Ви заходите до великої білої зали модної європейської галереї. Навколо тиша, поважні люди в окулярах з розумним виглядом ходять від експоната до експоната. Ви підходите ближче до центру кімнати, очікуючи побачити шедевр, гідний пензля Мікеланджело, але бачите купу старого одягу, недбало кинутого на підлогу. Або цеглу, складену стовпчиком. Або просто біле полотно, на якому, здається, художник забув щось намалювати. У голові виникає цілком логічне запитання: “Що це взагалі таке?”. А слідом за ним і друге, більш обурливе: “Чому це коштує мільйони, якщо я можу зробити так само у себе в гаражі за п’ять хвилин?”.
Це відчуття розгубленості, роздратування і навіть певної ошуканості знайоме майже кожному, хто вперше стикається з Contemporary Art (сучасним мистецтвом). Ми звикли оцінювати творчість за критеріями майстерності: наскільки реалістично намальована рука, як гарно падає світло, скільки праці вкладено в скульптуру. Але сучасне мистецтво грає за зовсім іншими правилами. Це не про “красиво” і не про “складно руками”. Це про “складно головою”. Це інтелектуальна гра, в якій глядач – не пасивний спостерігач, а активний учасник. І щоб грати в цю гру, потрібно знати її правила. У цій статті ми спробуємо розкласти все по поличках, пояснити природу “дивного” мистецтва і дати вам інструменти для його розуміння, про це далі на ipoltavets.com.
Історичний злам: коли все пішло шкереберть?
Щоб зрозуміти сьогодення, треба зануритися в історію. До середини XIX століття мистецтво виконувало зрозумілу і прагматичну функцію – фіксацію реальності. Художники були “живими фотоапаратами”. Замовник хотів портрет, щоб залишитися в пам’яті нащадків, церква хотіла зобразити біблійні сцени для неписьменних прихожан, королі замовляли батальні сцени своїх перемог. Головним критерієм була схожість. Якщо намальований виноград клювали птахи – це вважалося вершиною майстерності.
Але потім сталася технічна революція – з’явилася фотографія. Луї Дагер і його послідовники показали світу, що механічний пристрій (камера-обскура та хімреактиви) може зафіксувати реальність набагато точніше, швидше і дешевше, ніж будь-який живописець, який вчився малювати 20 років. Це був шок. Мистецтво втратило свою монополію на відображення дійсного світу. Художники опинилися перед вибором: або зникнути як професія, або знайти нову мету.
І вони її знайшли. Якщо фотографія фіксує зовнішню оболонку, то художник має фіксувати внутрішній світ. Почалася ера суб’єктивізму. Митці почали малювати не те, що бачать усі, а те, що відчувають тільки вони. Світло, емоцію, рух, швидкість, страх, структуру думки. Саме тоді почався великий розкол, який призвів нас до сьогодення.
Головні “ізми”: еволюція думки
Шлях від класики до “банана на скотчі” був довгим. Ось основні етапи, які сформували сучасну візуальну мову:
Імпресіонізм: світло проти форми
Це були перші бунтарі. Клод Моне, Огюст Ренуар та інші зрозуміли, що людське око не бачить світ статичним і чітким. Ми бачимо вібрацію повітря, переливи світла. Вони відмовилися від чорного кольору і чітких контурів. Сучасники сміялися з них, називали їхні картини “мазнею”, незавершеними ескізами шпалер. Але імпресіоністи перемогли, довівши, що враження (impression) важливіше за документальну точність.
Кубізм та авангард: аналіз форми
Потім прийшов Пікассо і розбив світ на друзки. Кубісти вирішили показати об’єкт з усіх боків одночасно. Вони малювали не глечик, а ідею глечика, розкладену на геометричні площини. Це вже була аналітична робота, спроба зазирнути в суть речей, відкинувши зайве.
Абстракціонізм: чиста емоція
Василь Кандинський та Казимир Малевич пішли ще далі. Вони сказали: “Предмети заважають”. Щоб передати чистий сум, радість чи тривогу, не потрібно малювати заплакану жінку чи сонце. Достатньо кольору і форми. Абстракція працює як музика – вона впливає напряму на підсвідомість, минаючи логічний аналіз “на що це схоже”.
Дадаїзм та Марсель Дюшан: поворотний момент
Це найважливіший пункт для розуміння сучасного арту. У 1917 році Марсель Дюшан приніс у галерею звичайний пісуар, перевернув його, підписав псевдонімом і назвав “Фонтан”. Це був вибух. Дюшан проголосив революційну ідею: мистецтвом об’єкт робить не рукотворна праця художника, а його вибір і контекст. Так народився “реді-мейд” (ready-made). З цього моменту ідея стала важливішою за виконання.
Як це “читати”? Візуальна грамотність
Багато хто скаже: “Ну добре, ідея зрозуміла, але як відрізнити хорошу абстракцію від малюнка моєї трирічної племінниці?”. Відповідь криється у композиції, колористиці та контексті. Професійний художник, навіть коли малює каракулі, робить це свідомо, керуючись законами сприйняття. Він знає, як керувати вашим поглядом, як створити напругу або спокій за допомогою плями.
Ці закони універсальні. Вони працюють не тільки в живописі, але й у веб-дизайні, рекламі, інтер’єрі. Розуміння того, як працює візуальна мова, корисне для будь-якої сучасної людини. Наприклад, якщо ви розберетеся в основах композиції на прикладі картин Малевича, вам буде набагато легше зрозуміти принципи побудови сучасних сайтів чи додатків. До речі, детальніше про це можна почитати в матеріалі про те, як відрізнити хороший дизайн від поганого: основи візуальної грамотності. Ви здивуєтеся, як багато спільного між “Чорним квадратом” і логотипом Apple.
Скандальні кейси: що вони означають?
Давайте розберемо кілька прикладів, які найбільше дратують публіку, і спробуємо знайти в них сенс.
- Банан Мауріціо Каттелана (“Комедіант”). Звичайний банан, приклеєний скотчем до стіни, продали за 120 тисяч доларів. Це ідіотизм? Ні, це сатира. Художник сміється над ринком мистецтва, над колекціонерами, які готові купити будь-що заради хайпу, і над нами, глядачами, які шукають сакральний зміст у фруктах. Це тест на адекватність світу.
- Акула Дем’єна Герста (“Фізична неможливість смерті…”). Велетенська тигрова акула в акваріумі з формальдегідом. Це про страх. Стоячи перед нею, ви відчуваєте тваринний жах, хоча розумієте, що вона мертва. Це роздуми про те, що смерть завжди поруч, вона реальна і велична. Жодна картина не передасть це відчуття так, як справжнє мертве тіло хижака.
- “Лайно художника” П’єро Мандзоні. У 1961 році він закатав свої фекалії в консервні банки і продав їх за ціною золота тієї ж ваги. Це була жорстка критика споживацького суспільства. Художник буквально продав колекціонерам лайно, і вони його купили, бо це був “бренд”.
Усі ці роботи об’єднує одне: головне тут не естетика, а меседж. Це філософські трактати, написані мовою об’єктів.
Міфи про сучасне мистецтво
| Міф | Реальність |
|---|---|
| “Моя дитина так само намалює” | Технічно – можливо. Але ваша дитина не вкладе в цей малюнок той контекст, біль, історію та філософію, яку вкладає художник. Пікассо казав, що все життя вчився малювати як дитина, щоб звільнити свою свідомість. |
| “Це відмивання грошей” | Частково правда. Арт-ринок дійсно використовується для інвестицій та податкових маніпуляцій. Але це не скасовує художньої цінності самих робіт. Гроші приходять туди, де є цінність (культурна чи історична). |
| “Мистецтво має нести красу” | Ця функція відмерла ще 100 років тому. Мистецтво має викликати емоцію. Страх, огида, шок, сміх, роздуми – це все легітимні реакції. “Герніка” Пікассо потворна і страшна, але це велике антивоєнне висловлювання. |
| “Якщо треба пояснювати – це погане мистецтво” | Сучасне мистецтво контекстуальне. Без знання біографії автора, епохи та задуму ви бачите лише 10% твору. Читати пояснення (експлікації) в музеях – це нормально і необхідно. |
Контекст має значення: кіно, література, арт
Мистецтво не існує у вакуумі. Воно тісно переплетене з іншими сферами культури. Часто режисери надихаються картинами, а художники – фільмами. Щоб розвинути свій смак і краще розуміти візуальні коди, корисно дивитися не тільки на полотна, а й на якісне авторське кіно.
В Україні зараз відбувається справжній ренесанс кінематографа, який часто працює з тими ж темами, що й сучасні художники: війна, ідентичність, пам’ять, пошук себе. Якщо ви хочете глибше зануритися в культурний контекст, радимо переглянути сучасне українське кіно: 10 фільмів, які варто подивитися кожному. Ви побачите, як режисери використовують колір, композицію та символи, перегукуючись з роботами українських художників, таких як Криволап чи Ройтбурд.
Український контекст: ми в тренді
Помилково думати, що сучасне мистецтво – це десь там, у Нью-Йорку чи Лондоні. Українська арт-сцена дуже потужна і самобутня. Наші художники активно рефлексують над нашою реальністю.
Згадайте “ПінчукАртЦентр” у Києві – це одна з найбільших майданчиків Східної Європи. Українські митці, такі як Жанна Кадирова (яка робить “їжу” з бетону та кахлю), Гамлет Зінківський (вуличний художник з Харкова), Арсен Савадов (серія “Донбас-Шоколад”) – це імена світового рівня. Вони говорять про нас, про наше минуле і майбутнє. Розуміти їх – значить краще розуміти самих себе.
Практичний посібник: як ходити в музей і не збожеволіти
Відвідування виставки сучасного мистецтва може бути стресом. Щоб перетворити його на задоволення, скористайтеся цими порадами:
- Зніміть “окуляри критика”. Заходячи в залу, вимкніть внутрішнього скептика, який кричить “що за маячня?”. Дозвольте собі просто дивитися. Будьте відкритими.
- Не намагайтеся зрозуміти все. У великому музеї нормально, якщо 90% робіт вас не зачеплять. Шукайте ті 10%, які викличуть хоч якусь емоцію – неважливо, позитивну чи негативну. Огида – це теж сильна реакція.
- Читайте тексти на стінах. Кураторський текст – це ваша карта скарбів. Там пояснюється, чому ця купа сміття лежить саме тут і що вона символізує. Без контексту ви дивитеся німе кіно із заплющеними очима.
- Задавайте питання “Чому?”. Чому автор обрав цей матеріал? Чому такий розмір? Чому червоний колір? Спробуйте розгадати цей ребус самостійно, перш ніж читати підказку.
- Довіряйте своїм асоціаціям. Якщо абстрактна скульптура нагадує вам зламаний велосипед вашого дідуся – це чудово. Ваші особисті спогади та асоціації стають частиною твору. У сучасному мистецтві глядач є співавтором сенсів.
Чому це розвиває?
Взаємодія зі складним, незрозумілим мистецтвом – це потужний тренажер для мозку. Це розвиває критичне мислення та емоційний інтелект. Ви вчитеся допускати існування іншої логіки, іншої точки зору. У світі, який стає все більш полярним і категоричним, вміння бачити відтінки та неоднозначність – це суперсила.
Людина, яка може знайти красу в іржі старого заводу або сенс у перформансі з розбиванням посуду, сприймає світ набагато об’ємніше. Вона більш креативна, толерантна і гнучка у вирішенні життєвих проблем. Мистецтво не обов’язково любити, але ним корисно цікавитися як явищем.
Висновки
Сучасне мистецтво – це дзеркало нашої епохи. Іноді воно показує нам приємні речі, іноді – потворні виразки суспільства, а іноді просто кривляється. Розбити дзеркало – найпростіший вихід, але він нічого не змінить. Набагато цікавіше вдивлятися в нього, намагаючись розгледіти за хаосом фарб і форм контури нашого часу і, можливо, самих себе.
Не бійтеся здаватися необізнаними. Не бійтеся запитувати. Ходіть на виставки, сперечайтеся, обурюйтеся, смійтеся. Головне – не залишайтеся байдужими. Адже найгірше, що може статися з мистецтвом – це тиша і порожня зала. А поки ми сперечаємося про те, чи є банан мистецтвом, мистецтво живе і виконує свою головну функцію – змушує нас думати.