Михайло Васильович Остроградський — видатний математик, механік і фізик XIX століття, якого подарувала світові Полтавщина. Ім’я цього вченого назавжди вписане в історію світової науки. Він став одним із найвидатніших умів свого часу і залишив глибокий слід у математиці, фізиці та механіці. Його формули, праці та викладацька діяльність вплинули не лише на російську, а й на європейську наукову школу. Дізнаємося, яким був життєвий шлях цього видатного вченого. Далі на ipoltavets.
Дитячі роки та юність Михайла Остроградського
Майбутній учений народився 24 вересня 1801 року в селі Пашенівка Малоросійської губернії Російської імперії (нині Полтавська область) в аристократичній родині, яка належала до знатного козацько-старшинського роду Остроградських. Цей рід походив уже в п’ятому поколінні, з XVII століття, від козака — бунчукового товариша Івана Остроградського. Дитячі роки Михайло Васильович провів у рідному маєтку. Інтерес до точних наук проявився в нього ще в ранньому віці. Бувши дитиною він вимірював різні предмети — дерева, вози, а також глибину ярів і криниць. Кажуть, що всілякі вимірювання та обчислення цікавили його значно більше, ніж розваги з однолітками.
У 1809 році Михайло вступив до Полтавської губернської гімназії, де на той час служив наглядачем відомий український письменник, поет і драматург Іван Котляревський. При цьому особливого завзяття до навчання хлопець не виявляв. Навчався задовільно, але без великого бажання. У 1816 році юнак вирішив, що хоче стати військовим. По дорозі до Петербурга, де мав вступати до гвардійського полку, вони з батьком заїхали до дядька, який умовив його вступити до Харківського університету.
Родич був переконаний, що племіннику обов’язково потрібно здобути гідну освіту. Уже восени того ж року Михайло став вільним слухачем вишу, а з 1817 року — студентом фізико-математичного факультету. Одним із викладачів Остроградського був Іван Павловський. Кажуть, саме під його впливом у Михайла сформувався глибокий інтерес до математичних наук.
Полтавець навчався на відмінно й входив до списку найкращих учнів Харківського університету. Як одному з найуспішніших випускників, у 1820 році йому навіть присудили ступінь кандидата. Проте реакційна частина харківської професури, використовуючи сумнівні доводи, позбавила його атестата кандидата.
Остроградський кілька разів складав іспити, намагаючись домогтися справедливості. У підсумку у квітні 1821 року Рада присудила йому науковий ступінь кандидата наук, однак це рішення не затвердив міністр духовних справ і народної освіти. Він запропонував скласти іспити повторно, мотивуючи це «вільнодумством» і відвідуванням студентом лекцій з богослов’я. Михайло був настільки обурений, що не лише відмовився від повторного складання іспитів, а й від самого диплома університету. Ба більше, він зажадав виключити його ім’я зі списків студентів.
Навчання у Франції та повернення до Петербурга
Після розчарування в рідній країні Остроградський вирушив до Парижа, який на той час вважався центром наукових досліджень Старого Світу. У 1822 році він вступив до Королівського коледжу — одного з найпрестижніших наукових закладів Франції. Михайло Васильович відвідував лекції відомих математиків, а у 1826 році представив Паризькій академії наук свою першу наукову працю, присвячену поширенню хвиль на поверхні рідини. За словами родичів, цю роботу Остроградський написав, перебуваючи у борговій в’язниці, звідки спостерігав у вікно за рухом хвиль на Сені.
Видатний математик Огюст Коші був настільки вражений працею полтавського вченого, що оплатив його борги та знайшов йому роботу в Коледжі Генріха IV. Ця праця молодого Остроградського стала вагомим внеском у вивчення гідродинаміки.
До Петербурга Михайло Васильович повернувся у 1828 році, вже як відомий учений. У грудні того ж року його було обрано ад’юнктом Академії наук. Після цього Остроградський зайнявся вивченням аналітичної механіки, теорії удару, балістики, варіаційного числення, теорії чисел, алгебри, теорії ймовірностей та інших галузей.
У віці 30 років математика обрали ординарним академіком Санкт-Петербурзької академії наук. Згодом він став членом-кореспондентом Паризької академії наук, дійсним членом Римської, Туринської, Американської академій, а також почесним членом Київського і Московського університетів, та багатьох престижних наукових товариств по обидва боки Атлантики.
Остроградський за життя опублікував понад 100 наукових праць. Він створив цілу низку науково-популярних статей, підручників і навчально-методичних видань. Полтавець є автором сорока робіт з математичного аналізу. Для математиків стали звичними терміни: метод Остроградського, рівняння Остроградського, принцип Гамільтона — Остроградського, формула Остроградського — Гаусса.
Наукова діяльність Остроградського
Наукова кар’єра Михайла Васильовича Остроградського охоплює широкий спектр дисциплін — від чистої математики до прикладної фізики та механіки. Його праці стали основою для подальших досліджень не лише у Російській імперії, а й у європейських наукових центрах.
Після навчання в Харківському університеті та стажування у Парижі, де він слухав лекції таких видатних учених, як Лаплас, Пуассон і Фур’є, Остроградський повернувся на батьківщину з міцними теоретичними знаннями та сучасним науковим світоглядом. На початку 1830-х років він почав активно публікувати свої праці, які невдовзі принесли йому визнання у Петербурзькій академії наук.
Одним із найвагоміших досягнень Остроградського стало формулювання та доведення теореми, нині відомої як формула Остроградського — Гаусса (дивергентна теорема), що стала основою розвитку векторного аналізу й математичної фізики. Він також зробив важливий внесок у розвиток варіаційного числення, удосконаливши методи Ейлера та Лагранжа, а також активно працював у галузях диференціальних рівнянь, теорії пружності, гідродинаміки, термодинаміки й електромагнетизму.
Бувши професором і дійсним членом Петербурзької академії наук, Остроградський активно займався освітньою діяльністю. Він підготував ціле покоління російських і українських математиків, серед яких — Софія Ковалевська та Микола Жуковський (засновник аеродинаміки), які перебували під впливом його ідей.
Науковий стиль Остроградського вирізнявся строгістю, логічністю та глибиною. Попри складність тем, він прагнув до ясного викладу й глибокого розуміння суті явищ. Багато його праць і нині залишаються актуальними в теоретичній фізиці та прикладній математиці.
Завжди залишався патріотом Полтавщини
Упродовж усього життя Михайло Васильович Остроградський залишався глибоко прив’язаним до своєї малої батьківщини — Полтавщини. Він із повагою ставився до рідної мови, культури й козацького минулого, яке вважав важливою частиною своєї ідентичності. Навіть під час академічних лекцій, де панувала строга наукова термінологія, Остроградський не втрачав нагоди вставити влучне українське прислів’я або мовний зворот. Коли захоплювався, нерідко переходив на українську мову — тоді ще не визнану в офіційній сфері.
За спогадами дослідника Олександра Рудяченка, Михайло Васильович, живучи у Петербурзі, не лише не забував рідної мови, а й активно користувався нею у побуті та неформальному спілкуванні. До 1828 року він слабо володів російською і переважно говорив українською та французькою, яку опанував під час навчання у Франції.
Остроградський підтримував тісні зв’язки з представниками української інтелектуальної та культурної еліти свого часу. Серед його знайомих були Тарас Шевченко, Семен Гулак-Артемовський, а також родини Старицьких і Лисенків. Ці зв’язки підкреслювали його участь у формуванні українського культурного середовища навіть в умовах імперської політики уніфікації.
Особливе місце в його житті посідало рідне село Пашенівка (нині — село Остроградське, Полтавська область). Учений проводив там кожне літо, відпочиваючи від академічної метушні. За спогадами сучасників, він часто влаштовував свята для селян, демонструючи рідкісну для свого часу людяність і простоту. Микола Жуковський, засновник теорії аеродинаміки й один з учнів Остроградського, згадував, що, попри всесвітнє визнання, його наставник залишався скромною людиною, яка уникала говорити про свої досягнення, але завжди з гордістю наголошувала на своєму козацькому походженні.
Любов до рідної землі, мови й традицій супроводжувала Михайла Остроградського до кінця життя. Він був не лише символом наукової величі, а й прикладом того, як можна залишатися вірним своїм кореням.
Особисте життя математика
Особистість Михайла Остроградського приваблювала не лише науковими досягненнями, а й цілісністю характеру, скромністю та глибокою людяністю. Попри зайнятість академічною діяльністю та часті поїздки, він знаходив час для родини й особистого життя, якому надавав великого значення.
У 1831 році Остроградський потай від батьків одружився з курляндською дворянкою Марією Василівною фон Люцау, вихованкою родини Купферів. Академік Купфер був колегою математика, і саме в його домі Михайло Васильович познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Кажуть, вона була яскравою особистістю — співала, грала на музичних інструментах і писала вірші. У 1833 році в сім’ї народився син Віктор, а згодом — дві доньки: Марія й Ольга.
Як відзначають біографи, Остроградський був турботливим батьком. Він обожнював гратися зі своїми дітьми та дітьми брата, вигадуючи для них пестливі імена. Хоча його життя було насичене науковою працею, викладанням і частими подорожами, він завжди намагався проводити вільний час із родиною — особливо в родовому маєтку на Полтавщині, де панувала тепла, майже патріархальна атмосфера.
Дім Остроградських часто ставав місцем зустрічей освічених і прогресивних людей того часу. Тут обговорювали не лише науку, а й літературу, музику, долю України. Михайло Васильович підтримував добрі стосунки з культурною та науковою елітою — стосунки, що часто переходили в дружнє спілкування. Його гостями були як науковці, так і діячі мистецтва.
У побуті Остроградський був людиною поміркованих звичок, не любив розкоші й залишався вірним принципам простоти. Сучасники відзначали його щирість, живий розум, почуття гумору та повагу до інших — як до колег, так і до простих селян.
Виглядав він грізно: мав високий зріст, значну вагу й гучний голос. Особливо це стало помітно після втрати правого ока. Ця прикрість трапилася через необережне поводження з фосфорним сірником під час другої подорожі до Парижа. Втім, попри зовнішню суворість, він залишався емоційно теплою людиною, яка цінувала сімейні й людські зв’язки.
Смерть Остроградського
Михайло Васильович вирізнявся міцним здоров’ям. Як уродженець Полтавщини, він рідко хворів і легко переносив кліматичні зміни та низькі температури. Перебуваючи у Петербурзі, він ніколи не кутався і ходив по калюжах без калош. Академік Крилов зазначав, що міцності організму Остроградського міг би позаздрити навіть Тарас Бульба, адже навіть за умов тодішньої септичної хірургії та напівзнахарської медицини смерті знадобилося аж чотири місяці, щоб звести його у могилу.
Улітку 1861 року математик відпочивав у селі Генералівка Полтавської губернії, де багато плавав. Під час водних процедур брат звернув увагу на нарив на спині Михайла Васильовича, який виявився злоякісною пухлиною. Остроградському зробили операцію, після чого він відчув певне полегшення. Учений вирішив поїхати до Харкова на консультацію до медичних світил, однак до міста, де колись навчався, він не доїхав. Михайло Васильович помер у домі свого товариша Петра Старицького у Полтаві 1 січня 1862 року.
Своє життя він завершив як християнин, причастившись. Кажуть, що в останні роки Остроградський був глибоко віруючою людиною, яка регулярно відвідувала церкву, а вдома перед іконами запалювала лампадки. Поштовхом до зміни світогляду стала смерть матері.
Історики розповідають, що, відпочиваючи у родинному маєтку, Остроградський якось сказав уголос: «Умру в себе, бо в москалів не хочу вмирати… Поховайте мене там, щоб було видно і Пашну, і Пашенну». Пам’ятаючи ці слова, математика поховали у фамільному склепі в рідному селі.
У 2001 році ЮНЕСКО внесло Остроградського до списку видатних математиків світу. У Полтаві встановили пам’ятник ученому. Його ім’ям названо вулиці на Полтавщині та Козельщині, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти у Полтаві, університет у Кременчуці та Хорішківську загальноосвітню школу.
Джерела: