1 Грудня 2022

Місто, що годувало всю країну: куди йшли мільйонні статки підприємств Заводського

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Це місто було споруджено потом і кров’ю молодих ентузіастів у ХХ столітті. А дохід місцевих заводів був захмарним для тих часів. Чи жили містяни, як сир у маслі та інші подробиці про Заводське ХХ століття – у матеріалі далі на ipoltavets

Вічне питання: що було першим село чи завод

Заводське — зовсім молоде місто. У 30-х роках, по дорозі на Ромни, там, де ще недавно був степ, виднілися заводські корпуси та багатоповерхові будинки. І не зрозуміло, що вище було заводські труби чи клени та тополі. 

Заснували його як селище у вересні 1928 року. Тут уряд вирішив спорудити найбільший у країні цукровий завод. Але в перші дні будівництва керівництво побачило проблему у нестачі робочої сили. Недовго думаючи лохвицька партійна організація вирішила долучити до будування заводу партійну молодь та комсомольців. У навколишні села активно їздили агітатори, які пояснювали важливість такого кроку. З усіх усюд на будівництво прибували столяри, грабарі, теслярі та будівельники. За перші 2 місяці поклали фундамент заводу. У цей над будівництвом вже працювало близько тисячі людей.

Робота тут кипіла і вдень, і вночі, чути було гул, голоси молоді та техніку. Так поступово завод обростав житловими будинками, згодом з’явилася лікарня, школа, клуб, їдальня і навіть фруктовий сад на площі 23 га. Партійне керівництво вбачало великі перспективи для економіки у цьому заводі. Тож не шкодувала сил та ресурсів для селища. Навколишні села електрифікувалися, прокладалися нові дороги, зводилися мости і переправи, з’являлися нові залізничні шляхи неподалік. А площа, засіяна буряками зросла утричі. 

Яким був один з найбільших заводів у Європі

За розрахунками завод мав стати до ладу через 2 роки, однак ентузіазм місцевих будівельників дозволив відкритися йому уже за рік. Це була непересічна подія для району, 9 жовтня 1923 року до Заводського прибули гості з Харкова, Полтави, Гадяцького, Сенчанського, Лохвицького та інших районів, відбулися мітинги, виголошувалися палкі промови, де бажали заводу великих успіхів. 

І це неспроста, адже цукровий завод був один із найпотужніших у Європі, на той час він кожну добу переробляв близько 20 тис. центнерів цукрових буряків. Наступного року на базі заводу з’явилися МТС, яка обслуговувала 163 найближчі колгоспи, що займалися буряківництвом.

Однак не одним цукровим заводом славилось селище. Неподалік в 40-х роках з’явився маслозавод, один з найбільших спиртзаводів, хлібозаготівельний пункт та пункт відгодівлі худоби. У 1936 році було прийнято рішення партійними організаціями селища провести переобладнання заводу та реорганізацію, внаслідок чого його потужність зросла на 80%. Уже в ці роки майже всі процеси на підприємстві було механізовано, хоч і не найсучаснішими методами. 

Розширювався і кадровий склад заводу. Деякі робітники були справжніми професіоналами, які закінчували фахові технікуми. Майже кожного року учасників колективу відзначали державними нагородами та преміями. А апаратницю цеху Г. Кофтун, після нагородження орденом Леніна, завод відправив навчатися у Московську промислову академію.

Завод, що не підкорився німцям

З початком Другої світової війни значна частина робітників пішла на фронт, а коли загроза німецької окупації стала реальною, основні механізми заводу демонтували, вивезли глибоко в тил, евакуювали робітників, продукцію та худобу. 

Коли гітлерівці захопили Заводське, місцеве населення та працівники заводу намагалися саботувати відновлення роботи підприємства на окупаційну владу, лише через півроку спиртзавод став до ладу, але виготовляв значно менше продукції, ніж раніше, адже робітники не раз виводили з ладу кисневу станцію та інші механізми. Багато працівників заводу були підпільниками та поширювали радянську агітаційну літературу та навіть налаштовували радіохвилю на новини з Москви. 

Народні месники все частіше виводили заводи зі строю, знищували техніку та руйнували залізничні колії, щоб унеможливити вивіз продукції та обладнання. Була налагоджена робота із місцевими лікарями, які майже усім юнакам та дівчатам видавали довідки про незадовільний стан здоров’я, щоб ті уникли виправних робіт у Німеччині. При відступі із селища німці зірвали всі промислові підприємства, багато житлових будинків, вокзал та школу.

Модернізація та мільйонний дохід підприємства

Після деокупації, у Заводському (тоді Червонозаводському) всі жителі стали до відбудови підприємства по крупинках. Уже до кінця війни місцеві підприємства видали першу продукцію. У 1945 році відновився повністю промкомбінат. Механізація та автоматизація у той час була геть не розвиненою, але місцеві умільці шукали способи заощадити кошти та впровадити інженерно вигідні рішення. Наприклад, здійснили комплексну механізацію подачі сортування вугілля, спорудили башту, яка завантажувала жом у вагони тощо. 

Повільно, але впевнено підприємства наповнювалися більш сучасним обладнанням. В другій половині ХХ століття все більше в містян починають здобувати освіту в спеціалізованих технікумах та училищах. Так близько тисячі місцевих робітників володіли складними професіями на заводах.

У 60-х роках ХХ століття була проведена капітальна реконструкція заводу, ціллю якої було модернізувати обладнання та устаткування. Так у 1961 році комбінат щодня переробляв 62 тис. центнерів цукрових буряків і видавав 8,6 тис. центнерів готової продукції. За кілька років завод виготовляв уже майже 10 тис. центнерів цукру. Заводу вдалося вийти на значний дохід, оскільки собівартість цукру була нижча планової. Так у 1965 році дохід заводу склав близько 6 млн карбованців.

Лише в цей час комсомольці починають звертати увагу на стан технічної безпеки і виробничу дисципліну заводу. Організовують культурно-виховну роботу із працівниками та службовцями. Працівники заводу заробляли досить непогано, до того ж мали можливість постійно підвищувати кваліфікацію на заводі, або за направленням у спеціальних навчальних закладах.

Як жило місто другої половини ХХ століття

Не одним лише цукрозаводом пишалося Червонозаводське. У 1951 році тут відкрито Лохвицький хлібзавод, а за кілька років — ТЕЦ. У ці роки зводиться один з найбільших приладобудівних заводів в області «Точскло». Тут виготовляли медичне знаряддя та посуд для хімічних лабораторій, яке навіть експортували за кордон. 

Оскільки підприємства належали державі, усі лаври та фінансові здобутки вона присвоювали собі. Щороку підприємства заводського приносили мільйони карбованців, постачали тонни хлібопекарських та кормових дріжджів, спирту, масла, сиру, ефіру, гліцерину, різного лабораторного обладнання та препаратів. Пізніше на базі цукрового та спиртового заводу відкрито лабораторії науково-дослідних інститутів харчової промисловості. 

Місцеві колгоспи славилися високим урожаєм, паралельно розвивалося свинарство та молочно-товарні ферми. Крім заводів тут потроху з’являється соціальна інфраструктура: телеграф, пошта, телефонна та радіотрансляційна мережа, 16 торговельних закладів. Тут відкритий один з перших в районі готелів, кінотеатр на 400 місць та лікарня на 150 місць. 

В місті наприкінці ХХ століття працювало близько 110 медичних працівників, під чиїм наглядом функціонували дитячі садки і цілодобові дитячі ясла. Діти навчалися у 4 школах. З 1931 року попитом користувався технікум харчової промисловості, деякі випускники якого отримували далі вищу освіту у інститутах Москви, Харкова, Полтави та Києва. У 1959 році відкритий Народний університет культури, який відвідувала понад сотня осіб. Працювало 3 клуби, 7 бібліотек 7 спортивних колективів і все завдяки невтомній праці трудівників на підприємствах.

.,.,.,.