2 Грудня 2022

Чи були «повними ясла» у Панаса Мирного: історія життя знаменитого автора «Хіба ревуть воли…»

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Все життя письменника Панаса Мирного нерозривно пов’язане із полтавською землею: від народження і до смерті. Тут він будував блискучу державну кар’єру, закохувався і розчарувався, ростив дітей, писав твори, які досі цитують усі українці. Про перепитії життя митця та його творчі здобутки, читайте у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.

Переїзд до Полтави та перші твори

Панас Мирний родом із Полтавської області, із славного міста Миргород. Справжнє ім’я — Панас Якович Рудченко. Народився у сім’ї дрібного урядовця. Спочатку навчання проходив у місцевому парафіяльному училищі, а коли батьки переїхали до Гадяча, продовжив у Гадяцькому повітовому училищі. 

Після навчання працював у канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. У 1871 році перебрався у Полтаву, спочатку займав посаду бухгалтера губернського казначейства, Згодом змінював посади в казенній палаті. За сумлінну службу отримав посаду статського радника, яка на той час дорівнювала військовому чину генерала. 

Одразу після переїзду у Полтаву починає друкувати перші твори у журналі “Правда”. Там з’явилися вірш “До України” і оповідання «Лихий попутав». 

Три роки працював разом з братом Іваном над романом ”Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Вперше Роман вийшов друком у 1880 році у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова. 

У 1872 році створює подорожні нотатки “Подорожі от Полтави до Гадяча”, А через три роки — одну зі своїх найвідоміших повістей “Лихі люди”. У 80-х роках Панас Мирний у Полтаві створює драму “Лимерівна”, повість “Лихо давнє і сьогочасне”, оповідання “Казка про правду та кривду” і “Морозенко”. Ці твори стають класикою української літератури, написані на першій Полтавський квартирі Мирного по вулиці Монастирській №14. 

Особисте життя митця

Панас Мирний познайомився з майбутньою дружиною, коли йому виповнилося 40 років. До цього успішному чиновнику та відомому літератору й громадському діячеві не щастило в особистому житті. 

Олександра Шейдеман була дочкою капітана. Здобула першокласну освіту в Інституті шляхетних дівчат в Полтаві та в Харківському музичному училищі, володіла кількома іноземними мовами. На момент знайомства в неї був наречений в Петербурзі, але Олександра закохалася в Панаса Яковича і вирішила залишитися в Полтаві назавжди. 26-річна дівчина сама заробляла на своє життя, була викладачкою музики Полтавському інституті благородних дівчат. Цим і підкорила серце Панаса, адже таке траплялося нечасто серед шляхетних панянок.

За згадками Мирного та сучасників Олександра була хорошою дружиною та матір’ю, загалом в сім’ї було троє синів. Але після народження другого сина психічне здоров’я Олександри похитнулися. Почала хворіти на періодичні напади істерики. Тому вона відправилася на лікування до Харкова на півроку. 

Панас Мирний дуже хвилювався через те, що діти не бачать матері, а та хворіє на таку тяжку хворобу. Він був дуже турботливим і уважним чоловіком, часто дарував Олександрі квіти. Жінка мала захоплення театром та полюванням. 

Єдині великі розбіжності в їхніх поглядах були щодо національної свідомості. Панас Мирний щиро вболівав за долю України, говорив і писав твори для народу українською мовою. Олександра Михайлівна спілкувалася виключно російською і трималася по-панськи. Через це її незлюбила свекруха, адже батьки письменника були простими людьми і як син українофілами.

Участь у громадському та літературному житті

Після того, як письменник взяв шлюб у 1889 році, він оселяється на вулиці Садовій №8, а на початку ХХ століття купує будинок на Кобищанах. Саме тут він працює над романом “Повія”, створює поему в прозі “Сон” і публіцистичні статті та переклади Лермонтова, Островського, “Слова о полку Ігоревім”, Шекспіра, Пушкіна.

Мирний брав активну участь у громадському житті Полтави, був учасником відкриття пам’ятника Івану Котляревському місті, виступав на святкуванні щорічних шевченківських ювілеїв, співпрацював з журналом “Рідний край”. 

В Полтаві він потоваришував з Михайлом Коцюбинським, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, Миколою Лисенком та іншими. Поруч із літературною працею він не покидав роботу чиновника: працював у Полтавському губернському фінансовому відділі. Пізніше керував літературним гуртком у Полтавській реальній школі. Помер у 1920 році у Полтаві, тут його і похоронено. 1963 року в Полтаві пройшло перша республіканська наукова конференція, присвячена вивченню творчості Панаса Мирного.

Де поховано Панаса Мирного

Нині могила Панаса Мирного знаходиться у Зеленому гаю, куди була перенесена 1936 року з військового кладовища. Поруч з ним похоронена у 1942 році його дружина Олександра Михайлівна. 

У 1949 році до 100-річчя від дня народження письменника на могилі відкрито пам’ятник — обеліск з сірого граніту, на якому вміщено барельєф письменника і напис: “Панас Якович Руденко. 1849 — 1920 рр.». А нижче — слова з його вірша. Висотою пам’ятник сягає 2,7 м.

Музей Панаса Мирного

У переддень Другої світової війни 1940 року у Полтаві був відкритий літературно-меморіальний музей Панаса Мирного. Перша експозиція була розміщена у частині будинку, де письменник прожив 17 останніх років. А в 1974 році садиба музею була відновлена повністю. 

Роботу по впорядкуванню літературної спадщини Мирного очолив син письменника — Михайло Рудченко, він вже став і першим директором музею. Під час Другої світової війни експонати музею було евакуйовано в Уфу. 1962 року син письменника передав державі будинком всі речі меблі, якими користувалася родина Рудченків. 

1985 року садибу-музей взято під охорону держави як пам’ятку архітектури місцевого значення. А через кілька років у новому приміщенні відкрито літературну експозицію. Садиба відновлена майже такою, якою була за життя письменника. У центрі подвір’я стоїть дерев’яний будинок, поруч альтанка, навколо сад, де збереглися дерева, посаджені письменником, за садом — ставок. 

1976 року садиба — пам’ятка садово-паркового мистецтва. Тут зростають вікові дерева, серед яких — два дуби, яким близько 300 років. Близько тисячі речей, книг, фотографії документів розміщені у семи кімнатах: передпокою, вітальні, кабінеті письменника, їдальні, кімнаті дружини, дитячій і господарській.

У цьому будинку, зокрема 1903 року, коли приїздили на відкриття пам’ятника Котляревському, бували Леся українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька. Підтримував стосунки Панас Мирний із Володимиром Короленком. 

В музеї зберігається понад 150 рукописів Панаса Мирного та його брата Івана Яковича. Серед них вірші “Одклик з того світу від Івана Петровича сина Котляревського”, “Братерське вітання провансальцям від рідних їм по духу українців”, 49 записів народних пісень, рукописи статей “Сільський звичаї”, записи усної народної творчості Івана Рудченка, понад 280 аркушів епістолярної спадщини письменника та його родини, частина архіву журналу “Рідний край”. 

Зараз в експозиції є оригінал рукопису статті “Про мікроскоп”, першого опублікованого вірша “До України” під яким стояв підпис Панас Мирний. тут же експонуються твори письменника, видані Драгомановим у Женеві, є багато книжок Панаса Мирного, що перевидавалися у різні роки мовами народів світу, спогади про нього сучасників, праці літературознавчого характеру. На фасаді будинку музею встановлена меморіальна дошка, а поруч пам’ятник.

.,.,.,.