друге, звертайте увагу на якість матеріалів. У цьому плані оригінальні запчастини є найкращим варіантом. По-третє, не варто економити на якості. Хороша деталь служитиме довше і забезпечить безпечну та комфортабельну їзду.

Список популярних марок запчастин на Exist.ua

  • Patron – високоякісні деталі із гарною репутацією.
  • General Motors – надійність та якість від американського виробника.
  • Meyle – німецька якість та довгострокова надійність.
  • WIX – широкий асортимент фільтрів та інших компонентів.
  • Fenox – відмінне поєднання ціни та якості.
  • Kamoka – доступні та надійні деталі.

Переваги покупки у магазині Exist.ua

Купуючи запчастини на Шкода Октавія, ви отримуєте низку незаперечних переваг. Наша компанія працює з надійними постачальниками, що гарантує високу якість всіх деталей, що продаються нами. Ми пропонуємо широкий асортимент, серед якого ви знайдете саме те, що потрібне для вашого автомобіля. Більше того, у нас діє система знижок та акцій, що робить покупку ще вигіднішою.

  • Зручний додаток на IOS та Android
  • Оперативна підтримка через call-center
  • Доставка поштовими службами Нова пошта та Укрпошта
  • Безліч пунктів самовивезення
  • Відгуки та рейтинги про товари та бренди.

Насамкінець хочеться сказати, що якщо ви шукаєте надійні та якісні запчастини на Skoda Octavia, то наш інтернет-магазин exist.ua – ваш найкращий вибір. Ми пропонуємо широкий асортимент, вигідні умови та оперативну доставку. Загляньте в наш магазин і переконайтесь у перевагах власним досвідом!

Поради щодо вибору найкращого зарядного пристрою для автомобіля

0

 Сучасне життя навряд чи обходиться без мобільних пристроїв, а коли ви перебуваєте в дорозі, важливо, щоб ваш телефон завжди був заряджений. Зарядні пристрої для автомобілів стали невід’ємною частиною нашого повсякдення, забезпечуючи нам надійне живлення навіть у дорозі. Однак, вибір відповідного аксесуара може виявитися складним завданням. У цій статті ми розповімо вам про ключові аспекти, які слід враховувати під час вибору найкращого ЗП для вашого автомобіля.

Різноманітність типів зарядних пристроїв

 На ринку представлено безліч різних систем живлення для телефонів в автомобілі. Серед них – адаптери в розетку прикурювача, USB-порти, бездротові зарядки та багато інших. Кожен тип має свої переваги та недоліки. Наприклад, автомобільні зарядні адаптери забезпечують швидке заряджання, але можуть займати місце і заважати під час їзди. Бездротові зарядки з цієї пропозиції https://www.aks.ua/uk/catalog/zaryadnye-ustroistva/vhodnoe-podk/besprovodnoe-indukcionnoe зручні, але потребують сумісного телефона. Тому рекомендується вибирати зарядний пристрій залежно від ваших індивідуальних потреб.

Оригінальні пристрої vs. китайські копії

 Спокуса купити дешеву китайську підробку часто велика, але варто пам’ятати, що якість і надійність таких пристроїв можуть залишати бажати кращого. Неякісні аксесуари можуть пошкодити ваш телефон, а в деяких випадках навіть призвести до аварій через загоряння. Під час вибору пристрою варто звертати увагу на репутацію бренду, сертифікацію та відгуки користувачів. Краще витратити трохи більше грошей і забезпечити безпеку собі та вашому автомобілю.

Перевірені бренди зарядних пристроїв

 На ринку існує кілька брендів, які завоювали довіру користувачів завдяки своїй надійності та якості продукції. Серед них можна виділити такі відомі та перевірені бренди, як Belkin, Anker, Aukey, Samsung та інші. Ці компанії спеціалізуються на виробництві високоякісних зарядних пристроїв, які відповідають усім сучасним стандартам безпеки та ефективності зарядки. Наприклад, той же ФМ модулятор хорошої якості можна знайти тут https://www.aks.ua/uk/catalog/zaryadnye-ustroistva/type/fm-modulyator.   

Підіб’ємо підсумки

 Вибір відповідного зарядного пристрою для вашого автомобіля відіграє важливу роль у вашому повсякденному досвіді. Пам’ятайте, що надійність і безпека повинні стояти на першому місці при виборі будь-якого електронного пристрою. Уникайте підробок, орієнтуйтеся на перевірені бренди і читайте відгуки інших користувачів.

ТОП 5 науковців Полтавщини: відкривали, будували, винаходили

0

На честь відомих наукових постатей Полтавщини названі кратери на Місяці, астероїди, а їх праці стали фундаментальними для створення підручників. Майже кожного століття Полтава викохувала своїх унікальних талановитих вчених, які масштабно впливали на розвиток науки різних часів. Галузеві відкриття торкалися і небесного простору, і земної краси полтавської флори та фауни, і надскладних математичних обчислень. Люди, що народилися під зірковим небом мальовничої Полтавщини стали унікальними на весь світ. Для більшості з них Дні пам‘яті та шани проводяться й донині. Далі на ipoltavets.

Засядько Олександр Дмитрович

Засновник сучасної ракетної зброї народився у селі Лютенька Гадяцького повіту в 1779 році. Був вихідцем зі старовинного козацького роду. Він першим сконструював і втілив у реальність ракетну пускову установку. Розробив і створив кілька типів порохових ракет та пусковий пристрій, що одночасно дає змогу вистрілювати шістьма ракетами – прообраз сучасної реактивної системи залпового вогню. Дальність влучання реактивних апаратів сягала до 2 670 метрів, що на той час прирівнювалась до високотехнологічних англійських ракет, які вражали ціль на відстані 2700 метрів. Відкриття в галузі військової техніки спонукали вченого до створення осередку, де він би міг ділитися своїм досвідом. Таким чином Засядько став засновником Вищого артилерійського училища і першого ракетного заводу в Петербурзі, що згодом був переведений до Миколаєва. Додатково Олександр Дмитрович працював над розробкою лафета із гарматою для оборони фортифікаційних споруд. Вивчав природу поведінки пороху та намагався запобігати раннім вибухам при його виробництві. Саме на честь Засядька названо один із кратерів на Місяці. 

Остроградський Михайло Васильович

Полтавський хлопчина із села Пашенівка 1801 року народження став видатним математиком світу, якого визнала ЮНЕСКО. Михайло Васильович – автор понад 40 праць, наукових робіт та видань. Результати його досліджень увійшли в підручники й навчальні посібники. Тематика досліджень в рамках математичної галузі була доволі широкою та багатогранною: математичний аналіз, математична фізика, теорія механіки. Остроградський вивів рівняння руху снаряда, працював у напрямку теорій щодо опору повітря, дію пострілу на лафет гармати. Вченому вдалося розв‘язати питання гідромеханіки щодо рівноваги сферичного шару рідини. Остроградський Михайло Васильович став членом Туринської, Петербурзької, Римської, Американської та Французької Академій Наук. Його визнано одним із кращих математиків світу ХІХ століття. У рідній Полтаві його іменем названий Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та Кременчуцький національний університет. 

Помер Михайло Остроградський 1 січня 1862 року. 

Кондратюк Юрій Васильович

Справжнє ім‘я полтавця – Олександр Гнатович Шаргей. Народився 1897 року в родині викладачки французької мови та “вічного студента”. 

Юрій Кондратюк − один із перших вчених-винахідників, який працював у галузі ракетної техніки та розробив теорію космічних польотів. “Траса Кондратюка” – масштабний маршрут, яким подорожували на Місяць космічні кораблі “Аполлон”. У його авторській книзі “Завоювання міжпланетних просторів” 1929 року випуску описана та сама “траса равлика”, якою здійснювали подорожі до Місяця навіть американські астронавти.

Вчений першим обґрунтував доцільність вертикального злету ракет, методи гальмування в верхніх шарах атмосфери. Тематика досліджень також стосувалася питань створення проміжних баз під час польотів та користі сонячної енергії для космічних кораблів.

Точної дати смерті науковця світова історія не визначає, бо під час Другої світової війни він добровільно пішов на фронт і зник безвісти. Іменем Юрія Кондратюка названо астероїд та кратер на Місяці. Полтавець занесений до Міжнародної космічної Зали Слави Музею історії космосу в американському Нью-Мексико. 

Байрак Олена Миколаївна 

Серед відомих наукових постатей Полтави є й жінки, які займалися більш приземленими дослідженнями, але посіли вагоме місце в історії. Олена Миколаївна Байрак народилася в 1957 році в колоритній Полтаві, де зазнала слави як український біолог, доктор біологічних наук, професорка. Любов дівчини до природи починалася з пісень та віршів, які вона присвячувала рідним просторам, а далі все вийшло на більш серйозний науковий рівень. Жінка брала участь у створенні понад 150 заповідних об‘єктів Полтавського краю, що призвело до збільшення площі охоронних зон майже в 10 разів. Ідейна засновниця проєкту регіонального ландшафтного парку “Нижньоворсклянський”. У реалізацію цього задуму Олена вклала всю душу. Місією проєкту було привернення уваги і влади, і пересічного населення до заповідних об’єктів та поля їх перспектив. На базі парку вчена проводила наукові експедиції, виставки, фотопроєкти. Авторка понад 300 наукових та 50 методичних публікацій, в тому числі розробниця близько 15 підручників “Біологія” для українських вищих навчальних закладів. Колеги Олени відверто стверджували, що вона на практиці найбільший знавець рослинного світу Полтавщини. Завдяки старанням біологині площі заповідних об‘єктів зросли майже у 20 разів від початку її наукових досліджень та спостережень. Померла Олена Байрак у трагічній автокатастрофі на Івано-Франківщині у 2018 році.

Орловський Віталій Миколайович

Український вчений в галузі нафтопереробної інженерії народився 25 вересня 1954 року в селі Супрунівка, що на Полтавщині. У 1972 році став випускником Супрунівської середньої школи. Після навчання здобував військову науку у збройних силах окупаційних військ. Вища освіта дослідника задала вектор руху його подальших галузевих відкриттів. Студент Віталій закінчив Полтавський нафтовий геологорозвідувальний технікум за спеціальністю “Буріння нафтових і газових свердловин”. За цим же фахом здобув другу вищу освіту в Московському інституті нафти та газу ім. І.М. Губкіна. Віталій Миколайович був членом Полтавської георозвідувальної експедиції та працював інженером виробничо-технічного відділу. Багато років докладав зусиль до виходу вищої освіти в галузі нафтопереробної інженерії на новий рівень. Шляхи полтавських науковців різних часів переплелись і з 2010 року Орловський обійняв посаду доцента кафедри “Обладнання нафтових і газових промислів” Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка. Пізніше став завідувачем вищезгаданої кафедри. Віталій Миколайович має понад 125 наукових робіт та навчально-методичних видань з напряму нафтопереробної інженерії та історії рідного краю. Коло наукових інтересів та відповідних друкованих видань пов‘язані з тематиками в‘язких тампонажних матеріалів та цементування свердловин. Віталій Миколайович має цікаві хобі, які теж розкривають широту його поглядів на наукові дослідження: туризм, історія Полтавщини, етнічна віра українців, а саме – язичництво. Вчений є членом Національного товариства імені Тараса Шевченка. З 2018 року активно ділиться досвідом наукових досліджень на посаді доцента кафедри “Нафтогазової інженерії та технологій” у Харківському університеті міського господарства.

Олена Байрак – унікальна вчена-квітка серед багатої флори Полтавщини

0

Якщо науковці чоловіки прагнуть пізнавати щось далеке, іноді абстрактне, часто високотехнологічне та створювати інноваційний продукт, то жінки розкривають суть і красу всього, що їх оточує. Саме такою приземленою природознавицею, українським біологом, доктором наук та професором була Олена Миколаївна Байрак. Далі на ipoltavets.

Що відомо про біологиню?

Народилася 7 серпня 1957 року у Полтаві. Змалечку любила музику та співи, що згодом переросли в хобi. У 1975 році Олена закінчила середню школу, навчалася у школі мистецтв, а потім самотужки опанувала ще один музичний інструмент, що став її вірним супутником по життю – гітару. 1976-1979 роки працювала керівником вокально-інструментального ансамблю “Емпіреї”. У 1980 році заснувала свій власний ансамбль політичної пісні “Факел”. Паралельно з 1976 року здобувала вищу освіту в Полтавському педагогічному інституті, де й лишилася працювати. Олена Байрак стала студенткою, що пройшла шлях від вступу у виш до визнатної професорської діяльності та доктора біологічних наук.

Любов до природи та навколишнього середовища завжди була в серці дівчини, а наукові дослідження почалися з написання першої кандидатської дисертації у 1987 році “Лишайники Лівобережної Лісостепової України”.

Наукова діяльність

З початку 90-х років плідно працювала з Міжвідомчою комплексною лабораторією наукових основ заповідної справи Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України та Міністерства екобезпеки України. Причетна до створення понад 150 природно-заповідних об’єктів Полтавщини. Проводила моніторинг, дослідження, аналіз та сегментацію рослинного світу в заповідних об‘єктах. Наукові праці Олена присвятила наступним предметам:

  • флористика;
  • геоботаніка;
  • екологія;
  • заповідна справа;
  • дендрологія;
  • екологічна освіта.

Діяльність Олени Байрак щороку виходила на нові рівні пізнання та природознавчих відкриттів. Жінка організувала та створила власну наукову школу. Під крилом вченої виростали справжні професіонали екологічної справи, які успішно захистили вісім кандидатських дисертацій зі спеціальностей “Ботаніка” та “Екологія”. У 2006 році Олена переїхала з Полтави до столиці і стала працювати у серці квітучої флори Києва – Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка НАН України. Вчена піклувалася зеленою екосистемою парку бувши провідним науковим співробітником відділу ландшафтного будівництва. Жінка невтомно розвивала природознавчу науку як в рідній Полтаві, так і на столичних просторах. Вкладала всі знання у свої дослідницькі праці, яких налічується понад 300. Вона стала ідейною засновницею та реалізатором проєкту ландшафтного парку “Нижньоворсклянський”. У нього вкладено всю душу та серце науковиці. Тут були розроблені спеціальні туристичні еко-маршрути, проведені нею наукові зібрання, фотовиставки, екскурсії. На території парку створено “Музей природи та мистецтва”. Олена Миколаївна любила кожне зелене насадження, кожну квітку та деревце свого ландшафтного дітища. Колеги стверджували, що Олена знає рослинний світ Полтавщини краще за будь-кого з цієї місцевості. Унікальність природознавчого таланту жінки полягає у невтомній праці як на сторінках друкованих видань, так і на просторах Батьківщини, де заповідний фонд під час наукової діяльності Байрак збільшився майже у 20 разів. До останніх днів професорка очолювала кафедру заповідної справи навчально-наукового інституту економіки та екології природокористування Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління. Померла Олена Миколаївна Байрак раптово та трагічно в автокатастрофі на Івано-Франківщині у 2018 році. На базі Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського створений науковий фонд Олени Байрак, що нараховує близько 500 одиниць зборів, робіт, альбомів, особистих речей та ін.

Василь Балясний – полтавський астроном із власною обсерваторією

0

Астрономи завжди вважалися науковцями, які знають про Всесвіт більше, ніж пересічні громадяни. Це люди особливої жаги до пізнання неосяжних широт. Це дослідники, які працюють з елементами сонячної системи на величезних відстанях. Це справжні професіонали своєї справи, бо їх теорії та висновки – фундаментальні в пізнанні космічного простору. Астрономія в Україні завжди була на рівні з іншими науками. На початку ХІХ століття в системному активному режимі вже проводилися астрономічні спостереження. Дослідницькі центри стабільно поповнювали та оновлювали дані щодо космічного простору. Серед відомих українських астрономів окреме місце посідав полтавський науковець Василь Олександрович Балясний, який свого часу був членом Французького астрономічного товариства. Далі на ipoltavets.

Що відомо про Балясного?

Василь Олександрович народився 1862 року в мальовничій Полтаві в родині дворян. Як син військового – пішов стежкою батька та закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус у 1880 році. Згодом успішно здобув освіту в Миколаївському кавалерійському училищі та був випущений у третій гусарський Єлисаветградський полк. Пройшов військову службу в 1882-1883 роках, а з 1890 року – поміщик. 

Де мала місце астрономія?

Лише після того, як Василь Олександрович вийшов у відставку ротмістром у 1894 році, повернувся до рідної Полтави, то став приділяти весь свій час науці. Особливо захоплювався астрономією та електрикою. Мав зв‘язок із французьким астрономом Камілем Фламмаріоном, переписувався з науковцем щодо “небесних питань” та розкривав нові горизонти у пізнанні космічних тіл, маючи власну обсерваторію.

Почав друкувати свої праці в журналі “Электричество” (про нову схему індукційної котушки, електричну іскру). У виданні “Научное обозрение” писав про сонячну радіацію. Публікувався Василь Балясний й у французькому видавництві свого товариша “Фламмаріон”, де його роботи присвячувалися темам відкриття нової зірки та її спектру, штучним смерчам, кругам довкола сонця і їх природі. Не лише статті та праці, а й замітки для рубрик про астрологію та метеорологію надавав Василь Олександрович до друку у видання “Новое время”. Праці полтавця були визнані на європейському рівні, що привели дослідника до членства в Французькому астрономічному товаристві. 

Астроном і фізик?

Захопленість електрикою Балясний підкріпив не тільки теорією, а й на практиці активно брав участь як гласний Полтавської думи і паралельно науковець в обладнанні міської електричної станції. Одна із перших стаціонарних електростанцій забезпечувала світлом драматичний театр та вуличні ліхтарі, що вже було неабияким стрибком у розвитку освітлення на Полтавщині. Досліджувати небесні світила та фактично турбуватися про наземне освітлення рідного міста – Балясному вдавалося поєднувати все. Наукові погляди на побутові речі давали можливість більш точно, виважено, обдумано та професійно підходити до оснащення тієї самої міської електричної станції.

Якщо половину життя він присвятив військовій справі, то решту часу провів у рідному місті Полтава, вивчаючи небесні тіла та видаючи оновлену інформацію про них. Крім написання наукових робіт, Василь Балясний у 1905 році увійшов до складу редакційної групи з видання газети “Полтавський вісник”, а в 1907 році став головним редактором. 

Бути причетним до розвитку астрономії на світовому рівні, але залишатися в рідному краї, щоб працювати на його благо та покращення – головний мотив життя відомого полтавського науковця.

Помер Балясний Василь Олександрович у 1911 році, похований у сімейному склепі в м. Полтаві.

Цікаві музеї міста

0

Якщо ви хочете кудись сходити відпочити й водночас збагатитися новими знаннями, отримати неперевершені враження та прогулятися містом, пропоную відвідати кілька музеїв Полтави. Це місто має багату історію та культурну спадщину, з якою ви можете познайомитися в експозиціях музеїв міста, побачити унікальні артефакти та викопні й недоторканні памʼятки, познайомитися з колекціями картин полтавських художників, роботами етнографів та ін., що у свою чергу дасть змогу по-новому поглянути на нашу спадщину й осягнути частину культурного багатства Полтавщини.

Отож, пропоную додати у свої плани візити до таких музеїв: “Полтавський краєзнавчий музей”, “Літературно-меморіальний музей В. Короленка”, “Полтавський художній музей ім. М. Ярошенка”, заповідник “Поле Полтавської битви”. Вони різної тематики та формату, тому така підбірка не змусить вас нудьгувати, адже кожна екскурсія розкриватиме багатства Полтави з різних боків: про місто, літературу, мистецтво та історію, яку не варто забувати. Більше про це далі на ipoltavets.com.

“Полтавський краєзнавчий музей”

Одним з найвідоміших музеїв міста є “Полтавський краєзнавчий музей”. Він знаходиться за адресою вул. Конституції, 2, м. Полтава. Музей працює з 9:00 до 17:00 з пʼятниці по вівторок. Також тут можна замовити екскурсію по музею та його подвірʼю. 

“Полтавський краєзнавчий музей” є одним з найстаріших музеїв України, який був заснований ще в 1891 році відомим вченим, ґрунтознавцем, Василем Докучаєвим. Тож не дивно, що першими експонатами музею стали зразки ґрунтів, що були зібрані на території Полтавської губернії. Трохи згодом музей поповнився експонатами, які зібрав полковник царської армії під час подорожей до Африки, Азії та країн Близького Сходу. Надалі експозиція збагатилася колекцією давньоєгипетського мистецтва, старими книгами з наукової бібліотеки, документами, етнографічними предметами, різними речами з археологічних розкопок.

Під час Великої Вітчизняної війни музей пограбували й спалили, однак працівникам вдалося евакуювати частину спадщини за кордон, свою ж діяльність музей продовжив лише в 1964 році.

Наразі в музеї присутні понад 300 тисяч експонатів, які познайомлять вас з історією Полтавського краю в давні часи: від примітивного озброєння мисливців на мамонтів до вишуканих виробів скіфської епохи. Також тут є окрема експозиція давньоруського та словʼянського періоду, виставка присвячена козацтву та історії виникнення Полтавської губернії. Окремо є місця з історією української національної революції та Великої Вітчизняної війни. А родзинкою музею є “Скарбниця унікальних експонатів”, вхід до якої за окремим квитком. Тут показані експонати з різних музейних колекцій,  зразки японського та давньоєгипетського мистецтва, речі М. Гоголя, Д. Апостола, В. Кочубея та ще багато кого.

“Полтавський літературно-меморіальний музей В. Короленка”

Одним з музеїв присвячених літературній творчості є музей В. Короленка, який знаходиться за адресою вул. Короленка, 1, м. Полтава. Двері музею відкриті з 9:00 до 17:00 з понеділка по суботу.

Музей-садиба письменника Володимира Короленка знаходиться в одному з мальовничих куточків Полтави у невеликому будиночку, в якому оселився митець у 1903 році. Тоді ця вулиця мала назву Мало-Садова, а нині її перейменували на честь письменника. До речі, біля садиби й було поховано Короленка та його дружину. Музеєм це місце стало у 1928 році з нагоди 75-тої річниці з дня народження письменника, а вже з 1940 завідувачкою музею стала донька митця, Софія.

Експозиція музею містить більш як 10 тисяч предметів, а саме особисті речі автора та його родини, картини, чимала бібліотека, і звісно оригінальні рукописи творів Короленка. Крім того, тут проводять літературні вечори та новорічні свята для дітей, саме такі, які традиційно проводив письменник за часів життя. Також наприкінці знайомства з садибою гостей чекає смачний короленківський чай за родинним рецептом з різнотравʼя.

“Полтавський художній музей ім. М. Ярошенка”

Музей знаходиться за адресою вул. Європейська, 5, м. Полтава. Робочі години закладу з 10:00 до 17:00 з середи по неділю. При музеї діють тематичні екскурсії та наукове консультування.

Художній музей був заснований у 1919 році як відділ краєзнавчого музею і в різний час мав різні назви аж поки в 1940 не здобув статусу самостійного музею. Експозиція музею складається з колекції Миколи Ярошенка, українського маляра-жанриста та праць його колег і друзів. Однак під час Другої світової війни частину експозиції було втрачено, та попри це музей поповнився новими надходженнями й відновив свою роботу. Вже у 2000 році заклад перебрався в нове приміщення до Галереї мистецтв, тому що попереднє місце виглядало катастрофічно. Відтак виставку розташували у трьох анфіладах, а фонди у спеціальних фондосховищах. З 2001 року художній музей поповнила дитяча мистецька галерея ім. С. Путрі, яка розташувалася в окремій кімнаті музею.

У 2008 році музей нарешті виборов своє право називатися Полтавським художнім музеєм імені Миколи Ярошенка.

В музеї нині представлені роботи Західної Європи, українських митців, церковне начиння та ще багато різних предметів мистецтва, а також тут регулярно проводять різні виставки для популяризації своєї колекції.

Державний історико-культурний заповідник “Поле Полтавської битви”

Заповідник “Поле Полтавської битви” знаходиться за адресою вул. Шведська Могила, 32, м. Полтава. Працює заповідник з 9:00 до 17:00 з вівторка по неділю.

Це місце є значним культурним науково-методичним осередком, що вивчає історію України 18 – 19 століття в контексті європейської історії. Загальна площа заповідника 720 гектарів, які вміщують цілу низку памʼяток, 23 з них було внесено до реєстру нерухомих памʼяток України як обʼєкт історії національного значення. На території музею  розташовано 4 городища та понад 30 курганів, що датовані 1 тис. років до н. е.

На території заповідника періодично відбувалися суспільно важливі історичні події. Є думка, що саме на землях заповідника відбулася битва між військом Великого князя Литовського й ординського хана Темір-Кутлука в 1399 році. Можливо тут була битва між воїнами гетьмана І. Виговського та полтавського полковника М. Пушкаря в 1658 році та ще багато іншого.

Наразі заповідник відвідують туристи не лише з України, а й з інших куточків планети, тут можна зустріти чимало європейців, яким цікаві воєнні події, адже і їхні пращури брали участь в деяких війнах, що відбувалися на цих землях.

Проте, зупинятися лише на чотирьох музеях не варто, адже в Полтаві є ще купа інших місць, які бережуть нашу історію. Саме в Полтаві знаходяться:

  • Музей Миколи Лисенка – який присвячений видатному українському композитору та музикознавцю;
  • Меморіальний музей Івана Котляревського – місце памʼяті творчості геніального письменника, автора відомої комедії “Наталка Полтавка”;
  • Музей Полтавської полкової слави – присвячений історії Полтавського козацького полку;
  • Музей архітектури та побуту “Український двір” – в якому відтворено український побут і культуру та ін.

Це лише кілька прикладів музеїв, в Полтаві ж їх десятки, і кожен з них пропонує свої експозиції, тематичні виставки, екскурсії та різноманітні заходи для відвідувачів. Отож, як матимете час, обов’язково кудись сходіть, адже музеї – це не лише місця викопних решток, музеї покликані збагатити наш світогляд.

Статуя комунальника з котом

0

В Україні існує чимало статуй, де б ми якось увічнювали котів, кожна має свою історію, кожна щось значить. Статуя, про яку хочу вам розповісти, не проста, вона покликана привернути увагу до тяжкої праці комунальників, крім того, вона оповита містичною легендою. І найважливіше, ця статуя знаходиться у нас в Полтаві. Більше про це далі на ipoltavets.com.

Що відомо про скульптуру комунальника з котом?

В Полтаві є один цікавий артобʼєкт, а саме статуя комунальника з котом. Бронзова скульптура зʼявилася в парку «Сонячний» у 2020 році. Її урочисто відкрили 10 жовтня і присвятили це до 120-тиліття комунального підприємства «Полтававодоканал». Ось в такий приємний спосіб підприємство вирішило порадувати містян і подарувати їм ще одну памʼятку, оповиту легендою. Статую створили максимально швидко, при цьому кошти бюджету не витрачали, однак скільки коштувала ця робота, підприємство замовчує.

Отож, ми бачимо як комунальник, що завершив свою тяжку роботу, вилазить з люка, а тут на нього чекає кіт. Бронзові скульптури стоять на граніті й цим самим прикрашають парк. Нам не відомо, з кого було змальовано цього чоловіка, він ніби є збірним образом працьовитого комунальника, а от котика звати Най і він є талісманом «Полтававодоканалу».

Скульптором даної памʼятки є відомий полтавець, Дмитро Коршунов, що працює в галузі станкової та монументальної скульптури і є творцем багатьох памʼятників, а також він член національної спілки художників України. За словами митця, у нас мало таких памʼятників, які б були присвячені простим працівникам. Отож ця скульптура є втіленням шани людям які, на перший погляд виконують непомітну для нас, але вкрай важку роботу, яка робить наше життя кращим і комфортнішим. Ще раз підкреслюючи її важливість, ця статуя висловлює подяку всім працівникам водоканалу.

Якою легендою оповита ця памʼятка?

Цю легенду розказали ще на відкритті памʼятки. Адже це не просто якась статуя, у неї є передісторія, легенда про чудернацького кота, який є талісманом міського водоканалу. В ті часи, коли тільки збудували водогін, працівників почав навідувати котик. Така маленька розрада для робітників, яка б відвертала їх від тяжких буднів, але як виявилося – це не звичайний котик, він володіє чарівними здібностями. Щойно кіт зʼявлявся, відразу ж знаходилися загублені речі.

Це було справжньою знахідкою для працівників, адже одна маленька загублена викрутка могла значно пришвидшити роботу, а подекуди вона навіть була вкрай необхідна. Котик, не довго думаючи, просто вів майстра до загубленої речі, крім того, як тільки котик бачив пошкодження, яке треба було швидко полагодити, він сідав біля того місця і голосно нявкав. Отож пухнастик ще й допомагав вчасно усувати міські проблеми водоканалу.

Однак котик знаходив не тільки загублені інструменти й місця пошкоджень, він міг знайти загублені речі, наприклад, гроші. Отож за таку працю його прозвали Найда. Проте таке довге імʼя було складним і котик на нього не озивався, крім того, така кличка скоріше б підійшла кішці, ніж котику. Проте нявчик завжди реагував на скорочену версію Най. Погодьтеся, Най таки більш підходить для хлопчика, отож так і стали його кликати.

Кажуть, що Най знаходив не лише загублені речі, а й загублене кохання, другу половинку чи шлях до примирення. Можливо, якщо ви до нього навідаєтеся, котик знайде й щось давно загублене вами.

Якщо погладити котика та зробити три ковтки води, то ви станете багатими. Якщо ж натерти комунальнику носа, або коту мордочку, то до вас пристане щастя.

Статуя дуже полюбилася полтавцям, вони люблять біля неї фотографуватися, а якщо у вас досі нема й одного селфі з цими героями, треба це надолужити.

Вуличні коти Полтавщини

0

Вуличні коти – це тварини, які безпосередньо живуть на вулицях міста чи села і не є домашніми улюбленцями, які мають господарів. У них нема постійного місця проживання, сталого доступу до їжі, а також вони не мають належного догляду. Такі тварини виживають самостійно покладаючись на свої прадавні вміння попіклуватися про себе самим. Однак, часто за такими тваринами наглядають зоозахисники, волонтери та небайдужі містяни. Це дає змогу котикам не здичавіти і залишатися такими ж ніжними тваринками як і раніше, але з підвищеним рівнем почуття безпеки, адже безпритульні коти подобаються не всім. Більше про це далі на ipoltavets.com.

Що нам відомо про котів? 

З точки зору біології, кіт – це домашня тварина, яка належить до роду Котових (Felis). Кіт є хижаком, а тому має гнучке тіло, гострі кігті та відмінний слух, словом всі якості, які необхідні для полювання. Якось наші предки високо оцінили ці здібності та вирішили приручити котів, аби ті допомогли їм в боротьбі з гризунами, які постійно псували запаси харчів. Відтак кіт почав впливати на довкілля та екосистему значно сильніше. Для прикладу, саме коти зберігають баланс популяції мишоподібних та контролюють їх чисельність. Однак, вони можуть нести й шкоду екосистемі, винищуючи місцеві види дрібних тварин, зменшуючи біорізноманіття, в тому числі й тих видів, що знаходяться під загрозою вимирання.

Наразі коти відомі нам як домашні улюбленці яких ми радо постимо в соцмережі, вони милі, незалежні, лагідні, пухнаті, дурненькі шерстяні грудки, які несамовито гасають по кімнаті о третій ночі. Вусаті винищувачі спокою, які граючись з нами, залишають на руках купу подряпин. Крім того, це чудові маніпулятори, які за шматочок ковбаски ладні на все.

Ми сваримо котів, коли ті викрадають невдало полишену їжу на столі, бо вже й самі забули, що кіт – це хижак, а та куряча ніжка – його здобич. Хоч вони й стали більш ручними, менш хижими та вже ніби члени нашої сімʼї, все ж вони залишаються хижаками й про це не варто забувати.

Котів визнано екосистемою міста в Полтаві

Попри те, що кіт вдало зайняв місце домашнього улюбленця, ми зіткнулися й з проблемою численності вуличних котів, тобто тих, які не мають господарів і живуть серед нас, ведучи бродячий спосіб життя, що подобається далеко не кожному. Коти стали обʼєктами знущань, насилля та негативу з боку деяких осіб.

Проте, ми вивели підвид котячих “Кіт свійський” (Felis catus) і нам за це відповідати, а тому у 2020 році було прийнято рішення визнати вуличних котів міста Полтава екосистемою. Це б мало забезпечити захист для котів від жорстокого поводження, агресії, а також цей проєкт мав посприяти зменшенню кількості популяції котів міста гуманними шляхами. Рішення розглянули на засіданні Полтавської міської ради. Ініціатива сподобалася населенню, тому подібне рішення ухвалили й в інших містах України.

Попри те, що законодавство забороняє насилля над тваринами, в Полтаві є як прибічники тварин, так і люди які їх ненавидять, прагнуть отруїти і позбавити місто від бродячих чотирилапих. Між цими двома сторонами неодноразово фіксувалися конфлікти. Адже кіт, на думку захисників, несе більше користі аніж шкоди. Наприклад, саме коти, які є екосистемою міста, винищують гризунів у підвалах будівель. Нашестя ж гризунів в першу чергу несе величезну загрозу для людини, а кіт може сприяти балансу чисельності щурів, що у свою чергу позитивно впливає на ситуацію.

Безоплатна стерилізація в Полтаві

Стерилізація тварини може бути хорошим рішенням щоби в майбутньому не було проблем з влаштуванням потомства, а, як відомо доросла здорова кішка може приводити кошенят від 2 до 4 разів на рік. Крім того, частота пологів може погано вплинути на здоровʼя самої кішки. Тож навіть якщо немає можливості безоплатної стерилізації, краще її провести.

Щодо зменшення популяції бродячих котів та собак у Полтаві було прийнято рішення стерилізації. Дана послуга стала безоплатною для кількох категорій тварин, а саме стерилізувати тварину безоплатно можна було, якщо це: 

  • безпритульна тварина, 
  • кіт чи собака яких взяли з вулиці або притулку для тварин, 
  • дворова тварина, тварина, власник якої має статус ВПО чи пільгову категорію.

Стерилізація проходила за попереднім записом у відділі регулювання чисельності безпритульних тварин в Полтаві.Стерилізованим тваринам наносили на праве вухо татуювання, щоби надалі було зрозуміло яка тварина вже була стерилізована і не потребувала повторного вилову. Сама ж операція тривала приблизно 20-30 хвилин.

Програма зменшення чисельності тварин тривала рік, працівники опрацювали понад 350 заявок, а в планах було стерилізувати близько 1000 котів та кішок.

Отож, ми котів приручили, а значить нам за них і відповідати. Якщо їх стало надто багато, треба прийняти гуманні рішення, а громада має розуміти, що негатив породжує негатив. А коти відтепер є екосистемою міста, які до речі місту необхідні.

Від косметичних до біонічних: еволюція полтавського протезування, що досягла обкладинки “Time”

0

Втрата кінцівки або важливого органу – трагедія, з якою не кожен може впоратись. Але людство не стоїть на місці і на зміну ампутованим рукам та ногам стали приходити протези. 20 мільйонів людей у світі користується протезами і тільки 10% з них має біонічні протези, що дозволяють жити повноцінним життям. В Україні головний інженер таких протезів – родом з Полтавщини. Що таке біонічні протези та як ми до цього дійшли – читайте на сайті ipoltavets.com.

Короткий екскурс в історію 

Перші згадки про протези у світі можна знайти ще за часів лицарства. Постійні бої, змагання та недосконала медицина – все це часто призводило до втрати кінцівок. Ампутацією лікували багато хвороб. Тому лицарі мали залізні механізми, що виконували найпростіші функції та дозволяли не закінчувати кар’єру воїнів. 

В XVIII-XIX століттях англійці ввели в механізм троси та важелі, аби більше контролювати рух кінцівки. Це був прототип тягових пристроїв. А в XX столітті на зміну важким матеріалам: залізу та бронзі прийшли дерево та пластик. Деякі моделі оздоблювали шкірою. А щоб жінки, які не мали верхніх кінцівок, могли без проблем носити з собою сумки, вчені розробили в долоні отвори для приєднання спеціальних гаків, на які вішали аксесуар. 

Перша майстерня протезів в Полтаві

В часи Першої світової війни протези з додаванням пластику почали виготовляти і в Україні. Так, в Полтаві 29 серпня 1917-го року земська управа створила нараду з питань допомоги військовим, що були скалічені війною. Тоді й було вирішено відкрити майстерню для інвалідів губернії. Коштувала така майстерня уряду три з половиною мільйони карбованців. Розуміючи потреби людей, ідея наради була профінансована і вже в 1920-му році в Полтаві на вулиці Олександрівська відкрили Протезну майстерню. Тут почали створювати косметичні та механічні протези, які допомагали місцевим жителям компенсувати фізичні вади та повернутися до нормального життя.

В 1938-му році майстерня стала юридично самостійним об’єктом. Тут виготовляли протези верхніх та нижніх кінцівок, шили ортопедичне взуття, займались протезно-ортопедичними виробами. Але війна внесла свої корективи. Кілька років заклад не міг здійснювати роботу. Та одразу після звільнення Полтави в 1943-му році, 10 небайдужих фахівців знову приступили до роботи і майстерня отримала свій новий “свіжий ковток повітря”. 

Через рік в майстерні відкрили гуртожиток для інвалідів Другої світової війни з Полтави та околиць. Протези почали не тільки виготовляли, але й ремонтувати. А згодом тут організували цілий завод з кількома відділами: медичним, слюсарним, шорним тощо, почали відкривали стаціонари та виїжджати на обслуговування віддалених селищ району.

З того часу в Полтаві відкривалися протезні цехи та пункти складного протезування в різних частинах міста. А в 1973-му році на базі протезного заводу відкрили Полтавське виробниче об’єднання протезно-ортопедичних виробів, яке пізніше було перейменовано на експериментальне протезно-ортопедичне підприємство. Вироби тепер належали до категорії експериментальної продукції та вдосконалювалися професіоналами закладу. Тут могли виготовити протези на різних рівнях кисті, передпліччя, ліктьового суглоба, плеча, що виконували функції косметичного заміщення кінцівки. 

Чому полтавські лікарі звернулись до італійського досвіду?

В 2018-му році в полтавському протезно-ортопедичному підприємстві вже проводили протезування на всіх рівнях ампутації кінцівок з використанням пневматичних та гідравлічних систем управління, карбонових стоп, матеріалів не тільки українського, але й іноземного виробництва. 

Директор заводу, лікар ортопед-травматолог Сергій Цегельник досвід використання зарубіжних технологій набув в Італії, де працював понад десяти років. Перші три роки українця не дуже шанували за кордоном, як спеціаліста високого профілю, але через деякий час до нього стали приїжджати пацієнти з крайніх точок Італії: Гренобля та Бельцано, що свідчило про довіру людей. Після повернення до Полтави лікар став застосовувати отримані знання в рідній Альма-матер. Протезисти вивчали анатомічні та фізіологічні особливості кожного, хто звертався по допомогу, і обирали конструкції, комплектуючі та матеріали відповідно до отриманих результатів обстеження. Особливої популярності набрала модульна конструкція протезів, що дозволяла комбінувати комплектуючі залежно від віку та способу життя пацієнта.

Від косметичного до біонічного: як “розумні” протези почали завойовувати світ

В 2022 році в Україні зробили перший біонічний протез з “інтелектом”, що дозволяв не тільки користуватися чужорідною частиною тіла, як косметичним елементом або механічним пристроєм, але й повноцінно згинати і рухати пальцями з допомогою електричних імпульсів, а також реагувати на сигналу мозку. Інженером його виявився полтавець Ігор Ільченко. Але про нього пізніше. Що ж таке біонічний протез і чому він став таким омріяним серед пацієнтів?

Біонічний протез частково, а інколи і повністю замінює втрачений орган та виконує його функції. Перший сучасний біонічний протез був встановлений Роберту Кемпбелу в 1993 році. Через діагноз “рак м’язів” йому ампутували руку та впровадили так звану “Единбурзьку модульну ручну систему”. За допомогою спеціальних мікрочипів та моторів, чоловік міг користуватися рукою досить вільно та вести активний спосіб життя. Через свою наполегливість та силу духу Кемпбел був занесений до Книги рекордів Гіннеса.  

В Канаді пристрій, що міг зав’язувати шнурки, користуватися банкоматом або працювати з комп’ютерною мишкою, винайшли в 2007 році. При цьому важив такий протез 25 кілограмів.  

 Як полтавець потрапив на обкладинку Time

Щодо полтавського вченого, що показав біонічні протези українцям, його винахід важив набагато легше іноземних попередників, всього 380 грамів. Він створив руку для дівчини з вадою кінцівки, яка могла чистити дівчині зуби, тримати телефон, користуватись виделкою. Працював полтавець у складі команди “Esper Bionics” з Дмитром Газдою (засновником компанії) та Анною Белєванцевою. Пристрій мав 24 датчики, за допомогою яких передавались імпульси з мозку. А нейрокомп’ютерний інтерфейс поєднував інформацію з пристроєм та призводив руку в дію.  

Народився Ігор Ільченко в Полтаві. Тут закінчив школу і вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Першим захопленням на шляху до всесвітньо признаного відкриття було виготовлення моделей на 3D – принтері. Допитливість та бажання допомагати людям привели його на посаду головного інженера компанії “Esper Bionics”.

Штучний інтелект не лише вдосконалив автоматичні функції пристрою, але виробив і щось на кшталт інтуїції. Повторювані алгоритми рука запам’ятовувала та передбачала, коли влучно відтворити цю дію знову при певних обставинах. 

 “Приміром, якщо я беру чашку зі столу, то в мене деякі параметри повторюються: положення, прискорення, м’язова активність тощо. Таким чином вже на шостий раз, коли я братиму чашку протез розумітиме, що я хочу зробити і допомагатиме взяти чашку наперед”,

— цитує дослідників протеза сайт UCLUSTER.

Заряджався протез від мережі. Варто лише відключити мобільний телефон та приєднати заряд пристрою. До того ж, цього заряду вистачало на весь день активної роботи.  

З початком повномасштабної війни в Україні, полтавець Ігор Ільченко та команда компанії почали волонтерити. Також вони сформували список українців, яким потрібні біонічні протези кінцівок, аби допомогти їм отримати пристрої по завершенню війни. 

Протези, що зробили своїх власників знаменитими

Втративши або народившись без кінцівки, можна не просто жити повноцінним життям, але й зробити зі свого протеза модний аксесуар та справжнього помічника на шляху до слави. 

Так став відомим барабанщик Джейсон Барнс, що навчився грати роботизованими руками на своєму інструменті так швидко, що йому почали заздрити здорові музиканти. 

Девід Агілар в свої 19 років прославився біонічною рукою із “Lego”. Співачка Вікторія Модеста виходить на сцену на нозі – роботі, чим призводить шанувальників до щирого захоплення не лише її творчістю, але й сценічним образом. 

Х’ю Герр за допомогою двох протезів ніг займається скелелазанням, а супермодель “Vogue” Лорен Вассер вирішила зробити свої протези справді елітними та унікальними, завдяки чому її стали називати “дівчина з золотими ногами”.

Іцхак Бен-Цві або Іцхак Шимшелевич — як полтавець творив історію Ізраїля 

0

Це ізраїльська купюра номіналом 100 шекелів. Обличчя, яке зображено на ній, належить другому президенту Ізраїля Іцхаку Бен-Цві. Багато вулиць та бульварів в різних містах цієї країни носять його ім’я, а народ Ізраїлю навіки вдячний йому за активну боротьбу та свідомі кроки на шляху до захисту прав та свобод євреїв. Але далеко не всі знають, що творець історії Ізраїлю – виходець з Полтави, а його справжнє прізвище – Шимшелевич. Більше про це далі на ipoltavets.com.

Зберігали зброю. Як сім’ю Шимшелевича відправили до Сибіру  

Народився Іцхак Шимшелевич в Полтаві в єврейській сім’ї 24 листопада 1884 року. Батьки його не були заможними, регулярно відвідували синагогу й вважалися дуже релігійними.   

В той час в Полтаві відсоток єврейського населення був найменший в регіоні – всього 4%. Займались євреї торгівлею зерном та сільгосп продуктами. Серед дрібних підприємців значилися ті, кому належали млини, лісопильні, олійні та цегельні заводи. Сім’я майбутнього політика ні те, ні інше не мала, але все ж прагнула надати своїм дітям гідну освіту. За традицією свого народу, Іцхак пішов в єврейську школу “хедер”, яких в Полтавській губернії налічувалось 443. Після школи йому вдалося вступити  до гімназії та Київського юридичного університету. Але закінчити український виш юнакові не судилося.

В 1906-му році, захоплений політикою, молодий та активний Іцхак вирішив брати участь у програмах соціал-демократичної єврейської партії разом з ще одним політичним діячем, вихідцем з Полтави, Бером Бороховим. Ідеологічні побратими та земляки були на засадничих конференціях партії, чим і викликали інтерес поліції. 1905 рік у Полтаві пройшов в передчутті єврейських погромів після революційних подій, тому не дивно, що “стражі правопорядку” влаштували обшук у будинку ймовірного погромника. 

Обшук видався вдалим для поліції. Сім’я Шимшелевичів з метою самооборони зберігала вдома зброю. Знахідка дала привід для рішення, що змінило подальшу долю Іцхака та всієї його родини: всіх було заарештовано, батька вислали до Сибіру. Але самому хлопцю вдалося уникнути долі в’язня та втекти до Вільнюса. 

Єврейка з України Голда Лишанська – любов всього життя 

В коханні Шемшилевичу пощастило. В 1907-му році він вже взяв прізвище Бен-Цві та переїхав до Ерец-Ісраеля. Тут, двома роками пізніше, він і зустрів її – свою кохану Рахель Янаїт. Виявилось, що Рахель насправді має ім’я при народженні Голда Лишанська та є його землячкою з українського міста Малин. 

Голда була під стать чоловікові: прагнула багато вчитись та працювати на благо суспільства та свого народу. Вона давала приватні уроки івриту ще в Україні та водночас займалася політикою. Лишанська заснувала в Києві партію “Поалей-Ціон”, за активну діяльність якої її також запроторили до в’язниці. Після цього, Голда поїхала опановувати зоологію та ботаніку в Єнський університет в Німеччині, а згодом і в Париж – вчитись на аграрного інженера.

Але темперамент та жага до справедливості не дозволили жінці покинути політику. В 1908-му році вона поїхала до Палестини, де стала лідеркою в процесі репатріації євреїв, що з часом отримав назву Другої Алії. Разом з Іцхаком вони створили Єврейську гімназію в Єрусалимі, заснували друкований орган “Га-Ахдут” (що українською звучить як “єдність”), відкрили ботанічний сад, навчальну ферму для дівчат та продовжували боротися за права євреїв. 

В 1918-му році Іцхак та Рахель одружилися. В 1922-му в них народився первісток Амрам, а ще за два роки на світ з’явився і другий син – Елі. На жаль, молодший син не дожив до свого весілля лише 5 днів. Він був вбитий разом з шістьома товаришами під час нападу арабів у громадянській війні в кібуці Бейт-Кешет. Все своє життя сім’я займалась увіковіченням пам’яті сина та присвячувала свої перемоги йому.  

Єдиний Президент Ізраїлю, якого обирали тричі

Сам Іцхак завів дружбу з Давидом Бен-Ґуріоном (майбутнім першим прем’єр-міністром Ізраїлю), з яким створив єврейську організацію самооборони – Гашомер. Але 1915-го року турецька влада заарештувала друзів за видання соціалістичного журналу івритом “Ахдут” та вислала їх з Палестини. 

Бен-Цві та Бен-Ґуріон змушені були на деякий час емігрувати до США. Бездіяльними вони не були і там. Перед британським наступом на Ерец-Ісраель, колишні політичні в’язні організували єврейський легіон в лавах британської армії та обидва стали першими його добровольцями. В 1918-му році вони потрапили до Єгипту, а звідти вже повернулися в Палестину. 

В 1920-му році Іцхак Бен-Цві став членом виконавчого органу зборів депутатів Ва’ада Леуммі та підтримував сіоністський рух. Через 10 років очолив цей орган, а ще через чотирнадцять – став його президентом. З цього часу політична кар’єра полтавського єврея стрімко розвивалась. 14 травня 1948 року він став одним із політичних діячів, які підтримали та підписали Декларацію про незалежність Ізраїля. Цього ж року він очолив Інститут з вивчення східних єврейських громад, який пізніше було названо в його честь. А вже в 1949-му році його обрали депутатом Кнесету від партії “Мапай” першого скликання, а незабаром – другого. 

Через кілька років не стало першого президенту Ізраїлю Хаіма Венцмана. Білий дім одразу запропонував на цю посаду вченого Альберта Енштейна. Але без згоди на те самого Енштейна. Вчений відмовився від щедрої пропозиції, зауваживши, що не має необхідного досвіду роботи з людьми.

Громада та політики підтримали на посаду другого Президента Ізраїлю кандидатуру Іцхака Бен-Цві. 8 грудня 1952 року він офіційно обійняв цю посаду, прославивши не тільки своє ім’я, але і українське місто Полтава, де він народився. Більш того, Бен-Цві став єдиним Президентом, що переобирався тричі, в 1957-му та 1962-му році. Але відслужити народу Ізраїлю третю каденцію йому не судилося. Через рік після обрання на третій термін Іцхак Бен-Цві або Іцхак Шимшелевич помер. 

Дружина його прожила ще 16 років та стала почесною жителькою Єрусалиму. Під час нагороди Рахель, у своїй промові мер міста зазначив, що:

“в серці Єрусалиму, який відроджується, ваша сім’я служила символом першопрохідців, єврейської простоти і скромності, вірності нашому народу. Наш товариш Рахель Бен-Цві майже 60 років є невід’ємною частиною життя Єрусалиму, що відроджується. Ти і твоя сім’я брали участь у всьому, що переживав Єрусалим в ці часи. Сьогодні ти можеш дивитися з глибоким задоволенням на події життя твого покоління і твого власного життя”,

– пише видання “Історія міста Малин”.

Скромна родина, що прославила Полтаву

В Полтаві почали говорити про зв’язок Бен-Цві та українського міста вже після його смерті. Дослідники розповідали, що наш земляк не просто керував Ізраїлем, лишивши багату наукову спадщину, але при цьому був дуже благородною, скромною людиною та ніколи не брав зайвого. 

26 років Іцхак та його родина жили в дерев’яному будиночку, а сам президент відмовлявся купувати зайвий раз нове взуття або одяг, жертвуючи кошти на користь бідним. В 1962-му році стався курйозний випадок, коли Ксенет почав вигадувати, як підняти Бен-Цві зарплату проти його волі, бо навіть його водій заробляв на 40% більше президента.  

“З моменту вступу на посаду президента я спостерігаю за явищем стрімкого підвищення стандартів споживання серед наших громадян. Цю тенденцію я вважаю небезпечною і загрозливою економічній незалежності нашої країни. З моєї точки зору, ми повинні в першу чергу дбати про дві речі: про репатріацію наших побратимів в Ізраїль і їх абсорбції тут і про підвищення рівня нашої національної безпеки — з урахуванням зовнішніх загроз, з якими стикається наша країна. Враховуючи ці обставини, ми не маємо морального права думати в першу чергу про підвищення власного добробуту. Тому особисто я виступаю проти підвищення мені зарплати і сподіваюся, що це послужить прикладом іншим”,

– цитує Бен-Цві видання “КореспонденТ”.

Тим не менш, фінансовий комітет все одно підвищив йому зарплату. На що президент Ізраїлю відповів жестом благородства: ці гроші він просто жертвував у фонд з вивчення та публікації історії єврейського народу. 

Власні праці Бен-Цві також залишили великий слід в науковій літературі Ізраїля. Він написав п’ять томів книг про єврейські общини та книгу “Населення нашої країни”, де описував життя інших народів Ізраїлю, “Книгу самаритян”, а також найвідомішу його роботу “Ерец-Ісраель і її єврейське населення в період османського володарювання”.     

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.