Іван Котляревський, Панас Мирний, Володимир Короленко, Віра Холодна, Андрій Данилко – що поєднує цих видатних і творчих українців, життя яких припадає на зовсім різні історичні епохи? Свого часу кожна з цих вкрай обдарованих особистостей неодноразово прогулювалася затишними, наповненими весняним леготом вуличками Полтави; хтось робив це у глибокому дитинстві, дорослішаючи та навіть ще не підозрюючи, який блискучий успіх чекає на нього попереду, а дехто – вже у більш дорослі і навіть зрілі роки, маючи значний письменницький доробок за спиною. Так чи інакше, існування сповненого творчою атмосферою повітря Полтавщини неможливо уявити без розташованих навколо запашних парків та охайних скверів, які щовесни так і кличуть полтавчан і гостей міста у свої обійми. Тож час пригадати історію й розповісти про сучасний стан найбільш славетного із «легенів Полтави». Далі на ipoltavets.
Історія
Історія найстарішого полтавського парку бере свій початок на початку XIX століття й знаменує собою нову сторінку в історії міського розвитку. Річ у тім, що у 1802 році Полтаві було надано статус губернського міста, завдяки чому майбутня «культурна столиця України» стала центром новоствореної Полтавської губернії. Починається бурхливе перепланування та перебудова міста.
Вже наступного року за ініціативи першого полтавського генерал-губернатора князя Олексія Куракіна відбувається заснування Полтавського міського саду, територія якого була обнесена огорожею. Для облаштування саду князь Куракін запросив відомого міського архітектора Михайла Амвросимова і його помічника Плотникова, які перед цим вже встигли попрацювати над облаштуванням і реконструкцією декількох міських об’єктів. Під їх пильним професійним наглядом у саду було встановлено альтанки, облаштовано бесідки та каміни, створено невеликі ставки й оранжерею.
У 1820 році на території саду було створено Полтавську школу садівництва, що проіснувала до кінця 1841 року. Пройшло ще одинадцять років, і в саду відкрився Полтавський міський театр, у приміщенні якого час від часу збиралося місцеве чиновництво. Таким чином, парк став одним із центрів культурного і суспільно-політичного життя Полтави.
Цікавий факт! Відомий український письменник Панас Мирний згадує затишні куточки парку у своєму знаменитому психологічному романі «Повія».
Після приходу до влади більшовиків восени 1917 року парк на короткий час приходить в занепад, але вже навесні 1920 року починається його відновлення. Відтепер колишній Полтавський міський сад носив ім’я видатного українського письменника Івана Франка. Територію парку прикрашали вікові дуби, бузкові гаї та затишні алеї.
Після закінчення Другої світової війни парк отримує свою теперішню назву – Перемога. Внаслідок активних бойових дій більша частина його території лежала в руїнах. Протягом 1944-1945 років замість зрізаних нацистами дерев висаджуються сотні молодих саджанців. Відбувається реконструкція місць для відпочинку, розбиваються нові квітники, очищаються ставки – життя повертається до звичного русла.
У 1970 році полтавський парк «Перемога» було проголошено пам’ятником садово-паркового мистецтва. Територія паркового комплексу постійно зростала, і у 1980-х роках сягнула 47 га.
Сучасність
У 2003 році відбувається масштабна реконструкція парку на честь його 200-річчя. Зокрема, територію паркового комплексу прикрасили новою ілюмінацією, приємним сюрпризом виявилася поява кількох нових атракціонів. Внаслідок капітального ремонту куди більш сучасний вигляд прийняло вподобане відвідувачами співоче поле «Марусі Чурай». Також було проведено реконструкцію центральної алеї та місцевого фонтану.
На сьогодні парк «Перемога» є найбільш привабливою й улюбленою локацією для відпочинку та дозвілля серед полтавчан і гостей міста. На його території час від часу проводяться різноманітні івенти: культурно-просвітницькі, розважальні, спортивні, гастрономічні тощо.
Важливо і те, що парк постійно поповнюється новими саджанцями. З’являються нові годівнички для птахів, створюються сучасні затишні локації для відпочинку, де, придбавши пляшку запашної кави, можна на деякий час поринути у власні роздуми посеред сповненого щоденною метушнею клокотливого міста.