2 Грудня 2022

Життя гадяцької інтелігенції: якою була Садиба Драгоманових та куди поділась нині

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Родина Драгоманових бере початок із невеликого села Малі Будища, звідки Петро Якимович Драгоманов переїжджає в садибу на узгір’ї над Пслом. Це були неймовірної краси місця, місцеві мешканці пам’ятали водяний млин Драгоманова, монастир, що стояв неподалік, а під ним проходив Полтавський шлях. Тут Драгоманов прищепив найкращі риси своїм дітям, а його внучка Леся Українка написала одні з найвизначніших творів. Саме вона сказала про місто, що тут можна побачити таку Україну, що «українішої» і немає. Далі на ipoltavets.

Звідки бере початок садиба Драгоманових

Гадяч - Украина > Полтавская область > Гадяч - ЭтоРетро.ru - старые фото  городов

Садиба Драгоманова з’явилася в кінці 30-х років ХІХ століття у володіннях одного з Гадяцьких міщан. У 1838 році її придбав батько Михайла Драгоманова та Олени Пчілки Петро Якимович Драгоманов. 

Петро Якимович народився неподалік Гадяча у селі Монастирські Будища, його батько був колезьким асесором. Петро мав 2 братів, один з яких Яків був юнкером Полтавського піхотинського полку та членом Товариства об’єднаних слов’ян, а другий Олексій Допомагав батькові у садибі. Спочатку Петро Драгоманов навчався та проходив службу у Петербурзі, згодом повернувся до Гадяча у батькову садибу. Після смерті батька Олексій та Петро поділили спадщину. Садиба дісталася старшому братові Олексію, а Петро неподалік у Гадячі купив облаштовану садибу у одного з містян. Це було неймовірно красиве місце, з якого було видно Гадяцьку річку, ліси, до того ж садиба знаходилась неподалік центру — Соборної площі та колишнього гетьманського замку.

Сім’я Петра Драгоманова

У цей час Петро одружується з дочкою поміщика із сусіднього з хутору Єлизаветою Іванівною Цяцьківною. Над купленим будинком чоловік працював довго і ретельно, трохи перепроєктував, розбудував, зробивши досить просторий будинок. Неподалік дому був сад, де було розміщене придане Єлизавети Іванівни — 10 вуликів. 

З того часу невеличку гору, де жили сім’я стали називати Драгоманівською. Згодом садиба Драгоманових почала розширюватися, адже у спадщину дружині Петра перейшов хутір Підварок, будинку там не було, але було поле, левада, садок, ліс та луки неподалік річки Грунь. Тож Драгоманови були господарями, що мали великі площі. На горі вони жили, а у Підварку вели господарство, з яким свого часу дуже допомогли батьки дружини, звели господарську будівлю, купили домашніх тварин. Однак про господарство дбала переважно Єлизавета Іванівна, яка виросла у цих клопотах, для неї вони були цілком органічними. 

А от Петра Якимовича земля майже не цікавила. Він почав будувати кар’єру, його обрали земським суддею. Однак стиль роботи нового судді не збігався з баченням дворянського стану, адже Петро Якимович надто щиро опікувався біднотою. Особливо в 50-х роках під час того, як у Гадяч прийшла холера. Не маючи медичної освіти, він ходив у прості двори, приносив хворим ліки і підтримував морально. Ще одним захопленням Петра Якимовича були діти. Їх у сім’ї було немало, хоч деякі померли під час народження. У Драгоманових було троє синів Михайло, Іван та найменший син Олександр та три дочки — Варвара, Олена та Ольга.

Виховання Михайла Драгоманова та Олени Пчілки

Син Михайло та дочка Ольга стали відомими громадськими та культурними діячами. Батько звертав увагу на їхню освіченість в літературі, мати привчала до українських пісень, розповідала народні казки, загалом була залюблена у фольклор та народну обрядовість, це переймали й діти. В сім’ї завжди читали твори українських митців, Івана Котляревського, Тараса Шевченка. Та й коло спілкування дітей Петра Якимовича та Єлизавети Іванівни було незвичайним, вони спілкувалися з дітьми простолюдинів, а не дворян. Діти не були розбещені няньками чи гувернантками, їхнє життя мало чим відрізнялися від життя звичайних дітей. В сім’ї високо цінували фольклор, а на свята обов’язково дотримувалися народної обрядовості. Діти Драгоманових ходили колядувати, посипати, сім’я часто відвідувала весілля. А коли на Підварок приходили прясти, спів довкола не стихав. 

Своє навчання діти починали у Гадячі. Михайло навчався у повітовому училищі, попри те що воно не було ні особливо престижним, ні показним. Це був будинок на один поверх, в якому навчалися діти різних станів. Пізніше Михайло в спогадах жартома назве його Гадяцьким університетом. За старанне навчання Михайло отримував нагороду книжки. Хлопець з дитинства подавав великі надії, адже ще до вступу в училище перечитав майже всю батьківську бібліотеку. 

А після училища вступив до Полтавської першої чоловічої гімназії. Пізніше у своїх спогадах Михайло буде з теплотою згадувати батьків, їхню любов до духовності та української культури. Від батька він взяв інтелектуальні інтереси, а від матері любов до всього українського та самоідентичність. А Олена Пчілка у мемуарах писала, що в їх домі завжди трималася атмосфера інтелігентності, батько до кінця життя виписував альманахи, журнали, газети. І навіть після його смерті мати продовжила цей звичай, адже цікавилася політичними новинами і красним письмом. Її погляди багато в чому сформувалися під натхненням Петра Драгоманова.

Будинок з солом’яною стріхою

Крім головного будинку на території було ще два менших флігелі, власне Олена Пчілка та Михайло Драгоманов були народжені саме тут. Один з учнів Гадяцького педтехнікуму коли змальовував будинок Драгоманових, який на той час вже став музеєм (1930-ті роки), то будинок мало чим різнився від звичайної селянської хати. Там були низенькі кімнати з маленькими вікнами, дерев’яною підлогою та під солом’яною стріхою. Дочка Олени Пчілки Ізидора Петрівна пригадувала, що Пчілка в своєму будинку намагалися зберегти любий її серцю старосвітський затишок оселі, який панував в садибі Драгоманових. Вона до останнього зберігала солом’яні стріхи, хоч і доводилося платити за них додатковий податок і вони вважалися небезпечними.

Згодом Леся Українка, дочка Олени Пчілки, буде часто навідувати бабусю, там вона знайде щирих друзів та натхнення на березі річки Псел. А коли у 1913 році Лесі помре, Олена Пчілка перебирається з Києва до Гадяча, і житиме будинку, де пройшло її дитинство. Після 7 років життя в Гадячі найменша дочка Ізидора забрала матір до себе в Могилів-Подільський.

Житлові масиви на місці музею

Після цього будинок опустів, там лишилися деякі документи та архів родини Драгоманових-Косачів. Ці матеріали невдовзі лягли в основу музею названого на честь Михайла Драгоманова. Музей містив вітрини з рукописами та речами Лесі Українки, Олени Пчілки, Панаса Мирного, Михайла Драгоманова та інших друзів сім’ї. А також два зошити із заголовком “Народні рецепти”, який вела сім’я. 

На початку 30-х років, коли Олена Пчілка вирішила повернутися до рідного міста по деякі особисті речі та документи, отримати їх вона уже не змогла. З маленьких будинків було перенесено все до основного, дещо взагалі загубилося. Адже у великому домі був зроблений музей. Про нього у спогадах Олена Пчілка відгукувалася негативно і наголошувала, що зроблений він був “по-невігласьки”. Адже те, що тоді стало музейними речами, вона не мала права забирати. Хоча ці речі по праву належить їй. І лише після того, як вона у Києві отримала розпорядження Академії наук, Пчілці вдалося дещо забрати із собою.

Згодом експонати було перевезено до Харкова. А у 1941 році після приходу фашистів музей-будинок згорів від пожежі. З роками місто відбудовувалося, і на місці садиби з’являлися житлові будинки. На краю урвища, де за переказами була лава, ростуть кущі бузку. За свідченнями місцевих жителів, раніше там часто знаходили уламки посуду, що нагадували старовинний, шматки корогов тощо.

.,.,.,.