Як у Полтаві розвивалися народні театри: від аматорських гуртків до сучасних сцен

Коли згадують театральну Полтаву, найчастіше говорять про Івана Котляревського, Михайла Щепкіна чи театр імені Миколи Гоголя. Водночас поза увагою часто залишається інша, не менш цікава сторінка місцевої культури — народні театри. Саме аматорські драматичні гуртки, що діяли при навчальних закладах, товариствах, будинках культури та клубах, протягом багатьох десятиліть знайомили полтавців із театральним мистецтвом, відкривали нові таланти й формували культурне життя міста. Далі на ipoltavets.

Історія народного театрального руху в Полтаві налічує понад два століття. Від перших аматорських постановок до сучасних незалежних театральних проєктів місто зберегло традицію, яка постійно змінювалася, але ніколи не зникала.

Як народжувалася театральна Полтава: від Котляревського до перших аматорів

Історія народного театру в Полтаві почалася задовго до появи будинків культури чи офіційних аматорських колективів. Її джерела сягають початку ХІХ століття, коли місто стало одним із центрів становлення українського театрального мистецтва. Перший міський театр у Полтаві відкрили у 1810 році. Кам’яну будівлю звели коштом міста, і вона стала одним із перших стаціонарних театрів на Лівобережній Україні. Власної професійної трупи театр спочатку не мав, тому на його сцені виступали запрошені колективи, а до окремих постановок долучалися місцеві любителі театру.

Новий етап розвитку розпочався у 1818 році, коли генерал-губернатор Микола Рєпнін запросив до Полтави харківську трупу Івана Штейна. Разом із нею приїхав видатний актор Михайло Щепкін, а директором театру став Іван Котляревський. Саме на полтавській сцені вперше поставили його п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Спеціально для Щепкіна драматург створював окремі ролі. Відомо також, що Котляревський разом із Рєпніним сприяв викупу талановитого актора з кріпацтва. Ця співпраця стала знаковою подією в історії українського театру.

Поряд із професійною сценою у Полтаві розвивалося й театральне аматорство. Уже на початку ХІХ століття місцева інтелігенція організовувала домашні вистави, літературні вечори та невеликі сценічні постановки, закладаючи традицію, яка згодом переросла в народний театральний рух.

Перша театральна будівля проіснувала до середини ХІХ століття, після чого її розібрали. У 1852 році, після перенесення до Полтави Іллінського ярмарку, за ініціативи генерал-губернатора Сергія Кокошкіна в міському саду звели великий дерев’яний театр. Згодом споруда через старість стала непридатною. У 1882 році господар театру Дохман продав його за знос купцю Гершу Ейзлеру, який в тому ж році, з того ж матеріалу, побудував у міському саду невеликий літній театр. У жовтні 1888 року ця будівля згоріла.

Нову сторінку театральної історії відкрив у 1882 році купець Сергій Панасенко, який збудував кам’яний двоповерховий театр на розі сучасних вулиць Шевченка та Стрітенської. Після пожежі 1897 року будівлю не відновлювали, однак уже у 1898 році в Олександрівському (нині Корпусному) парку відкрили тимчасовий літній театр. Його першою виставою стала драма Івана Карпенка-Карого «Безталанна», яку представили місцеві аматори.

На початку ХХ століття розвиток аматорського театру підтримали осередки «Просвіти», які організовували літературно-музичні вечори, драматичні гуртки та вистави українською мовою. Саме вони заклали підґрунтя для масового розвитку народних театрів у наступні десятиліття.

Як театральний рух став частиною життя Полтави?

На початку XX століття Полтава переживала новий етап театрального розвитку. Хоча місто регулярно приймало гастролі провідних українських труп, власного театрального колективу ще не мало. Саме тому особливого значення набували аматорські колективи, які об’єднували представників інтелігенції, службовців, робітників і ремісників. Для багатьох полтавців участь у виставах була не професією, а покликанням, а самі гуртки стали основою майбутнього народного театру.

Важливим культурним осередком став Полтавський просвітницький будинок, відкритий у 1901 році. 1 вересня 1906 року до Полтави з’їхалися акторі трупи Миколи Садовського і після двох тижнів репетиций «Мартина Борулі» розпочали постановки п’єс української класики. На сцені просвітницького будинку виступали Марко Кропивницький, Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), Марія Заньковецька, та давав концерти Микола Лисенко. Восени 1909 року художник і режисер Григорій Мясоєдов поставив тут «Живі картини» за поемою Тараса Шевченка «Катерина», що стало однією з найяскравіших культурних подій того часу.

Вагомий внесок у розвиток аматорського театру зробили також товариства «Просвіта», які організовували літературні вечори, концерти та вистави українською мовою, популяризуючи творчість Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького та інших українських класиків. Драматичні гуртки також діяли в гімназіях, учительських семінаріях і професійних школах, де багато молодих людей уперше знайомилися зі сценою.

Після встановлення радянської влади театральний рух став ще масштабнішим. У 1920–1930-х роках у Полтаві працювали театр «Рух», Полтавський робітничо-селянський театр, театр «Жовтень», Полтавський театр української драми імені Івана Котляревського, пересувний театр сатири «Червоний перець», театр-газета «Синя блуза» та інші колективи. Водночас драматичні гуртки діяли при робітничих клубах, на підприємствах, на залізниці, заводах, фабриках і в сільських клубах. За державної підтримки художня самодіяльність стала масовим явищем, хоча її розвиток супроводжувався жорстким ідеологічним контролем.

Розвиток аматорського театру перервала Друга світова війна. Більшість клубів, будинків культури та навчальних закладів припинили роботу або були зруйновані, чимало учасників театральних гуртків пішли на фронт.

Будинки культури — нові театральні центри Полтави

Після визволення Полтави восени 1943 року місто довелося відбудовувати майже з нуля. Разом із житлом, школами та підприємствами поступово відроджувалося й культурне життя. Уже наприкінці 1940-х років у Полтаві та районних центрах знову почали працювати драматичні гуртки, а справжнім осередком розвитку аматорського театру стали будинки культури, які масово відкривалися в наступні десятиліття.

Одним із найважливіших культурних центрів міста став Полтавський міський будинок культури, відкритий 1957 року. Він швидко перетворився на місце, де збиралися творчі люди різного віку й професій. Тут працювали хорові, танцювальні, музичні та театральні колективи, проводилися концерти, творчі вечори, конкурси й прем’єри вистав. Для багатьох полтавців саме будинок культури став першою театральною школою, де можна було опанувати сценічну мову, акторську майстерність і режисерську справу.

Ще одним прикладом довговічності полтавського аматорського театрального руху є театр імені Якова Орлова Центру культури та дозвілля Полтавської міської територіальної громади. Його історія розпочалася 1957 року зі створення драматичного гуртка під керівництвом Михайла Заславського. Вже у 1960 році колектив отримав звання «народний», яке стало визнанням його творчого рівня та внеску в розвиток театрального мистецтва Полтави.

Подібні заклади відкривалися не лише в обласному центрі. Будинки культури діяли при великих підприємствах, залізничних вузлах, навчальних закладах, а також у районних центрах і селах Полтавщини. Майже кожен із них мав власний драматичний гурток або театральний колектив. Для багатьох людей це була можливість долучитися до мистецтва без спеціальної освіти, а для місцевих громад — створити власний культурний простір.

У 1950–1970-х роках художня самодіяльність на Полтавщині переживала справжній розквіт. Аматорські театри регулярно брали участь в обласних і республіканських оглядах художньої самодіяльності, театральних фестивалях і творчих конкурсах. Такі заходи не лише сприяли професійному зростанню колективів, а й давали можливість обмінюватися досвідом, знайомитися з новими постановками та відкривати талановитих режисерів і акторів.

Найвищою відзнакою для аматорського колективу було почесне звання «народний самодіяльний театр». Його присвоювали лише тим колективам, які протягом багатьох років демонстрували високий художній рівень, мали стабільний репертуар, успішно виступали на фестивалях й робили вагомий внесок у культурне життя регіону. Для учасників це було підтвердженням того, що їхня творчість наблизилася за рівнем до професійного театру.

Театр «На Павленках»: понад 70 років на сцені

Серед народних театрів Полтави особливе місце посідає театр «На Павленках», який понад сім десятиліть залишається одним із символів аматорського театрального руху міста. Його історія доводить, що справжня сцена народжується не лише у професійних театрах, а й завдяки людям, які присвячують мистецтву свій вільний час.

Історія колективу розпочалася 1954 року, коли при Палаці культури турбомеханічного заводу створили драматичний гурток. Його засновником і першим режисером став Леонід Петрович Марініч, який об’єднав навколо театру працівників підприємства, молодь та інших полтавців, закоханих у сцену.

Високий рівень постановок швидко приніс колективу визнання. Вже у 1959 році театр увійшов до десятки найкращих самодіяльних театрів України та першим у країні отримав почесне звання «народний». Це стало важливою подією для всього аматорського театрального руху, адже підтвердило, що самодіяльний колектив може створювати вистави високого художнього рівня.

У 1980 році, після виходу Леоніда Марініча на заслужений відпочинок, театр очолила його учениця й провідна акторка Галина Чернявська. Під її керівництвом колектив зберіг традиції та продовжив розвиватися: оновлював репертуар, брав участь у фестивалях і залучав нові покоління акторів. З 2010 року театр працює у Центрі культури та дозвілля Полтавської міської територіальної громади.

За роки існування «На Павленках» звертався до української та світової класики, сучасної драматургії й літературно-музичних композицій. Серед відомих постановок — «Лісова пісня» Лесі Українки, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, «Мораль пані Дульської» Габріелі Запольської та інші вистави.

Через заклад пройшли сотні полтавців різних професій — педагоги, медики, інженери, робітники, студенти. Саме ця відкритість стала основою його довголіття. Театр «На Павленках» залишається прикладом того, як народний театр може зберігати традиції, виховувати нових акторів і бути важливою частиною культурного життя міста.

Нове покоління аматорських театрів Полтави

Аматорський театр у Полтаві продовжує розвиватися, хоча його форми змінилися. Якщо у другій половині XX століття головними осередками були будинки культури, то нині важливу роль відіграють театральні студії, позашкільні центри, творчі лабораторії та незалежні колективи, які відкривають сцену для дітей, підлітків і молоді.

Одним із таких осередків є Полтавський обласний центр естетичного виховання учнівської молоді (ОЦЕВУМ), де працює гурток видовищно театралізованих заходів «Імпровіз-шоу» під керівництвом Олексія Рощупкіна. Його вихованці опановують акторську майстерність, сценічну мову, конферанс і беруть участь у фестивалях, конкурсах та творчих проєктах.

Важливу роль у розвитку дитячого театрального руху відіграє театральна студія «Ну і дітки», яка продовжує традиції Театру юнацької творчості імені Емілії Шапіро-Болотної, що майже пів століття працював у Полтаві. Під керівництвом Лади Лабзової студія навчає дітей акторської майстерності, сценічної мови та пластики, а її вихованці стають учасниками всеукраїнських і міжнародних конкурсів.

Театральні студії діють і при навчальних закладах. Зокрема, студія «Трамвай» Полтавського наукового ліцею № 3 створює сучасні постановки, літературно-музичні композиції та авторські проєкти, даючи школярам перший досвід роботи на сцені. Своїх вихованців має й театральна студія центру розвитку дітей і дорослих «Джерело», де навчають акторської майстерності, сценічної мови, театру ляльок та імпровізації.

Поряд із дитячими та освітніми колективами у Полтаві розвиваються й нові театральні формати. Незалежний театр «Малафея» працює з імерсивними виставами, театралізованими екскурсіями та перформансами, поєднуючи історію міста, музейний простір і сучасне сценічне мистецтво.

Важливою частиною театрального життя Полтави залишаються фестивалі, зокрема Всеукраїнський фестиваль аматорських театрів імені Віктора Гужви «В кулісах душі», який збирає колективи з різних регіонів України та сприяє обміну досвідом.

Чому народний театр залишається важливою частиною культурного життя Полтави?

За понад два століття театральне життя Полтави неодноразово змінювалося. Професійні сцени змінювали адреси, будувалися й зникали театральні споруди, змінювалися історичні епохи та культурні пріоритети. Проте аматорський театр завжди залишався важливою частиною міського життя — місцем, де люди різного віку й професій могли проявити творчість, знайти однодумців і долучитися до мистецтва.

Від перших домашніх вистав початку ХІХ століття та аматорських гуртків при просвітницьких товариствах до драматичних колективів при будинках культури й сучасних театральних студій — ця традиція постійно змінювалася, але ніколи не переривалася. У різні роки звання «народний» на Полтавщині отримували десятки драматичних колективів при будинках культури, підприємствах і навчальних закладах. Область традиційно належала до регіонів України, де художня самодіяльність мала міцні позиції, а аматорські театри відігравали важливу роль у культурному житті громад.

Цю спадщину нині продовжують театральні студії, молодіжні колективи та незалежні творчі проєкти. Вони не лише навчають акторської майстерності, а й формують нове покоління глядачів, популяризують українську драматургію та відкривають сцену для творчих експериментів.

Народний театр у Полтаві — це не просто історія минулого. Це жива традиція, яка доводить: справжнє театральне мистецтво народжується не лише у професійних театрах, а й там, де є люди, готові виходити на сцену заради любові до творчості.

Джерела:

Як у Полтаві розвивалися народні театри: від аматорських гуртків до сучасних сцен

Related