У рідкісній книзі “Город Кременчук” (Петербург, 1891 р.в.) можна знайти дані про мор внаслідок чуми у Кременчуці 1784 року. Навесні того року у місті було празникування з приводу відкриття намісництва. Сюди прибуло чимало чиновників, дворян, звичайного люду. Святкуваннями керував князь О.Потьомкін, богослужіння проводив Архієпископ Никифор. Святкували три дні, так що ніде було в юрбі розвернутися. Та не встигли гості роз’їхатися, як у місті свій “бал” почала чума…Далі на ipoltavets.
Чорна епідемія
Кременчужани дорікали, що чуму завезли гості, а ті навпаки — що її губернією рознесли господарі. Місто охопив жах і масовий мор. Губернатор І.Синельніков взявся протистояти лиху: поділив місто на частини і до кожної закріпив начальника. У кварталах чергували поліцейські і медичні наглядачі. Місто закрили на в’їзд і виїзд. Для торгівлі у визначені місця прибували селяни з продуктами та підходили містяни. Через дерев’яну решітку одні просували товар, інші брали. Покупець під контролем наглядача кидав монети в кадку з водою чи квасом, а звідти гроші діставав продавець. Щоб зменшити скупченість населення, губернатор наказав злочинців вивезти з острога в поле, колоністів — на дніпровський острів, а гарнізонні та майстрові роти — у табори. Оселі обмазували дьогтем, вапном та обкурювали. Але навіть за 9 тижнів після цих мір люди в них знову інфікувалися. Щоб рятувати Кременчук (а згодом і Херсон) намісник Новоросійського краю О.Потьомкін запросив з Петербурзької державної медколегії лікаря медицини Данила Самойловича, який мав досвід порятунку від чуми москви. Самойловича призначили головним лікарем Катеринославського намісництва і Таврійського регіону.
Це був лікар-геній свого часу. У боротьбі з чумою в Кременчуці він провів надзвичайні дослідження, які принесли йому всесвітню славу. Боротися з епідемією йому допомагали кілька штаб-лікарів та ряд місцевих чиновників на чолі з дієвим губернатором Синельниковим. Чума здалася і в листопаді відступила. Згодом у докладній губернатор назвав імена чиновників, які себе не шкодували, щоб побороти лихо. А ще написав про лікаря Самойловича, представляючи його уряду до нагороди:
“Об нем иначе промолвить нельзя, как герой чумной, или истинный Эскулапий, или, когда хотите, Иппократ!”.
У повідомленні йшлося: “
В Кременчуге около 8000 жителей и где с самого появления зла сего от 20 мая 1784 года вступило по 15 ноября 489 душ в тяжелый карантин, излечилось 249, а умерло 240, и около третьей или четвертой доли сего числа в городе и окрестностях онаго, из зараженных, кои не могли объявить о себе благовременно».
Методи “чумного героя”
У Кременчуці Д.Самойлович вперше і успішно застосував власну систему протичумних заходів – дезінфекцію та вакцинацію. І кількість людей, які одужали, досягла небувалого на ту пору числа. Це спричинило резонанс і високу оцінку в світовій медичній періодиці. Також у Кременчуці вперше в світовій медичній практиці Самойлович провів ряд епідеміологічних експериментів, спростувавши гіпотезу про зараження чумою через повітря. Він довів, що інфікуватися можна при безпосередньому контакті з хворими чи із зараженими предметами. Лікар широко практикував розтини померлих від чуми і вивчення їх трупів, здійснив першу в імперії (а може й у Європі) спробу виявлення збудника хвороби, про існування якого здогадувався. Але підвів мікроскоп, який на той час не міг сильно збільшувати. Спостереження лікар виклав у праці “Короткий опис мікроскопічних досліджень про суть отрути чумної, що їх провів у Кременчуці Данило Самойлович”. Лікар фактично став одним з ініціаторів реформи медичної освіти. Він практикував спецодяг для лікарів і сортування хворих, активно вів санітарно-освітню роботу серед населення, щоб запобігти моровиці.
У Крюкові стояло 9 бараків, де Самойлович лікував хворих на чуму. В роки її “царювання” вважали, що краще мор лікувати димом і тричі на день обкурювали бараки. На тім місці, де жили пацієнти, інфіковані чумою, утворилося селище Карантин, яке проіснувало потім до сотні років.
Факти з біографії
Геніальний доктор медицини, засновник вітчизняної епідеміології, військовий лікар Данило Сущинський (Самойлович) народився у Чернігівській губернії 1744 року, але йому випало жити й працювати у багатьох містах України (землі якої тоді належали до російської імперії). У ХVІІІ столітті він продемонстрував, що чумі можна дієво протистояти!
Самойлович вчився у Чернігівському колегіумі, у Київській академії. При вступі до академії була традиція міняти прізвище. Мати записала сина “Самойлович” — за ім’ям батька. Під ним син навіки увійшов в історію медицини. На початку медпрактики Данилу довелося стати учасником війни росії з Османською імперією. Спочатку лікував поранених, а згодом “познайомився” із смертоносної чумою, яка країнам світу несла колосальні жертви (летальність 80-90%).
Під час російсько-турецьких воєн Самойлович був і воєном, беручи участь у знаменитих битвах. Завдяки йому смертність поранених та хворих солдатів різко скоротилася. Про заслуги медика у рапортах зазначали командувачі П.Румянцев, О.Суворов. Є дані, що Самойлович врятував життя полководця Олександра Суворова, який був поранений. Суворов представив рятівника до ордена Св. Володимира, який Самойлович отримав аж через 9 років.
Данило Самойлович брав участь у ліквідації дев’яти найбільших епідемій чуми в імперії (москва, Київ, Молдова, Кременчук, Херсон, Тамань, Одеса, Дубоссари, Крим). А ще побував на спалахах чуми в Одесі, Тамані, біля Кам’янця-Подільського, Дубоссар, Феодосії, Катеринославі, Євпаторії, Очакові, Миколаєві, Катеринодарі та ін. містах. Лікар сам тричі переніс чуму і вижив. Кажуть, щоразу випробовував на собі винайдену вакцину та нові методи лікування.
Як він поборов чуму московську
Коли в 1771-го в москві панувала чума, Самойлович у 27 літ добровільно прийняв завідування лікарнею Симонова монастиря, куди везли найважчих хворих. Заклад став його науково-дослідною лабораторією. Масова загибель персоналу змушували лікаря шукати нові дієві способи боротьби з чумою. Він наполягав на ізоляції хворих. Самойлович випробував і інші методи, проводив досліди з самозараження. Наприклад, перевіряв дієвість дезінфекції курильним порошком: брав одяг чумних хворих і після обкурювання одягав. Він знову і знову переконував європейських лікарів, які вважали, що чума поширюються через повітря, що вона передається «зіткненням». Тобто уникаючи контакту, хворобі можна запобігти.
При московській епідемії Самойлович запропонував ряд революційних заходів. Він сортував хворих на видужуючих і вмираючих. Зобов’язував лікарів носити винайдений ним спецкостюм, здавати заражені речі. За його новацією персонал змочував свої халати оцтом, а взуття намазував дьогтем, пропонував і засоби дезінфекції речей хворих.
Спостереження за ходом епідемії лікар виклав у «Дослідженні про чуму, яка в 1771 році спустошувала російську імперію, особливо столичне місто москву, і про те, які були знайдені ліки, щоб її побороти і засоби від неї себе захистити». Книга іноземною мовою швидко підкорила зарубіжжя, та аж більш як за півтора століття була перекладена російською. Наукові праці та практична діяльність Данила Самойловича лягли в основу галузі медицини, яка пізніше виокремилася в епідеміологію.
Самойлович дійшов висновку, що двічі чумою не хворіють і пропонував московському начальству щеплювати містян ослабленою вакциною. Доктори і чиновники були проти. Жителі москви вірили, що ікона Богоматері на воротах кремля їх вилікує. Але велике скупчення біля образу призводило до ще більшої епідемії. За порадою українського лікаря архієпископ Амвросій дозволив зняти ікону, що призвело до бунту, під час якого Самойлович сміливо вийшов до розлюченого натовпу і навіть був побитий.
Коли епідемія чуми в москві здалася, Данило Самойлович, бажаючи розширити знання, 3 роки навчався у Франції, Голландії, Німеччині, Англії та Австрії останнім досягненням епідеміології та акушерства (бо вражала материнська й дитяча смертність). Після повернення написав кілька праць з акушерства, але зі справжнім рвінням боровся насамперед з чумою. Восени 1783 року хвороба знову прийшла в імперію, спалахнувши на півдні України. Самойлович врятував тоді й Кременчук та Херсон (тут заснував «Медичне товариство», перше таке в імперії). Він став першим санітарним лікарем південного регіону.
У 1800 р. було реорганізовано карантинну службу імперії і посаду головного карантинного лікаря скасували. Самойлович погодився на посаду інспектора Чорноморської медуправи в Миколаєві. Він узагальнював свій досвід боротьби з епідеміями, вніс доповнення до російського «Карантинного статуту». У січні 1805 р. Данило Самойлович, повернувшись з інспекційної поїздки, важко занедужав і згодом помер у Миколаєві 20 лютого. Ймовірно, від важкої форми гепатиту (хвороби Боткіна).
Ще у 1785-му за самовіддану працю Данило Самойлович отримав високий чин колезького радника, який відповідав у військовому гвардійському класі чину майора чи полковника в сухопутному. Мабуть, мало хто з його колег тоді мав таку відзнаку. Самойлович став і почесним членом Петербурзької медакадемії, аж через 20 літ після порятунку москви… А за межами вітчизни його визнали 9 академій. 1786 року Йосиф Другий, імператор священної римської імперії нагородив Самойловича золотою медаллю. Та Данило Самойлович завжди залишався насамперед лікарем на передовій медицини.
Достойний вшанування
У в Миколаєві (як і в рідному селі Іванівка на Чернігівщині) є вулиця Данила Самойловича, два пам’ятники, тут виготовлено на честь лікаря ювілейну медаль. В Херсоні — кілька меморіальних дошок, Самойлович проголошений почесним громадянином міста. На київській студії про нього знято фільм.
У Кременчуці 2022 року також вирішили вшанувати рятівника міста від чуми та встановити йому скульптурне панно. Відповідне рішення на початку року прийняла спеціальна комісія…
