Сучасна Машівка — це селище міського типу, у якому проживають близько 4 тис. мешканців. Машівка відома розвиненою газовидобувною галуззю та агропідприємствами. Тут, як і раніше, люди заробляють своєю працею. Однак змінилося головне – кожне підприємство, заробіток, господарство є приватними, а отже люди відчувають себе вільними у виборі роботи чи напряму діяльності. Але, крім цього, мають доступ до освітніх та культурних благ. Однак так було, на жаль, не завжди. Далі на ipoltavets.
Машівка ХІХ століття
Перші відомості про Машівку як населений пункт належить до ХІХ століття. За документальними даними 1859 року тут проживало 387 жителі у 68 дворах. Машівська волость входила до Константиноградського повіту, в якому були найбільші поміщицькі латифундії.
Друга половина ХІХ століття стала для місцевих мешканців дуже непростою. Адже після реформи 1861 року більшість селян не мали змоги викупити поміщицькі землі. Деякі взяли навіть кредит у банку, який не змогли виплатити і банк відібрав всі їхні наділи. Через 33 роки після реформи близько половини селянських господарств були малоземельними, а 11 взагалі не мали землі. У 8 родин не було своїх хат.
Наприкінці ХІХ століття все більше жителів змушені були податися на заробітки в інші губернії. Відсутність передової агротехніки та примітивні знаряддя праці призводили до виснаження землі, і не давали бажаного урожаю. За останні кілька років ХІХ століття з Машівської волості в східні частини Росії переселилися 229 людей.
Соціальна несправедливість, медицина та освіта
У ХХ столітті тільки поширюється класове розшарування, майже всі землі належать кільком крупним поміщикам і сільській буржуазії. А ті маленькі клаптики землі, що досі збереглися у селян оброблялися супрягою або наймом, у 33 господарствах села не було зовсім ніякої худоби, а 13 мали тільки свиней та овець.
Дехто вирішував винаймати землю у поміщиків, за що платили величезну орендну плату. А поміщики в цей час відчували себе дуже комфортно. Місцевий земський начальник М. Кривцов володів четвертою частиною усіх земельних наділів поміщиків, мав свій кінний завод, багато овець, корів, фруктовий та декоративний сади. Заможним мешканцям належало 2 олійниці, 15 крамниць, 3 парові млини, де працювали місцеві бідняки.
Несправедливою була і методика оплати за роботу: чоловік на жнивах заробляв не більше 60 – 70 копійок, а жінки які працювали з ними на рівні лише 10 – 15 копійок.
У цей час поширюються хвороби та пошесті. На Машівку та кілька найближчих сил був лише один фельдшер та лікар у маленькій лікарні на 8 ліжок, катастрофічно не вистачало медикаментів.
За тяжкою працею і в погоні за виживання місцеве населення переважно було неписьменним. У 1894 році опанували грамоту лише 33 чоловіки на село, а серед жінок не було жодної письменної.
На початку ХХ століття в селі спалахують селянські повстання, так місцеві розгромили економію Базилевського і забрали кілька тисяч пудів хліба та картоплі. Для розправи з ними було викликано батальйон Пензенського полку з Полтави. Можна тільки уявити в яких умовах жили машівці, які грабували господарства заради картоплі.
Прихід радянської влади
У січні 1918 року в Машівці була встановлена радянська влада, яка між безземельними та малоземельними селянами розподілила 1,5 тис. десятин поміщицької землі. У 1920 році створено комітет незаможних селян, до якого входили майже всі найбідніші мешканці.
Утворений в той час партійний осередок надавав насіння і допомагав обробляти поля найбіднішим. У 1929 році в сусідньому селі Жуківка було утворено товариство зі спільного обробітку землі, а пізніше того ж року організовано колгосп.
Лікарню Машівки дещо розширили, додали хірургічне на терапевтичне відділення. Також з’явився пологовий будинок на 25 місць. В селі працювало 6 лікарів.
У 20-х роках почалася активна боротьба з неписемністю. У Машівці та Жуківці організовані гуртки і школи лікнепу. У 1920 році в Жуківці відкрили початкову школу, яка згодом стала семирічною, у 1935 році організовано середню школу. Вперше з’являються стовпи з електро- і радіолініями на вулицях села. Електрифікацію було завершено до 1933 року.
Друга світова війна та відновлення
Однак, здавалося, почало налагоджуватися життя місцевих мешканців, але у вересні 1941 році до Машівки увірвалися фашистські загарбники, які грабували та нищили народне господарство. Два роки Машівка перебувала в окупації, організовувала підпільну боротьбу, перешкоджала роботі господарства на благо німців. А один місцевий мешканець вирізав павучу свастику з атрибутики, що розвішували в селі. А після відступу німці спалили 938 будинків селян та 48 громадських будівель, залишивши цілою лише залізничну станцію та кілька громадських будинків.
Відновлювати село було непросто, адже багато молоді з району фашисти вивезли на примусові роботи, це близько 1300 юнаків та дівчат. Мало уціліло господарських машин, тракторів, посівні площі зменшилися у 2 рази.
Однак з допомогою та натиском радянської влади досить швидко господарство Машівки відновилися, і повернулося до колишніх показників. Були впроваджені методи заохочення до переробітку. Надавалися премії найкращим робітникам зерном, соняшником, свиньми та молоком. Ще одним заохоченням для ентузіастів була можливість взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці, де видавали дипломи, медалі, іноді грошові заохочення та сільськогосподарську техніку.
Життя Машівки другої половини ХХ століття
У другій половині ХХ століття в селі з’являється цегельний завод, свинарники, корівники, 2 птахоферми та зерносховище тощо. Як і до цього курс було взято на наповнення державної казни шляхом понаднормових сільськогосподарських робіт. Будівництво також проводиться лише в цілях партії, так з’явився 21 будинок для колгоспників, переселених з Градизького району.
Показники артілі “Країна рад” були приголомшливими. У їхньому розпорядженні була різноманітна техніка, 3000 га землі, багато господарських споруд, худоба. Однак важко уявити, якими надлюдськими силами та копіткою працею місцевих мешканців цього досягали. Радянська влада робила все, щоб показати загальний добробут та процвітання машівців, які крім роботи не бачили в житті нічого.
В другій половині ХХ століття тут з’являється все більше нових будинків, критих шифером, залізним, черепицею. Вулиці вимощують каменем. Розширюється водопровідна мережа.
Силами місцевих мешканців побудована лікарня на 100 ліжок, відкрита поліклініка. Всього у Машівці працює 86 медичних працівників, серед яких 11 лікарів. Працює аптека. Освітня галузь представлена середньою школою, в якій трудилося 23 вчителі. Деякі вихідці з села навіть отримували педагогічну, медичну, інженерну, сільськогосподарську або військову освіту. Для найменших працювали 2 дитсадки. Відкрито будинок культури, 3 бібліотеки, мешканці передплачують газети та журнали. Торгівля здійснюється в універмазі та 5 крамницях, працює комбінат побутового обслуговування, ощадна каса та пошта. Найбагатші, чи найощадливіші машівці наприкінці ХХ століття обзаводяться холодильниками, пральними машинами, телевізорами і навіть мотоциклами.
