Спекотним літнім днем так хочеться втамувати спрагу холодною свіжою водою. Кинув в автомат копійку – отримав свою склянку. А якщо три копійки – то ще й з сиропом. Старше покоління добре пам’ятає ці часи. Бо неможливо було пройти з дітьми повз таке “диво” без смикання за спідницю і прохання: “Мамо, я хочу пити!”. Особливо популярними автомати стали після кінострічки “Операція И та інші пригоди Шуріка”, а також з введенням антиалкогольної кампанії. Про перші полтавські автомати з газованою водою на вулицях міста – читайте далі на ipoltavets.
Звідки до нас прийшли автомати з газованою водою?
Мало хто знає, що у III столітті до нашої ери вже існували такі собі прототипи продажу води. В Стародавньому Єгипті люди приходили до храмів і клали в спеціальний проріз монетки. Таким чином вони мали змогу взяти з собою святої води з благословенного місця.
У ХІХ столітті перші монетоприймачі були запатентовані в Америці, тоді ж вони з’явилися і в Європі. Гіппократ писав, що за допомогою газованої води можна лікувати головний біль та навіть шлункові хвороби.
До нас сатуратори дійшли після 1932 року. Вважається, що винахідником їх в СРСР був ленінградський інженер Агрошкін. На той час такий автомат був унікальним явищем та “мав честь” роздавати воду лише в їдальні Смольного. І тільки в кінці 50-х років Хрущов відвідав виставку в Америці, де був вражений винаходом, що так просто втамовує спрагу без зайвих “посередників”: магазинів та продавчинь в білих фартушках. При чому автомат за допомогою фотоелемента міг розпізнати стать людини і пригостити її напоєм з бульбашками та сиропом за цим критерієм: для жінок – вишнева вода, для чоловіків – апельсинова. Апарат мав механізм, що розпізнавав світло. Тобто якщо людина в спідниці (жінка) – автомат “зчитує” менше світла, якщо в штанях (чоловік) – відповідно більше. Подейкують, що через свої широкі штани Першому секретарю ЦК КПРС автомат двічі видавав склянку води з вишневим сиропом.
Полтавці назвали нову техніку “автоматами-баламутами”
З того часу автомати з водою та напоями почали встановлювати і в українських містах. В Полтаві перші згадки про них датуються 1962-м роком. В цей час склянку з бульбашками можна було взяти лише на вулиці Жовтневій в центрі міста. А от на вулиці Леніна в магазині “Кулінарія” автомат видавав не воду, а молоко.
“У цьому магазині автомат відпустить вам склянку пастеризованого молока. Поруч продають натуральну каву, бульйони, сосиски, сардельки, сметану, кефір. Широкий вибір кондитерських виробів, знаменитих українських ковбас, риби. Жінок, мабуть, найбільше залучать відділи напівфабрикатів”, – написано в виданні “Зорі Полтавщини” за серпень 1962-го року.
Але нову техніку самі полтавці прозвали “автомати-баламути” через їхню “тендітність”. Так, службовець В. Астахов у 1964 році написав про те, як швидко ламаються ці пристрої:
“Багато автоматів в нашому місті, тільки не скрізь вони в пошані. У магазині № 100, що на вулиці Леніна, покупці користуються автоматами для продажу води, цукерок. А ось газетний – обходять. Не горить в ньому лампочка вітрини, завмерле електричне тіло. Автомат новенький, привабливий зовні, і вже два місяці ніхто не заправляє його газетами. А біля магазину – його осиротілий брат – автомат “Газвода”. Миють його дощі, знущається з нього розбійник-вітер, іржа роз’їдає блискучий метал. А коштує він 860 рублів! В їдальні № 26 є два красеня-автомати для продажу пива. Вже скільки місяців ці “богатирі” – безробітні. Минулої зими їх включили, так потекло пиво з усіх трубок. Хорошого майстра, щоб провів “хірургічну операцію”, не знайшлося, і буфетниці довелося повернутися до старого випробуваного способу – бочки з краном”, – цитує слова Астахова сайт “Новини Полтави”.
У 1965 році у Полтаві відкрили кафе-автомат “Ластівка”, який з часом став одним з найулюбленіших місць збору місцевих жителів. Тут, на розі вулиць Шевченка та Фрунзе, гостям закладу продавали спеціальні жетони, які вони мали вже вставити в автомати, аби отримати свої напої та, навіть, бутерброди.
“Економія має бути економною”: як люди хитрували з сатураторами
Бувало таке, що автомати “з’їдали” монети і через певні несправності не видавали товар. Але техніка технікою, а люди завжди вміли схитрувати, аби зберегти свої кошти. Так, кажуть, що деякі полтавці прив’язували монету до ниточки і опускали її в автомат. Після того, як омріяний напій був вже в руках, ниточку витягували назад.
Ще одним способом “пограти з долею” було використання сталевих шайб певного розміру та ваги. Інколи до шайби додавали одну копійку, аби автомат сприймав оплату, як за три, та ласкаво наливав у воду солодкий сироп.
Не забуваємо і про метод суворого “батькового кулака”. Їм теж не нехтували в спробах “домовитись” з механізмом напоїти відвідувача безкоштовно. Інколи – спрацьовувало. Звичайно, такі випадки не були поголовні мали засудження з боку мас, бо ці хитрощі могли бути однією із причин зламаних автоматів на вулицях міста.
У 1985 році не пощастило скористатись можливістю випити газованої води під час прогулянки Ялтою і самому помічнику Горбачова – Віктору Шарапову. Проблем з автоматами не було, а от самі склянки, якими комплектувався кожен апарат, були просто вкрадені. Після чого було прийнято рішення використовувати одноразовий посуд.
“Сифілісні склянки” та нелюбов до іноземців з країн “третього світу”
До введення одноразових стаканів, склянки милися струменем поточної води, коли їх перегортали на горловину. За правилами, працівники мали регулярно обробляти стакани содою з окропом, але коли саме відбувалася ця процедура ніхто не знав. Саме тому, не дивлячись на високий попит, багато жителів Полтави вважали такий посуд потенційно небезпечним, навіть таким, що може наразити на сифіліс та герпес.
Особливо прискіпливо ставилися до іноземців з країн “третього світу”. Вважалося, що вони менш охочі до чистоти та не дотримуються жодних санітарних норм, тому відсоток хворих на венеричні захворювання серед таких гостей міста, начебто, більший. Звичайно, жодних доказів цьому не було. Однак, користуватися склянкою після них погоджувались не всі. Найбільш свідомі громадяни носили з собою пластикові склянки.
За часів антиалкогольної кампанії, автомати з газованою водою, соками та солодкими напоями набули піку своєї популярності. Їх встановлювали скрізь. Але економічна криза дала свої наслідки, монети знецінилися, а розкручена автоматизована вулична торгівля перестала бути вигідною для власників такої техніки. У дев’яності більшість автоматів перетворилися на металобрухт. На зміну їм прийшли пластикові пляшки в магазинах і потреба купувати воду на вулиці відпала сама собою. Невеличку пляшку було зручно носити з собою та використовувати в будь-який час.
