Бути волонтером — значить неодмінно мати велике серце, яке реагує на усі подразники несправедливої буденності. Жителі міста Решетилівка, що на Полтавщині, до початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну, певно, й не здогадувалися скільки серед них людей з такими щирими небайдужими до людської біди серцями. Далі на ipoltavets.
Тепер усі знають, що решетилівці самовіддано і з дня на день шиють одяг і речі першої необхідності для ЗСУ, готують для наших Героїв м’ясні тушонки, солодкі смаколики, збирають і доставляють на фронт інші затребувані речі та продукти, направляють кошти для армії й усім, чим можуть, підтримують переселенців з інших регіонів…
Опам’яталися і вирішили не сидіти, склавши руки
А ще місцеве жіноцтво, зокрема колектив одного з найбільших дитячих садочків міста, днями відповідально снує-виплітає для безпеки наших Героїв маскувальні сіті.
“Пригадуєте, який жах охопив спершу усіх нас у лютому цього року? Шоковані ми сиділи по домівках і час немов зупинився у вимірі цього жахіття, — починає свою розповідь завідуюча дитячим садочком Таїсія Іванівна. — Та вже скоро ми в колективі опам’яталися, зібралися з силами і вирішили ні дня не сидіти, склавши руки. Протягом місяця члени колективу збиралися грішми, придбавали і приносили з дому необхідні продукти, готували страви, закуповували пальне, щоб розвозити приготоване і харчувати наших оборонців, які чергували на місцевих блокпостах. Вже згодом ми активно включилися у роботу по виготовленню маскувальних сіток для фронту”.
До роботи долучилися близько 30 працівниць дитсадка, трудячись на базі кількох місцевих закладів. Жінки вже кілька місяців як годинами ріжуть матеріал, фарбують його у необхідні кольори та вплітають у основи з рибацьких сіток.
“Матеріал — тема для нас болюча, бо його постійно бракує. Приносять нам тканини, усі, хто має змогу. Насамперед необхідні світлі підковдри, простирадла із тканин, які легко піддаються фарбуванню. Або вже зеленого кольору. Заодно потрібні й некапронові риболовецькі сіті. Та й ми вже з домівок несемо усе, що маємо, як то кажуть, по енному колу. Де б у хаті онучка не запримітила крихітну дірочку на простині чи ще на чомусь — уже несе мені: “Бабусю, й це забирай!”, — розповідає пані Таїсія. — Фарбувати тканини навчилися самі. Спершу спробували нітроемаль, але де там! Тоді звернулася до решетилівських майстрів-килимарів, щоб дізнатися, яка фарба найкраща. Барвниками допомогла й тутешня майстерня художніх промислів “Соломія”. А нещодавно ми замовили півтора кілограми хорошого барвника на тисячу гривень. Його нам вистачить десь на місяць. Наші актуальні кольори на сьогодні — “хакі”, “зелень” та “світла зелень”.
“Роздобудемо і зробимо, бо сну мені не буде…”
Кажуть, що плести сіті — найкраща робота для павучків. Але в цьому гурті, ніби у мурашнику. Кожен знає і відповідає за свою ділянку. Доки одні ріжуть та вплітають у сіті смуги матеріалу, інші “алхіміки” варять у киплячій фарбі чергові необхідні тканини та поглядають, щоб колір брався рівномірно. Серед сумлінних працівниць — і логопед дитсадочка. Але ця жінка постійно допомагає як швачка в іншому волонтерському цеху, не шкодуючи вільного часу і навіть відпустки. Одна з виховательок, нещодавно перенісши перелом руки, теж працює на доволі складних волонтерських ділянках. Та й кожна із її “золотих дівчат”, як каже пані директорка, наче бджілки з дня на день трудяться на професійному і волонтерському “фронтах”.
Маскувальні сіті активісти виготовляють різних розмірів, найчастіше згідно замовлень із фронту. Траплялися і шириною 1,5 метра та довжиною аж до 12-ти метрів. Такі чималі “рядна” підійдуть для прикриття бліндажів, солдатських “кухонь”, місць, де бійці мають змогу якось перепочити, або навпаки нарубати дрів, готуватися до зустрічі з ворогом. Просять солдати і невеликі маскування, наприклад на машини, щоб вони не були відкритими мішеннями на передку. Маскувальні сіті згідно замовлень майстрині плетуть за кількома варіаціями: чи то густо смужка до смужки, чи рідше, чи й зовсім тісно. А потім усе зроблене передають до місцевої ГО “Спілка учасників АТО Решетилівщини”, яка й направляє вироби на фронт.
Випробування для рук і… носів
На сьогодні волонтерки з допомогою власних рук, ножиць і величезного терпіння виготовили близько 40 маскувальних стей. “Як би не було складно з матеріалами і з роботою, роздобудемо і зробимо, бо сну мені не буде. Коли дівчата стоять на стільчиках і довго, тримаючи руки вгорі, сітки плетуть, їм дуже важко. Спускаються нижче — трохи легше. А найбільше носи їхні страждають, бо фарба у багатьох провокує алергії. Та нічого, прорвемося!”, — говорить Таїсія Іванівна і продовжує. — У день одна сітка — норма. На що нам це потрібно? Я собі такого питання й не задаю! І слова подяки в нас не приймаються. Їх тільки хлопці на фронті заслужили!”.
Колектив дитсадочка підтримує українські армію ще й коштами. За період активного протистояння зібрали і передали на потреби ЗСУ близько 30 тисяч гривень. А крім волонтерства, тут ще й працюють в основному (педагогічному) напрямку. І хоча з 25 лютого триває дистанційка, у відповідальної завідуючої на постійному контролі щоденне онлайн навчання 371 вихованця під керівництвом професіоналів-колег. І жодного дня діти не залишені без уваги! Нещодавно у закладі встановлено атракціони, виграні у конкурсі на суму 100 тисяч гривень. Все у дитсадочку збережено, де необхідно поремонтовано. Тут із нетерпінням чекають вихованців і так скучили за їхнім галасом, витівками та сюрпризами!
Малеча ж, сумлінно навчаючись, радо малює найкращим українським воїнам малюнки, залишаючи там такі підписи: “Миру хочеться!”, “Поверніться живими!”, “Слава Україні!”. А дорослі щиро сподіваються, що скоро усе так і буде!
