Історія бібліотек Полтави: як змінювалися місця для читання від земських часів до сьогодення

Полтавські бібліотеки — це не просто сховища книг. Це живі свідки історії міста, місця, де століттями формувалася читацька культура, поширювалися знання та виховувалося не одне покоління полтавців. Від скромних земських читалень XIX століття до сучасних цифрових хабів з коворкінгами та лекторіями — бібліотеки завжди були центрами освіти та культурного життя Полтави.

Історія бібліотек Полтави — це історія змін: від просвітницьких ініціатив земства та «Просвіти» через радянську масовізацію до сучасних викликів цифрової епохи. Дізнаємося, як саме еволюціонували ці «храми знань», хто стояв біля їх початків і чому вони досі залишаються важливими для громади. Далі на ipoltavets.

Перші бібліотеки Полтави: від дворянської книгозбірні до громадського осередку знань

Одна з перших відомих книгозбірень міста з’явилася у 1830-х роках у будинку Дворянського зібрання на сучасній вулиці Соборності, 31. У цій споруді, зведеній у 1810 році, бібліотека займала лише одну кімнату. Її піклувальником став Микола Андрійович Цертелєв — відомий фольклорист, дослідник української народної творчості та один із засновників вітчизняної наукової фольклористики.

Однак перша бібліотека Полтави не одразу стала популярною серед містян. У своїх записах Микола Цертелєв зазначав, що офіційного відкриття закладу ще не відбулося, а охочих приходити читати книги майже не було. Деякі мешканці брали видання додому, але загалом бібліотечними фондами користувалося вузьке коло читачів. Головною причиною була не відсутність інтересу до книг, а обмежена доступність: висока плата за користування бібліотекою фактично закривала шлях до неї для більшості мешканців міста.

Упродовж ХІХ століття полтавська громадськість неодноразово порушувала питання про створення бібліотеки, яка була б доступною для всіх полтавців незалежно від походження та статків. Проте такі ініціативи тривалий час не отримували підтримки через нестачу коштів, відповідного приміщення та зацікавленості з боку влади. Ситуація почала змінюватися лише наприкінці століття, коли в місті посилився рух за розвиток освіти й самоосвіти.

Важливим етапом стало 4 грудня 1894 року (21 листопада за старим стилем), коли відбулися установчі збори майбутньої Полтавської громадської бібліотеки. На них обрали комітет, який мав організувати роботу нового закладу. До нього увійшли Микола Кулябко-Корецький, Петро Дубровський, Петро Калениченко, Андрій Лисовський, Юрій Бунін та інші громадські діячі. Очолив комітет міський голова Полтави Віктор Трегубов, який підтримав ідею створення відкритої для громади книгозбірні.

17 січня 1895 року в будинку Дамського добродійного товариства запрацювала читальня з абонементом на журнали та газети. Невдовзі абонемент бібліотеки розмістили в будинку пані Кандиби на розі Іванівської та Мало-Петровської вулиць (нині — район вулиці Гоголя). Офіційним початком роботи Полтавської громадської бібліотеки вважається 23 квітня 1895 року. Уже до кінця першого року її фондами користувалися понад тисяча читачів.

Нова бібліотека стала значно більшим, ніж місцем зберігання книг. Вона перетворилася на один із головних культурних осередків Полтави, де містяни отримували доступ до літератури, періодики та нових знань. Саме з появою громадської бібліотеки почався новий етап розвитку бібліотечної справи в місті — перехід від закритих книгозбірень для окремих станів до відкритих просторів самоосвіти, доступних широкій громаді.

Земські бібліотеки та читальні: як книга прийшла у громади Полтавщини

Справжній розвиток мережі народних бібліотек на Полтавщині розпочався після земської реформи 1864 року. «Положення про губернські та повітові земські установи» надало земствам право опікуватися позашкільною освітою, що відкрило можливість створювати бібліотеки, читальні та інші просвітницькі заклади. Для Полтавської губернії, де земський рух був одним із найактивніших в Україні, це стало важливим кроком у поширенні освіти серед широких верств населення.

Полтавське земство одним із перших почало системно розвивати народну освіту. При початкових училищах створювали бібліотеки, які мали допомагати не лише учням, а й дорослим мешканцям громад продовжувати самоосвіту. Такі книгозбірні з’являлися в різних повітах губернії — Полтавському, Миргородському, Лубенському, Кременчуцькому, Гадяцькому та інших. Для багатьох жителів сіл саме земська читальня ставала першим місцем, де можна було отримати доступ до книжок і періодики.

Масштаби цієї роботи вражали навіть за мірками того часу. Станом на 1 січня 1917 року початкові училища Полтавської губернії мали 1 137 бібліотек при 1 170 школах, а їхній загальний фонд перевищував 763 тисячі книг. До комплектування таких книгозбірень підходили практично: тут були не лише художні твори, а й науково-популярна, історична та сільськогосподарська література, педагогічні видання, журнали й газети. Бібліотека мала допомагати людині навчатися, вести господарство й краще розуміти навколишній світ.

У самій Полтаві важливим осередком стала Полтавська губернська земська бібліотека, для якої у 1901 році звели окрему будівлю на вулиці Пушкіна, 18/24 (нині — вулиця Юліана Матвійчука). Цей заклад став одним із символів уваги земства до розвитку освіти та культури. Тепер в цій історичній споруді працює Державний архів Полтавської області.

Особливістю земських читалень було те, що вони виконували не лише бібліотечну, а й просвітницьку функцію. У містах діяли публічні бібліотеки, а в селах — безплатні народні читальні, де організовували спільні читання, поширювали освітні матеріали та періодику. Значну роль у їхній роботі відігравали вчителі, лікарі, агрономи та інші представники місцевої інтелігенції, які допомагали формувати фонди й заохочували людей користуватися книгами.

Завдяки діяльності земства наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття бібліотека на Полтавщині перестала бути привілеєм окремих освічених людей і стала частиною життя громади.

Бібліотеки Полтави у ХХ столітті: війни, реформи та відновлення

XX століття стало для бібліотек Полтави часом великих змін, випробувань і відновлення. Після революційних подій 1917 року бібліотечна система міста почала перебудовуватися відповідно до нових суспільних умов. У 1919 році на базі Полтавської громадської бібліотеки створили Центральну наукову бібліотеку, яка стала важливим осередком освіти, науки та краєзнавства. Водночас у місті активно розвивалися бібліотеки при навчальних закладах, що забезпечували літературою студентів і викладачів.

Однією з таких книгозбірень стала бібліотека Полтавського учительського інституту, заснованого 1914 року (нині — Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка). На початку її фонд налічував лише 873 книги, але вже тоді бібліотека мала важливе значення для підготовки педагогів. Вона складалася з двох частин — фундаментальної та учнівської книгозбірень. У 1919–1921 роках її фонди значно поповнилися виданнями з ліквідованих і реорганізованих навчальних закладів, серед яких були Полтавська Маріїнська жіноча гімназія, приватна гімназія Н. Старицької, Петровський кадетський корпус та інші установи.

У 1920–1930-х роках бібліотеки Полтави стали частиною системи радянської освіти та культурної політики. Вони працювали не лише як місця зберігання книг, а і як центри самоосвіти, навчання та проведення просвітницьких заходів. Розвивалися й спеціалізовані книгозбірні. Наприклад, бібліотека агрокооперативного технікуму на вулиці Сковороди, створена 1920 року, уже через десятиліття мала фонд близько 40 тисяч примірників. Вона забезпечувала літературою майбутніх фахівців сільського господарства.

Друга світова війна завдала бібліотекам Полтави величезних втрат. Частину фондів намагалися евакуювати, але врятувати все не вдалося. Бібліотека агрокооперативного технікуму втратила значну частину колекції: частина книг залишилася в евакуації в Кургані, а інші видання були вивезені нацистами. Після повернення бібліотеку довелося фактично створювати заново — фонд поповнювали через книжкові магазини, бібліотечні колектори (бібколектори) та пожертви працівників і мешканців міста. На початку 1946 року він налічував лише 2 926 примірників.

Окремим напрямом розвитку бібліотечної справи у Полтаві стали дитячі книгозбірні. У 1934 році при будинку піонерів у будівлі колишнього Музичного училища Ахшарумова відкрили міську дитячу бібліотеку. Після утворення Полтавської області на її базі створили обласну бібліотеку для дітей та юнацтва. Під час окупації її фонди були розграбовані, але після війни заклад відновив роботу. У 1949 році бібліотеці присвоїли ім’я Панаса Мирного, а з 1962 року вона отримала назву — Полтавська обласна бібліотека для дітей імені Панаса Мирного.

Післявоєнне відновлення стало новою сторінкою в історії бібліотек Полтави. У 1949 році головній книгозбірні міста присвоїли ім’я Івана Котляревського, підкресливши її роль у збереженні культурної спадщини краю. У другій половині XX століття бібліотеки при університетах, школах і спеціалізованих установах продовжили формувати освітній простір міста, а бібліотечна мережа стала важливою частиною культурного життя Полтави.

Бібліотеки незалежної Полтави: від сховища книг до культурного центру

Після проголошення незалежності України бібліотеки Полтави опинилися перед новими викликами. Змінилося суспільство, з’явилися інші інформаційні потреби читачів, а традиційна модель бібліотеки як місця зберігання книжок поступово почала трансформуватися. Книгозбірні міста стали не лише просторами для читання, а й відкритими культурними та інформаційними центрами, де поєдналися доступ до знань, спілкування та громадські ініціативи.

Одним із головних прикладів цієї трансформації стала Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського. Продовжуючи традиції громадської бібліотеки, заснованої наприкінці ХІХ століття, вона поступово перетворилася на сучасний інформаційний центр. У 1990-х роках бібліотека почала впроваджувати нові технології, а згодом перейшла до комп’ютеризації основних процесів: обліку фондів, пошуку літератури та обслуговування читачів.

Важливим етапом розвитку стало створення електронних каталогів, які змінили сам принцип роботи з бібліотечними фондами. Якщо раніше читачам доводилося шукати необхідну книгу лише за картковими каталогами, то сучасні цифрові системи дозволили швидше знаходити видання, переглядати інформацію про фонди та користуватися бібліотечними ресурсами дистанційно. Це зробило бібліотеку доступнішою для різних категорій користувачів — від студентів і дослідників до всіх, хто цікавиться історією та культурою Полтавщини.

Особливе місце в роботі бібліотек Полтави посідає краєзнавчий напрям. Книгозбірні зберігають унікальні видання, документи, періодику та матеріали, пов’язані з історією міста й області. На базі бібліотек створюються краєзнавчі проєкти, електронні ресурси, тематичні виставки, присвячені видатним полтавцям, важливим подіям та культурній спадщині регіону. Саме бібліотеки часто стають місцем, де мешканці можуть відкрити для себе маловідомі сторінки історії рідного краю.

У незалежній Полтаві змінилася й сама атмосфера бібліотек. Вони стали майданчиками для презентацій нових книг, зустрічей із письменниками, лекцій, виставок, творчих вечорів та освітніх заходів. Поступово бібліотека перетворилася на місце живого спілкування громади, де книга залишається основою, але вже не єдиним способом взаємодії з читачем.

Сучасні бібліотеки Полтави: від книгозбірень до культурних хабів

Чи потрібні бібліотеки у світі, де майже будь-яку книгу можна знайти в електронному форматі? Досвід Полтави доводить, що так. Сучасні бібліотеки давно перестали бути лише місцем для зберігання книжок. Тепер це відкриті громадські простори, де поєднуються освіта, культура, цифрові технології, волонтерство та підтримка громади.

Таку трансформацію добре ілюструє Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського. Продовжуючи традиції громадської бібліотеки, відкритої ще 1895 року, вона працює як сучасний інформаційний центр. Тут діють електронний каталог і цифрові ресурси, реалізуються краєзнавчі проєкти, проводяться презентації книжок, зустрічі з письменниками, істориками та дослідниками Полтавщини, виставки, лекції й тематичні дискусії. Водночас бібліотека залишається одним із головних осередків збереження документальної та культурної спадщини регіону.

Не менш показовим прикладом є Полтавська обласна бібліотека для дітей та юнацтва імені Олеся Гончара. Після початку повномасштабної війни вона перетворилася на безпечний простір для дітей і батьків: у підвальному приміщенні облаштували укриття з книгами, іграшками та проєктором, а щоденні освітні заходи, започатковані 2022 року, тривають і нині. Бібліотека реалізує десятки сучасних ініціатив, серед яких каністерапія «Читання з собаками Дорі та Лілу», мовно-логопедичний театр «Диво-джерельце», історико-патріотичний клуб «Я громадянин», правовий клуб «Феміда», дитячий клуб «Книгозайчики» та «Клуб анонімних книголюбів» для дорослих. Тут також працюють простір психологічної підтримки, заняття з англійської мови KIDS_CLAP, арттерапевтичний проєкт #ГуртОК, науковий інтенсив «Ми пізнаємо світ» і студія розвитку «Розумашки».

Ще один приклад сучасної трансформації — Центральна бібліотека Полтавської міської територіальної громади в мікрорайоні Алмазний. Нині це відкритий культурний хаб, де можна працювати з ноутбуком, відвідувати лекції, брати участь у творчих заходах або просто спілкуватися. Бібліотека активно розвиває інклюзивні ініціативи: спільно з організацією «Інваспорт» проводить шахові турніри для людей з порушеннями слуху, а для відвідувачів із порушеннями зору обладнано тифлокомплекс із «читаючою машиною».

Тут діють програма взаємопідтримки «Жінка підтримує жінку», години ментального здоров’я в межах швейцарського проєкту «Діалог задля здоров’я» та незвичний проєкт «Насіннєва бібліотека», який популяризує культуру обміну насінням. З перших місяців повномасштабної війни книгозбірня стала волонтерським осередком: допомагає внутрішньо переміщеним особам, організовує плетіння маскувальних сіток і підтримує українських військових.

Нові функції активно освоюють і міські бібліотеки-філії. Так, у бібліотеці-філії № 10 працює розмовний клуб української мови, який об’єднує полтавців і внутрішньо переміщених осіб. Такі ініціативи допомагають не лише вдосконалювати знання державної мови, а й сприяють адаптації, спілкуванню та зміцненню громади.

Від першої бібліотеки у будинку Дворянського зібрання до сучасних культурних хабів минуло майже два століття. За цей час бібліотеки Полтави пережили реформи, війни, втрату книжкових фондів, відбудову та цифрову революцію. Змінювалися приміщення, технології та формати роботи, але незмінною залишалася їхня головна місія — робити знання доступними, зберігати історичну пам’ять і бути місцем, де народжується активне культурне життя громади.

Джерела:

Історія бібліотек Полтави: як змінювалися місця для читання від земських часів до сьогодення

Related