Перші згадки про село Березова Рудка сягають 1717 року. Тоді ним володів гетьман Іван Скоропадський. У ХІХ столітті тут налічувалося близько 1500 жителів, церква та 6 невеликих кустарних заводи. Згодом у селі діє винокурний завод, паровий млин. У радянський час тут працював великий колгосп імені Куйбишева, був створений Березоворудський радгосп-технікум, а поблизу села Березоворудське водосховище. Нині село належить до Пирятинського району та налічує близько двох тисяч жителів, пише ipoltavets.com.
Найбільша любов Шевченка
Березова Рудка подарувала Україні багатьох відомих культурних діячів. Серед яких Луценко Дмитро Омелянович — автор слів до відомих пісень «Києве мій», «Не шуми, калинонько». У селі Крачківка Березоворудський сільської ради народився український археолог, етнограф та антрополог Вовк Федір Кіндратович. За участь в українському демократичному русі зазнав переслідувань з боку царського уряду. Перебуваючи у еміграції у Франції опублікував працю «Шлюбний ритуал та обряди на Україні». Брав участь у виданні «Кобзаря» у Празі 1876 року. В ньому були опубліковані безцензурні твори Тараса Шевченка, а також «Матеріали до україно-руської етнології». Федір Кіндратович був одним з перших дослідників палеолітичних пам’яток на території України, зокрема Мізинської стоянки.
У 1843, 1845 і 1846 роках у Березовій Рудці побував Тарас Шевченко, гостюючи у братів Закревських — Віктора та Платона. Саме Віктору Закревському у липні 1844 року переслав з Одеси художник та поет Яків де Бальмен виготовлений ним рукописний ілюстрований «Кобзар» для передачі поету.
Тут Шевченко разом із Закревськими пережили сумну звістку про загибель де Бальмена на Кавказі. Тут Шевченко написав і присвятив другові поему «Кавказ».
Під час першого візиту Шевченко намалював олівцем портрет Віктора Закревського, написав олійними фарбами портрет Платона Закревського і його дружини Ганни Іванівни. Нині ці портрети зберігається в музеї Тараса Шевченка в Києві.
А портрет Закревської нині вважається найкращим серед жіночих портретів у творчому спадку Кобзаря.
З Ганною Іванівною поета пов’язував особливий зв’язок, спогади про неї він проніс через усе життя. Подейкують, що поет був закоханий у жінку, на це вказує вірш «Своєму єдиному великому коханню». Платона Закревського Шевченко недолюблював, адже він був жорстокою людиною, знущався з кріпосних. Існує легенда, що Ганна народила дочку від Шевченка, яку Платон не визнав своєю (хоча цього не зробив і Шевченко).
1848 року на засланні Шевченко присвятив їй вірш «Немає гірше як в неволі». З ім’ям Закревської пов’язана також поезія «Якби зустрілися ми знову». Деякі дослідники також вважають, що Шевченко присвятив жінці поему «Сліпий».
Спілкувався Шевченко і сестрою Закревських Софією Олексіївною, відомою свого часу письменницею, з-під пера якої вийшов роман «Інститутка» та повість «Ярмарка», які були надруковані в «Отечественных записках» при сприянні Є. Гребінки.
У 1845 та 1846 Шевченко знову приїжджав у Березову Рудку. На колишньому будинку Закревських встановлено меморіальну дошку Тарасу Шевченка, там збереглася альтанка, у який любив посидіти поет, і дерево, яке називають Шевченковим.
Культурне життя у маєтку Закревських
Брати Закревські були українофілами. Вони організували гурток «Общество мочемордия», де збирали культурних та громадських діячів для літературних читань та дискусій про державну політику України.
Культурна атмосфера та природа Березової Рудки надихнули Євгена Гребінку створити тут свій шедевр — пісню «Очі чорні», яка відома далеко за межами України.
Син Платона Закревського Ігнат, зробив маєток всесвітньовідомим краєзнавчим комплексом. Із його відрядженнями до Єгипту та інтересу до східної культури пов’язані незвичайні оздоблення палацу та піраміда-усипальниця, в якій було похоронено родину Закревських.
Нагадаємо, що за каденції Віктора Ющенка вносили пропозицію створити Березоворудський державний музей-заповідник. Хоча чиновники відхилили цю ідею, для жителів Полтавщини це село є справжньою перлиною українськості та символом питомої української культури.
