У місті Лохвиця, неподалік медичного училища, монументальна статуя загадково дивиться в даль. Вона, повідомляє сайт ipoltavets.com, зображує ніжно усміхненого чоловіка, який дивиться на весь світ так, ніби він щойно зупинився, щоб поспілкуватися з перехожими. Він одягнений у простий козацький стрій, а на плечі перекинуто його вірний ранець, у якому легко можна уявити сопілку, Біблію та кілька рукописів.
Пам’ятник є меморіалом Григорію Сковороді, одному з найвидатніших мислителів України. Одразу на думку спадають крилаті слова мислителя: «Світ ловив мене, та не спіймав». Слова підсумовують переконання, долю та думки людини, яка пожертвувала священнослужительською та університетською кар’єрою та відмовилася від зручностей життя придворного поета та музиканта, вибравши замість цього жити на свободі як мандрівний філософ.
Як філософ обрав свій шлях
Григорій Сковорода народився в грудні 1722 року в селищі міського типу Чорнухах Лубенського району. З 1738 року він навчався в Києво-Могилянській академії, а згодом сам викладав латинську, грецьку та німецьку мови. Він також захопився класичною філософською літературою.
Коли настав час залишити Академію, йому запропонували прийняти священний сан, але він вирішив натомість погодитися на дипломатичну місію, яка відвезе його до багатьох країн протягом наступних чотирьох років. Повернувшись в Україну, він викладав вірші в семінарії в Переяславі, неподалік від Києва, потім у гімназії в Харкові. Але його сучасні методи навчання викликали скандал, і він був змушений відвернутися від офіційних інституцій. З цього моменту почався найцікавіший, найзахопливіший і найплідніший період його життя.
Кажуть, що сон 1758 року спонукав його духовно відкинути все матеріальне. На той момент Сковорода вже багато подорожував і зіткнувся з проблемою поширення філософії в Російській імперії. Сьогодні Скороводу називають українським Сократом — колись він сам сказав, що має намір стати вітчизняним Сократом.
Двадцять вісім років, між 1766 і 1794 роками, Григорій Сковорода самотньо мандрував, учителював на базарах і писав. У цей час він написав вісімнадцять філософських трактатів, таких як «Нарцис: розмова про пізнання самого себе», «Азбука всесвіту» та «Стародавнього світу», він також написав книгу поезії, збірку байок, сім перекладів античних класиків і об’ємне листування латинською та українською мовами зі своїми учнями та друзями.
Головні принципи Сковороди
У дусі Просвітництва він закликав до повернення автентичних цінностей, вільного духовного життя та справедливого суспільства. Його прихильність до сучасної європейської філософії не завадила йому захоплюватись вченими та поетами грецької античності, старозавітними пророками, св. Павлом і св. Августином і мудрецями нехристиянських релігій. Він багато чим завдячував Платону та вченням Біблії, які він вважав найвищим виявом людської мудрості.
Поезія Сковороди, найвидатніша поезія золотого віку бароко в Україні, невіддільна від його філософії. Окрім філософсько-сатиричних оповідань і віршів, розвідок про природний ритм мови та види поезії, ми вдячні цьому натхненному поетові за те, що він вніс у традиційну українську лірику глибоке відчуття природи. Він був слов’янським провісником романтизму.
1764 року Сковорода побував у Гребінці, Пирятині, Лохвиці, Лубнах, Гадячі. Окремі дослідники припускають що він відвідував також Чорнобаї, Золотоношу, отже цю, Хорол, Решетилівкаку та Полтаву. У цей час він написав свої головні філософські та поетичні твори. Відомий за збіркою поезій “Сад божественних пісень”, збіркою байок «Басні харківські». Створив видатну пам’ятку української сатири XVII століття “Всякому городу нрав і права”, яка стала народною піснею.
Маловідомі факти про мандрівного філософа
Одного разу гуляючи по Києву Сковорода почув запах гнилого та одразу ж поїхав з міста. Збіг чи ні, за два дні у столиці почалася епідемія чуми і місто закрили
Подейкують, що Сковорода протягом всього життя був закоханий в одну дівчину. Справа дійшла навіть до весілля, але наречений втік з нього. Адже перспектива розлучитися зі свободою для Сковороди була найстрашнішою.
Під час викладання Сковорода був гострим на слівце, і оцінював своїх учнів дуже прямолінійно. Міг сказати про учня, що той вельми тупий або робить справжнє безглуздя.
За життя Сковорода не опублікував жодного свого твору і трактату, і зовсім не переймався через це.
У філософа були дуже цікаві смакові уподобання. Він не їм м’яса та риби, дуже любив молочні продукти, дорогий сир пармезан та вино. Ходять легенди, що він був навіть придворним сомельє у Катерини ІІ.
Історія полтавської вулиці на честь філософа
Вулиця Сковороди у Полтаві була прикладена на початку XVIII століття. Тут розташовувалася німецька колонія, звідси первісна назва — Колонійська. У 1875 — 1877 роках тут споруджено головний будинок Полтавської духовної семінарії. 1915 року в ньому розмістилося евакуйоване в Полтаву Віленське юнкерське училище. У 1918 році на цій вулиці працював ЦВК рад України та інші партійні організації.
З 1920 року в будинку семінарії містився Полтавський сільськогосподарський інститут (нині Полтавська аграрна академія). 1988 року на одному з будинків вулиці встановлено пам’ятну дошку, яка сповіщає що в цьому районі в 1810-1852 роках розміщався Перший міський театр. У 1871 році у поміщика Башкирцева і німецьких колоністів було придбано ділянку, на який згодом інженером Іваном Федоровим споруджено будинок Полтавського духовного училища.
Меморіальний комплекс та пам’ятні знаки Григорію Савичу
1972 року у селищі Чорнухи, на батьківщині філософа, був відкритий меморіальний комплекс Сковороди як частина Чорнухинської історичного музею. На території відтворено садибу батьків українського просвітителя, що складалися з хати, комори, клуні та криниці. На основі документів, біографічних та етнографічних джерел архітектор В. Тертичний відтворив садибу українського малоземельного козака XVIII століття, яким був голова сім’ї Сковороди.
Хата була типовою для Чорнух тих часів там мала дві половини: світлицю та хатину, що слугувала господареві за комору. У хаті експонуються речі селянського побутового вжитку XVIII століття. Зліва від хати розташована криниця з журавлем, в глибині садиби — клуня, де обмолочували хліб, зберігали сіно, солому та реманент. Поруч комора для зберігання обмолочено хліби та інших продуктів. Садиба обвита тином з лози.
Між подвір’ям садиби і сквером, що прилягає до неї, розташований пам’ятник Сковороді. Пам’ятник було відкрито 1972 року. Посередині постаменту розташований мідний поясок з написом “Григорій Сковорода”. Автор меморіалу скульптор М. Г. Коган. Навколо пам’ятника зроблений майданчик із залізобетонних плит на чавунних стовпчиках.
У Лохвиці також встановлено пам’ятник, але набагато раніше 1922 року. Відкритий до 200-річчя від дня його народження. Автором став Іван Кавалерідзе. 1972 року постамент пережив реконструкцію. Пам’ятник зображує скульптуру на повний зріст на гранітному постаменті.
Ім’я Григорія Скороводи залишається присутнім по всій Україні. Харківський національний педагогічний університет імені Сковороди є одним із найстаріших університетів країни; Університет імені Григорія Сковороди, заснований у 1986 році в Переяславі, розташований на південь від Києва. Зображення Сковороди також прикрашає банкноту номіналом 500 гривень.
