Патріарх Константинопольський Афанасій ІІІ Пеларій або Святитель Афанасій Цареградський, Афанасій Сидячий чи Лубенський Чудотворець Афанасій народився далеко від України. Та, як розповідає ipoltavets , Бог не просто привів його на нашу землю, а благословив спочилого тут святителя на нетління й чудеса.
Тричі на патріаршому престолі
Афанасій (в миру Олексій) був греком за національністю і народився 1597 року на острові Крит. Походив з благочестивого знатного роду. Мав гострий розум, відмінну освіту й християнське виховання. Міг зробити відмінну кар’єру в світському житті, але обрав постриг і релігійний шлях. Святителя Афанасія тричі обирали патріархом Константинопольським: у 1634, 1635, 1652 роках. У релігійному житті він зазнав чимало поневірянь і щоразу, з тих чи інших причин, перебував на престолі дуже нетривалий час. Благочестивий прославився чернечими подвигами в монастирях Солоніш, Афону, Єрусалима. Подвизався два роки в келії на Афоні.
Останній рік життя святитель присвятив організації протиосманської коаліції московщини, Гетьманщини та Молдови з метою звільнення Східної Православної Церкви від впливу турків, які зокрема заборонили християнам-грекам відкрито сповідувати свою віру. У пошуках підтримки російської православної церкви взимку 1653 року він відправився до московщини. Шлях його проходив через змучену визвольною війною Україну. Афанасій зокрема відвідав Чигирин, де його гостинно зустрів Богдан Хмельницький і передав особисте доручення до російського царя Олексія Михайловича (Романова). У москві Афанасія з великими почестями прийняли церковники, цар і православний люд. Назад у Галац Афанасій добирався знову через Україну. Але дорогою в Брянських лісах його побили і пограбували розбійники.
«Бажає душа моя в цьому монастирі грішне моє тіло погребити»
В Україну Афанасій прибув з дуже слабким здоров’ям. В лютому 1654 року він змушений був спинитися в Мгарському Спасо-Преображенському монастирі біля м. Лубни на Полтавщині. Його гостинно зустріла монастирська братія. Коли ігумен Петроній Левкович підійшов по Патріарше благословення, то змучений Афанасій мовив: «Бажає душа моя в цьому монастирі грішне моє тіло погребити». 5 квітня 1654 року святитель тут і упокоївся. Його поховали в храмі під амвоном, біля церковних воріт, у сидячому положенні, як і належить ховати східних патріархів за грецьким звичаєм. На Патріарху були архієрейські шати, в руку вкладено посох. Його посадили в крісло і на нім помістили в кам’яний склеп.
Тож святителя Афанасія названо Лубенським у зв’язку з місцем його упокоєння і зберігання потому його мощей. А народ назвав його Афанасієм Сидячим, через спосіб поховання. У 1662 р. (за 8 літ по смерті Патріарха) Газський митрополит Паїсій Лігарид, проїжджаючи через Лубни, просив показати йому гробницю святителя. Коли з благословення Київського митрополита її відкрили, храм наповнили пахощі. Тіло Святішого Патріарха було ціле, нетлінне, тільки на руці, якою він тримав цілу палицю, бракувало кілька пальців. Священний одяг зітлів, крісло згнило. На мощі Святішого Патріарха одягли нові ризи та поклали у церкві Преображення Господнього зовні. Того ж року Патріарха канонізували. Його пам’ять вшановують 15 травня (2 травня за ст. ст.). Бог благословив спочилого святителя нетлінням і чудесами. Бо відтоді його мощам стали поклонятися віряни. Слава про чудотворні здібності Афанасія Сидячого поширилася за межі Лубенщини. З вірою та надією тисячі людей за сотні верст йшли до Мгарського монастиря, де святитель сидів у дорогоцінній гробниці десятки літ. Й десятки вірян свідчили, що достатньо одного дотику до його нетлінного тіла, щоб зцілитися.
Чудеса
Є дані, що 25 травня 1813 р. при мощах святителя Афанасія зцілилася княгиня Волконська. Вона прибула з Москви, бо тричі почула такий наказ уві сні і бачила обитель на горі, а там – святителя, який сидить. Родичі розповіли їй про чудотворця Афанасія з лубенської обителі. Княгиню до церкви принесли на килимі і поклали поблизу мощів святителя. Вона прослухала літургію, молебень і її віднесли в готель. Того ж вечора жінка сама встала з постелі і на здивування прочан прийшла до церкви на вечірню.
Іншим разом у м. Анані в родині полковника Івана Аргамакова був зцілений п’ятирічний син. Аркадій захворів на тяжку форму лихоманки. Його марно лікували найкращі лікарі і знахарі. Біля ліжка вмираючого єдиного сина мати Олімпіада в розпачі згадала про святителя Опанаса Лубенського і почала щиро молитися. Раптом жінка побачила святого і почула від нього, що син видужає. Сили хлопчика стали прибувати з кожним днем. Ставши дорослим, в чині полковника Аркадій завжди мав при собі образ святителя Афанасія, відвідав Лубни для поклоніння йому.
Відбулося й багато інших чудес, пов’язаних з мощами святителя. У 60-х роках ХІХ ст. було складено його житіє з описом таких див.
Мощі… в музеї
У 1922 році в Україні почалося вилучення більшовиками церковних цінностей. З Харкова в Лубни приїхав нарком на прізвище Середа з листом від ініціатора фізичного терору на окупованих українських територіях Григорія Петровського, де вимагалося вилучити раку Афанасія Сидячого (скриня з мощами була з чистого срібла і важила більше як 4 пуди – до 70 кг). Населення ринуло в монастир. Десятки тисяч вірян оточили собор і не давали безбожниками наблизитися до мощів. Священики чергувалися, щоб служба йшла цілодобово. Тоді влада почала поблизу монастиря військові навчання. Не допомогло. Але з підходом жнив люди змушені були роз’їхатися й розійтися. Входи до храму звільнилися. Ченці самі переклали мощі Афанасія в дерев’яну труну. А срібну раку комісари відвезли в Харків, храм ще й розграбували.
На що натякає святитель Афанасій?
В Харків (тоді столиця України) мощі Вселенського Патріарха святителя Афанасія були перенесені 1930 року. Кажуть, ніхто не насмілювався їх підняти, аж поки якийсь антихрист не зголосився за це за 300 карбованців. Боячись ускладнення міжнародних відносин (Афанасій був греком) і через унікальність мощей влада не наважилася їх знищити. Вони стали… експонатом у Харківському міському історичному музеї. 1943 р. було знову відкрито Харківський Благовіщенський кафедральний собор, куди й перенесли святі мощі. Ще в ті часи ставилося питання про повернення їх у Лубни. Та донині мощі святителя Афанасія спочивають у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі Харкова. Він належить московському патріархату, який не має наміру віддавати цінні реліквії. Хоча Мгарський монастир (давніший за харківський храм) має перше право на зберігання мощів Афанасія Лубенського.
1997 року на дзвіниці собору в Харкові сталася пожежа. Представники собору назвали її підпалом і казали, що собор і мощі святих угодників, які там перебувають, вберіг Бог. На Лубенщині ж місцеві віряни дотримуються думки, що в їхньому храмі тисячі хворих щороку навідували мощі в надії на зцілення і багато людей його отримували. А про подібні дива в Харкові, мовляв, не чути… Навпаки, 1974 року впав хрест із дзвіниці Благовіщенського собору, в 1996 році новий хрест зігнув вітер, а тільки його відремонтували, сталася згадана пожежа, в якій згоріла баня з хрестом. І відбулися такі події саме в ті роки, коли Мгарський монастир активно почали відновлювати. То, може, чудотворець Афанасій натякає, що його мощі мають бути там, де він заповідав бути похованим?
