Він любить смачну каву, якісні книжки, рідну природу і велопокатухи, які надовго заряджають. Андрій Романов з міста Решетилівка, що на Полтавщині — приклад держслужбовця, який ніколи не стоїть на місці і в прямому, і в переносному значеннях. Далі на ipoltavets.
Проїхав 100 кілометрів, щоб відвідати… бібліотеку
Андрій Романов з 2018-го року очолює відділ з чималенькою назвою із з добрячою скиртою роботи на щодень. Він — начальник відділу економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій виконкому Решетилівської міської ради. На державній службі пан Романов з 2010-го. Та робота, навіть якщо вона до душі, нерідко втомлює і вимагає “підзарядки”. Вже кілька років як наш співрозмовник відкрив для себе метод ідеального релаксу: щойно випадає можливість, він сідає на свого ровера і колесить дорогами рідної громади і навіть за її межами.
Його найдовший маршрут, подоланий з 2020 року на велосипеді — це 101 кілометр. Андрій змотався тоді у сусідній Кременчуцький район, а саме у тамтешнє селище Козельщина. Так, ранком виїхав о 10-ій годині, а о 18-ій вечора вже й додому повернувся. Мета поїздки вас трішки шокує. Адже Андрій каже, що взяв, було, книжку в місцевій бібліотеці тай вирішив прокататися і заодно повернути “борг”. Прибув на місце, подолавши сотню кілометрів, а заклад зачинений — неприйомний день, бо працівники саме зайнялися виготовленням маскувальних сіток для ЗСУ. Бібліотекарі хотіли читача відправити додому, але коли дізналися звідки і головне чим він приїхав, читальню хутко відчинили.
Об’їхав усі місцеві старостати
Але особливо любить неординарний держслужбовець покататися населеними пунктами рідної Решетилівщини. Так, 2020-го і 2021-го здійснив цілу серію об’їздів місцевих 19-ти старостатів. Каже, поєднав приємне із корисним, тобто вгамував і свій спортивний апетит, і також громадський. Адже хотілося на власні очі побачити, що коїться у селах Решетилівської міської територіальної громади. Сельчани спершу дивувалися такому гостю ще й на такому транспорті. Але вже незабаром люди розповідали велосипедисту-працівнику місцевого самоврядування, як їм живеться, які мають проблеми та якої допомоги потребують. А він уважно слухав, запам’ятовував і робив висновки.
Дорогою в кожне село Андрій милувався провінційними пейзажами і дуже сумував, коли бачив невизбирані горіхи, сливи, яблуні, виноград у сільських дворах. Мовляв, їх би на пререробку, на компоти, вино, консервацію, чи хоча б здати заготівельникам. Копійка ж кожному господареві не зайва! У нього в місті таке добро б не пропадало, не гнило б. Сумно дивився велосипедист і на старі колгоспні ферми, корівники та інші подібні споруди, що майже повсюдно в селах поруйновані, розкрадені і дуже радів, коли в селі якомусь було видно хазяйський “почерк”, коли навіть старенькі обійстя причепурені стоять, коли підприємства траплялися діючі і успішні, коли сміття — в баках, а не просто під ногами, коли бур’яни — виняток, а не правило, коли молодь спортом займається, а чужі люди до нього, незнайомця, вітаються щиро. Найприємніші спогади у велосипедиста залишилися про Покровський і про Шевченківський старостати.
У дорозі набирається сил
Одного разу кілометрів з 80 Андрій подолав із товаришем до села Плоске, що донедавна відносилося до розформованого Решетилівського району. Пригадує, як тоді одна місцева жінка, познайомившись із нежданними візитерами, оперативно зібрала чималий гурт односельців, ото вже наговорилися! А бонусом — ще одна приємність: маршрут до села проліг через красивенну природну зону. У степах-полях велосипедистам випало побачити і зайців, і кабанів, і косулю і сіру чаплю! Природу Андрій дуже любить і здатен помічати найпрекрасніші її прояви, навіть у найдрібніших деталях, що властиво далеко не кожному. Велосипедист частенько повертається з подорожей з десятками нових крутих знімків у телефоні.
Якогось графіка велопокатух у героя нашої розповіді немає. Як тільки дозволяє вільний час і погода, він уже за кермом. У середньому за поїздку долає близько 40 кілометрів. “Відпрацюю робочий тиждень, чергування в добровольчому формуванні територіальної громади і маю час, щоб розвіятися, щось цікаве для душі побачити і про стан справ безпосередньо на місцях дізнатися”, — зауважує Андрій. Мовляв, у дорозі набирається сил. Бачить, наприклад, неповторну красу осені, листя багряне, жовте… Кайфує від цього, і від того, коли слухає, як на ГЕСі у селі Сухорабівка Псел шумить. Такі й подібні моменти підзаряджають душу, а ще налагоджують дихання, кардіосистему, настрій врешті решт!
Попри всі плюси велопокатух, Андрій не приховує, що мають вони і певні недоліки. Каже, це таки чималі фізичні навантаження, які організм не може не помічати. Тому до поїздок на тривалі дистанції початківцям треба підходити виважено. Не варто при цьому забувати й про обов’язкове білкове харчування. Велосипед у Андрія, хоч і “бувалий німецький кінь”, хорошої якості, але потребує постійного догляду при таких дистанціях (загалом як і будь-який транспортний засіб, що на ходу). Тому ремонти ровера, придбання деталей і час на все це — теж у списку нюансів. Та й туди-сюди носити велик у квартиру на 4-ий поверх для нашого героя — певна морока, особливо в брудну пору.
Андрій нагадує, що завжди з собою у велосипедиста в дорозі має бути ремкомплект, вода або чай та щось перекусити. Він говорить, що велосипедний спорт, як і всі інші види спорту, вимагає певних витрат. Приміром, на той же спецодяг, у якому в будь-яку пору року кататися набагато зручніше, на відміну від буденного. А ще Андрій наголошує, щоб колеги-велосипедисти на шляхах були пильними. Щоб у темну пору доби вони не забували про світловідбивальні елементи. Перше, що придбав чоловік для свого велика: задній катафот і передню фару на шість режимів світіння. Велосипедистам варто також пам’ятати, що правила дорожнього руху їх теж стосуються. Іще треба зважати, що водії автівок нерідко навмисно “ставлять палиці в колеса” велосипедистам, підрізають під час руху, свідомо ігнорують і тому подібне.
Врятував життя двом незнайомцям
Чого тільки на тих шляхах не трапляється, каже співрозмовник. Під час велопоїздок Андрієві навіть випало врятувати життя двом незнайомим людям. Одного разу — жінці на автошляху Київ-Харків, яка впала з велосипеда, бо різко погіршилося самопочуття, іншого разу — чоловікові, який отримав сонячний удар і опинився у кюветі. На обох цих постраждалих Андрій натрапив випадково, надав їм необхідну допомогу.
До широкомасштабної війни траплялося чимало напарників, бажаючих скласти Андрієві компанію в дорозі. Хлопці-компаньйони тоді стабільно колесили кілометрів по 200 на тиждень. А зараз, як каже, осінь і воєнщина лишили його фактично наодинці з милим серцю захопленням. Та Андрій не сумує, бо вже зацікавив улюбленим часопроведенням дружину Ірину, а там і синочок Данило підтягнеться.
А ще нашого співрозмовника радує, що велопарковка біля Решетилівської міської ради ніколи не пустує, бо все більше колег Андрія пересідають на велосипеди. Їздять на двоколісних і бухгалтери, й фінансисти, й загальний відділ і його рідненький — економічний! До речі, серед колег у Андрія репутація просто відмінна. А як по-іншому? Він — фахівець досвідчений, толковий і прогресивний, людина ерудована, щира й компанійська. Як треба — енний найпотрібніший проект на благо громади втілить чи допоможе з цим кожному бажаючому активісту. А як треба, то й навіть хрестиком на полотні вишивати може, що на славній мистецький Решетилівщині особливо шанується. Правда, каже велолюбитель, що він прав водійських якось досі не має, та якщо керівництво поставить і таку задачу, то й тут “без питань”!
