1 Грудня 2022

Михайло Невмержицький у часописі шахового спорту Решетилівщини

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Шахи — це одна з найпопулярніших настільних ігор на нашій планеті. Цю стратегічну гру, яка має мільйони прихильників різної статі, віку й соціального статусу, називають одночасно спортом, мистецтвом та наукою. Прихильників шахів на Полтавщині ніколи не бракувало. А от якщо ви запитаєте саме про історію шахової гри в місті Решетилівка, то на найважливіших сторінках цього спортивного часопису обов’язково буде значитися ім’я Михайла Невмержицького. Далі на ipoltavets.

Шахи привели його з Житомирщини на Полтавщину

Ця людина народилася зовсім не в решетилівських краях. І нині, на жаль, спостерігає за цією другою своєю малою батьківщиною з небес. Але колись з рідної Житомирщини Михайла Івановича Невмержицького та його родину в Решетилівку привели саме… шахи. Він обожнював цю гру з дитинства. Ще коли був школярем, намагався не прогавити жодного гурткового заняття із шахів. І не біда, що Михайлові треба було пішки подолати 7-8 кілометрів, щоб добратися на заняття у сусіднє місто Овруч.

Михайло виріс, завершив Житомирський педінститут, здобувши фах учителя фізики й математики, і разом з ним росла й кріпла його любов до шахового спорту. Честь рідного вишу достойно захищав на всіх шахових змаганнях. Як зазвичай у радянські часи, новоспечених педагогів по розподілу відправляли на робочі місця в регіони. Михайлові Невмержицькому випала доля їхати на Луганщину. Там, влаштувавшись у одну з місцевих шкіл, він знову ж таки не розлучався з шахами. Під час одного з обласних чемпіонатів Михайло вчергове успішно виступив. Заодно випала нагода потрапити на Чемпіонат світу з шахів у москві, побачити мега-зірок цього виду спорту, серед яких — славетний Анатолій Карпов. Михайло Невмержицький не міг не скористатися таким шансом. Під час цієї поїздки він випадково познайомився і потоваришував з Григорієм Тараненком. Як виявилося, той прибув до москви з Решетилівки, що на Полтавщині, і був очільником тамтешнього райвідділу народної освіти. Певно, Григорій Тараненко був мудрий і розсудливий чоловік, бо, придивившись до нового знайомого, хутко запросив колегу в Решетилівку. Та не просто так, а директорувати у найбільшій тутешній школі. Так, завдяки любові до шахів і доленосний поїздці Михайло Невмержицький з дружиною Лілією та трьома синами перебрався 1979 року в досі незнайому йому Решетилівку. 

Мрія про всесоюзні учнівські змагання в Решетилівці

Педагогіка-педагогікою, а Невмержицький і тут за своє. Одразу ж у Решетилівській середній школі, яку очолив, організував гурток із шахів. Минуло не так багато часу, як його вихованці вже успішно засяяли на обласних змаганнях. Перемога за перемогою надихали тренера. У його думках оселилася і все більше кріпла фанатична ідея: “ У Решетилівці має проводитися шаховий учнівський фестиваль!”. На одному із всесоюзних фестивалів Михайло Невмержицький поспілкувався на цю тему з кількома досвідченими тренерами і вже незабаром, окрилений, нагодився на розмову до очільника Решетилівського району Івана Боровенського. Мовляв, щось типу: “А давайте всесоюзний шаховий фестиваль організуємо саме в нашій Решетилівці!”. Толковий керівник, якого й понині на Решетилівщині і за її межами згадують з пошаною, пропозицію ентузіаста підтримав. 1985 року в Решетилівці відбувся перший учнівський шаховий фестиваль всесоюзного рівня. У цьому заході участь взяли лише кілька республік. Але це був неймовірний почин! На той час у країні рад подібні шахові фестивалі відбувалися вкрай рідко. А тим паче у таких невеликих населених пунктах як Решетилівка, яка тоді навіть не мала статусу міста. Після того, як решетилівці запросили гостей до себе і уміло провели захід, їх теж почали активно кликати на гостину організатори шахових змагань. Діло пішло як треба! Тим паче, що місцевих шахістів активно підтримував перший секретар райкому Іван Боровенський та місцева фабрика художніх виробів імені К. Цеткін на чолі з директором Леонідом Товстухою (зокрема матеріально, адже поїздки на змагання вимагали відповідних витрат). 

Де б не був, скрізь примудрявся грати

Відтоді шахові фестивалі на Решетилівщині стали традицією. Вони відбувалися кілька років поспіль, переважно влітку під час шкільних канікул. Решетилівська дітвора в цю пору була активно зайнята турнірами, їй вдалося об’їхати чи не увесь союз і побувати за його межами. Школярі вчилися перемагати і достойно сприймати поразки, вони знаходили друзів на все життя, а ще засвоювали, що шахи розвивають пам’ять, логіку, стратегічне мислення і багато корисних людських якостей. Добрі спогади про цю незабутню пору збереглися у старшого сина Михайла Невмержицького — Юрія. Адже і він там був, і в шахи активно грав, бо з таким завзятим батьком, як жартує син, вибору в нього не було. Жарти-жартами, але як розумно зауважує Юрій Михайлович, згадуючи покійного батька, шахи були для нього надважливою частиною життя. “Де б ми не були, він скрізь примудрявся грати. Приміром, одного разу ми відпочивали в санаторії. Коли гуляли, помітили, що батько раптом зник з нашої компанії. Згодом побачили його неподалік у парку. Він просто грав у величезні шахи прямо на вуличній площі… Сподіваюся, такі скоро з’являться у нашій Решетилівці. Ми навіть плани до війни такі мали”, — згадує пан Юрій, який працює заступником решетилівського міського голови. Він зауважує, що батько на перших порах отримав звання кандидата в майстри спорту з шахів, але подібного роду “ригалії” ніколи не були його самоціллю. Тому, коли тренер поринув у активну роботу з підростаючим поколінням шахістів, він кожен їх успіх сприймав як своє чергове звання і свою нову нагороду.

У Решетилівці відкрили шахово-шашковий клуб

Але повернемося до учнівських змагань. Тривали ці всесоюзні заходи у Решетилівці днів по 10 поспіль. Змагалися команди у складі хлопців і дівчат, збираючись у школі чи в будинку культури. Оселялися гості з різних куточків союзу в місцевому Художньому професійно-технічному училищі №28. Прибували команди разом з кількома тренерами, а гамірна грузинська нерідко примудрялася привезти з собою ще й команду підтримки у складі бабусь школярів, тому суттєво переважала в чисельності за інші. Змагання проводили в командних та особистих заліках, урочисто відзначали переможців, а ще активно проводили дозвілля, займаючись іншими видами спорту та відпочинком.

У Михайла Невмержицького душа від такого вулика дітей-шахістів раділа. А в думках вже зріла нова потужна ідея — побудувати шаховий клуб у Решетилівці, де б цим спортом займалися й діти, й дорослі. І вищезгаданого 1985 року поніс він свій задум туди, де минулого разу був почутий — до Івана Боровенського.

1987 рік. Відкриття у Решетилівці шахово-шашкового клубу. Виступає очільник Решетилівщини Іван Боровенський

1987 року в Решетилівці відкрили Шахово-шашковий клуб “Біла тура”! На той період в Україні подібний клуб діяв лише у Львові. У приміщенні, яке звели в короткі строки методом народної будови, на першому поверсі розташувався великий ігровий зал, на другому — готель для приїжджих спортсменів. Очолив клуб Михайло Невмержицький. Заклад зажив активним спортивним і громадським життям. Приміром, 1987 року участь у організованих ним змаганнях взяли представники 10-ти союзних республік. 

На порозі Шахово-шашкового клубу “Біла тура” в Решетилівці. Михайло Невмержицький у першому ряду в центрі.

У житті — як на шаховій дошці

Успішна діяльність шахово-шашкового клубу в Решетилівці тривала до періоду розпаду радянського союзу. Через брак коштів на його функціонування, заклад почав занепадати і згодом перетворився на спорожніле приміщення, що місяць за місяцем все далі руйнувалося… Відкриття та діяльність шахово-шашкового клубу для Михайла Невмержицького було величезним щастям, а закриття — неймовірним болем, трагедією… Михайло Іванович навіть після занепаду клубу організовував шахові змагання в інших приміщеннях на теренах рідного міста, майже до останніх днів вів шаховий гурток у одній із сільських шкіл…

Кілька років тому на місці колишнього шахово-шашкового клубу в Решетилівці розпочато будівництво фізкультурно-оздоровчого реабілітаційно-відновлювального комплексу “Колос” 

У пам’яті решетилівців Михайло Невмержицький лишився як чудовий вчитель, колега і шахолюб, а ще як людина, яка надзвичайно цінувала свою родину. Він дуже довгий час очолював місцеву освітянську профспілку, тоді зазом з колегам об’їздили всю Україну, чимало міст зарубіжжя, щоліта відпочивали на морі. Як учитель, Михайло Невмержицький один із двох представників Полтавщини, кого відзначено премією Сороса, за результатами опитувань учнів-студентів.

У розмові про батька син Юрій згадав одну з найважчих шахових партій у своєму житті. Вона тривала під час змагань у литовській Вені. Його поставили грати першим з команди та ще й суперник був більш досвідчений — чемпіон України. “Я спершу ніби “спасував”, бо мав тоді лиш другий розряд. А потім зібрався. Гра тривала п’ять з половиною годин і я таки вирвав нічию в сильнішого суперника!”, — розповідав пан Юрій. Батько був щасливий за сина. А скільки ще важких партій чекало юного Юрія в майбутньому, але батьківська наука завжди виручала. Як і багатьох решетилівських шахістів, яких учив бути професіоналами у спорті і людьми по життю Михайло Невмержицький…

.,.,.,.