30 Червня 2022

Трагічні події минулого Полтавщини

Related

Для українських захисників важливішою за нагороди є увага суспільства

Всеукраїнське об'єднання громадян “Країна” вже кілька років поспіль відзначає...

Історія Віктора Скрипника – нового тренера полтавської «Ворскли»

Нещодавно стало відомо, що новим тренером футбольного клубу «Ворскла»...

Лікування без лікарні: телемедицина на Полтавщині

Уявіть собі: у вас піднялася температура, нежить, головний біль,...

Як стати донором у Полтаві

Всі пам’ятають, як з 24 грудня по усій Україні...

Share

Наш край має давню, але дуже мінливу історію. Тут змінювалася влада, тут відбувались доленосні битви та вирішувались долі тисяч людей. Задля вічної пам’яті і шани, всіх, хто помер від руки війни чи репресій, ми маємо іноді згадувати ці страшні сторінки історії. Ми повинні робити правильні висновки для вільного та щасливого майбутнього наших дітей. Більш детально про це у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.

Перша світова війна: початок великої кризи

В роки Першої світової війни Полтава була тиловою територією, далекою від воєнних подій. Але вона поступово вона втягувалася у воєнний вир, звідси були мобілізовані людські ресурси та продовольство. Економічно ця війна була великим тягарем для держави, тому влада почала запроваджувати кредити. Російські уряд позичав у населення великі суми коштів, внаслідок чого гроші швидко знецінюватися та зростали ціни на продукти харчування. За кілька місяців після початку війни наслідки ставали все жахливішими. Україна потребувала жорсткого режиму економії продуктів, навіть був виданий указ про скорочення споживання м’ясних продуктів. 

Після того як царські війська захопили Західну Україну, розпочався процес русифікації. Знищували все українське, українську пресу, українські школи, просвітницькі товариства. Обмежувалися діяльність українських митців, переслідувалась українська інтелігенція. У Полтаві було закрито Український клуб, у Миргороді – юнацьку спілку, почалися арешти українофілів по всій території області. Стартували масові репресії, арешти діячів української культури. Полтавці були мобілізовані на війну з Австро-Угорською імперією. Нині немає точних відомостей щодо людських втрат серед полтавців у цій війні, але по всій Україні в роки Першої світової загинуло сотні тисяч жителів.

Голодомор 1932-1933 років

Голодомор 1932-1933 років є настільки жахливою подією і переломним моментом в історії українського народу, що не має аналогів у світовій історії. У той час Полтавщина була однією з найбагатших частин південної Росії. Сталін розпалював бурхливу індустріалізацію СРСР, позбавляючи сільську місцевість її ресурсів. Крім того, українське село, зокрема, було потенційною базою для націоналістичних та антирадянських рухів. Тому з серпня 1932 року сталінська держава прийняла низку законів, що збільшували розміри зернових квот, які селяни повинні були здавати владі. Селянин, який не виконував хлібні норми, вважався винним у зраді і піддавався примусовим реквізиціям для відшкодування нестачі. Пізніше українських селян карали за будь-яку спробу залишити собі навіть найменшу кількість зерна, яке вони вирощували власною працею, щоб прогодувати себе та сім’ю. 

Голодомор в Полтаві

У листопаді 1932 року комуністичні чиновники просто почали викорінювати будь-яку їжу, яку могли знайти. Наслідком цього став безпрецедентний голод з багатьма випадками канібалізму в самому центрі Європи в середині 20 століття.

Збройні бригади радянських військ примусово конфіскували землю, худобу та інше майно, виселяли цілі родини. Тисячі українців примусово вивозили з домівок і відправили потягами до безлюдних місць Сибіру. Тоді Сталін встановив обов’язкові квоти на продовольчі товари для доставлення з України в інші частини Радянського Союзу.

 Однак опір жителів лише посилився. На вулицях Полтави виникали повстання, що включали вбивства радянських офіцерів та українців, які спалили власні будинки. Пізніше Радянський Союз збільшив квоти на виробництво, які було неможливо виконати, скоротив пайки тим, хто ще перебував в Україні, і координував вилучення їжі в українських селах. Це призвело до повсюдного недоїдання та голоду. 

У 1932 році Радянський Союз закликав до арешту або страти всіх, кого знайшли, що брали їжу з полів, де вони працювали. Навколо українських сіл навіть були побудовані військові блокади, щоб не допустити перевезення їжі зовні в села. 

Наслідки Голодомору для Полтавщини

Полтавська область була з тих областей, які найбільше постраждали під час Голодомору. Архіви Полтавщини містять документи про судові справи та абсурдні злочини, які інкримінували жителям. Так у справі жителя Полтави Федора Козака обвинуваченням стало те, що він викрав з колгоспу зіпсовану кукурудзу. Суд приговорив його до покарання, ув’язнивши майже на 3 роки, згодом термін покарання збільшився, адже попередній був визнаний надто м’яким. 

Жителі сіл Полтавської області часто намагалися виїхати в регіони та великі міста, які не торкнувся голод, однак це було заборонено радянською владою. Містяни обмінювали одяг та предмети домашнього вжитку на дещицю борошна. Дехто працював на важких роботах лише для того, щоб отримати картку на їжу та прогодувати сім’ю.

Система “чорних дощок”

Проти найбільш протестуючих регіонів була запроваджена система так званих “чорних дощок”. Це статус, який надавали населеним пунктам, що чинили особливий опір політиці радянської влади та не виконували зернозаготівельні норми. Часто такі міста військові СРСР брали в блокаду. На Полтавщині мітку “чорної дошки” набуло місто Кобеляки та декілька сіл в Решетилівському, Чутівському та Глобинському районах. 

Підрахувати точну кількість загиблих у роки Голодомору важко через радянську політику приховування жертв своїх репресій. За офіційними даними жителі Полтавщини становили майже чверть від усіх людей, які померли в часи Голодомору, а це загалом близько 7,5 млн людей. Працівники Полтавського краєзнавчого музею знайшли архіви, в яких були засвідчені випадки канібалізму в Полтаві. На Пролетарський вулиці недалеко від Південного вокзалу в розпал голоду почали з’являтися ятки, де продавали пиріжки з м’ясом та холодець. Недалеко від них були знайдені людські рештки.

Друга світова війна – найстрашніші вбивства на території Полтавщини 

Перед початком радянсько-німецької війни 1941-1945 років Полтавська область була виснажена Голодомором і великим “червоним терором”. 18 вересня 1941 р. нацистські загарбники захопили Полтаву, а майже через місяць всю область. Комуністичний режим змінив режим окупації, який тривав майже 2 роки. Це місто було стратегічно важливим, тому на його околицях точилися важкі бої, але все ж радянська армія не вистояла. Оскільки Полтава була важливим центром хліборобства та господарства СРСР було прийнято рішення успішно транспортувати на схід усе, що підвищувало обороноздатність радянської армії. 

Як два роки Полтавщина жила в окупації

У час, коли влада не була встановлена над містом, місцеві жителі відчували вседозволеність та почали грабувати місцеві магазини та склади, забираючи все, що потрапляли під руку. Німецьких загарбників жителі Полтави зустрічали по-різному. Хтось вбачав у них єдиний вихід для звільнення від радянського ярма, та сподівалися, що німецька політика буде визвольною, і Україну вдасться відродити такою, як до Радянських часів. Інші зустрічали з неприхованою ненавистю і люттю фашистів, які вдерлися на їхні землі, і нищать їх звичне життя та буденний лад. Звичайно, ні про яке визволення тут не йшлося. Нацистська політика була расовою, а встановлений режим надзвичайно жорстоким. Була запроваджена комендантська година, трудова повинність абсолютно всього працездатного населення. За будь-який проступок чекало одне покарання — розстріл. Серед таких порушень могло бути невиконання повинності, або навіть грубе слово.

 Разом з тим працездатну Полтавську молодь відправляли до Німеччини на рабську працю, всього було вивезено близько 8 тисяч осіб. В регіоні спочатку ходили радянські гроші, а потім німецькі марки. Підприємства також перебували під контролем окупаційної влади, більшість з них працювали, а люди мали змогу отримувати зарплатню. Німці роздавали продуктові пайки безробітним. 

Школа для полтавських шпигунів

Серед новостворених органів, які принесла з собою окупаційна влада, були каральні органи: гестапо, тобто таємна поліція та служба безпеки, польова жандармерія та військові комендатури в містах. Крім того, був відкритий своєрідний навчальний заклад на території Полтави, розвідувальна школа «Оріон». Вона готувала тих, хто буде працювати шпигунами, радистами, розвідниками, диверсантами. За своїм бажанням, звісно, туди навчатися не йшли. У цю школу втікали військовополонені, які не витримували тортур у концтаборах або військові злочинці. 

Військові злочини проти полтавців

На території Полтави було збудовано 4 концентраційні табори смерті. Полтавців розстрілювали в таборах за містом, біля шкіл, на Полтавському цвинтарі, іноді закопували живими. Архіви свідчить що втрати серед місцевого населення були величезними, загинуло близько 22 тис. осіб. Між Пушкарівкою і Супрунівкою було розстріляно більше 10 тис. євреїв, а поблизу Білої гори вбито великий табір ромів. На місці розстрілів мирних полтавців споруджено пам’ятник «Скорботна мати», до якого щороку приходять запалити свічки пам’яті жертв, покласти квіти та помолитися

У 1941 році До Полтави прилетів Адольф Гітлер. Він провів нараду з вищим воєнним командуванням та обговорив подальший наступ на Росію. А після наради поїхав до Хрестовоздвиженського жіночого монастиря. За згадками очевидців, що зафіксовані в архівах, проїжджаючи по вулиці Гоголя Гітлер зупинив автомобіль та роздавав цукерки дітям та жінкам. Звільнення Полтави розпочалося у серпні 1943 р. в ході фронтової наступальної операції під назвою Полтавсько-Кременчуцька операція. Вона тривала майже місяць.

Після 2 років німецько-фашистського панування на полтавських землях вона була дуже понівеченою, тисячі людей загинули в бою або в концентраційних таборах. Порівняно з іншими містами України, Полтава була зруйнована нацистами не так сильно. Однак до цього їй дісталася від політики більшовизму, мабуть, найбільше з усіх регіонів. Для відбудови інфраструктури та зміцнення духу полтавців пішов не один рік та дуже багато зусиль.

Стехівська трагедія

Разом з подіями Другої світової війни варто також згадати жахливу Стехівську трагедію. Це відбулося 21 вересня 1943 р., коли війська Радянського союзу підходили до кордону Полтавської області, яка контролювалася окупаційними військами Німеччини. Передчуваючи свою поразку німці в приміщенні Стехівської середньої школи спалили живцем 928 людей, половина з яких була військовополоненими, а інша частина звичайними жителями Полтавського, Котелевського та Чутівського районів. Два місяці там виснажені та голодні військовополонені будували дорогу. Прямо перед відходом окупаційної влади з міста школу облили горючим та підпали. 

Місцеві жителі згадують, як ще довго в селі стояв сморід смаженої людської плоті, а серед трупів були знайдені скелети батьків, які обіймають своїх дітей. У 2011 р. на місці Стехівської школи був встановлений пам’ятний хрест, який освятили. Лише через 60 років спеціалісти почали пошук матеріалів та свідчень щодо цієї трагедії.

Голокост торкнувся усієї  Полтавщини

Масове винищення євреїв розпочалося 23 листопада 1941 року. Ця запланована акція була здійснена на околиці міста біля “Червоних казарм” за сценарієм Бабиного Яру. Здійснена вона була зондеркомандою айнзацгрупи “С”, яка кілька місяців тому знищила євреїв Києва. Екзекуція над євреями Полтави розпочалася зі збору людей нібито для переселення їх у інше місце. У всіх було вилучено цінності, одяг, взуття. Людей, що тремтіли від холоду, відводили групами до стрільбища, відкритих земляних тир. Грудних дітей скидали в ями живими, а старшим змащували губи та під носом отруйною рідиною. Живі свідки християни розповідали про все так: “Стояв гул і стогін, плач, не слухаючи прохань про пощаду дітей, їх знищували на очах у матерів. Багато росіян та українців (змішаних шлюбів) помирали разом із сім’ями”. Цілу ніч із 23 на 24 листопада 1941 р. чути були постріли, стогін. Земля ще кілька днів тремтіла від цієї небаченої розправи. Є всі матеріали, відомі кати та його посібники, проте досі ще встановлено імена жертв, доки маємо трохи більше 300 імен полтавських євреїв, умертвленных 23 листопада 1941 р. Пошук триває. На місці розстрілу в 1970 р. встановлено пам’ятник “Скорботна мати”.

Пирятин. 6 квітня 1942р. У релігійне свято Великодня після низки знущань фашисти та їхні посібники розділили на голо та групами по 20 – 25 осіб заганяли в яму та розстрілювали людей з автоматів. Частина розстріляних була поранена і на них скидали вбитих. За словами очевидців після “Кривавої розправи” земля ще довго почала рухатися. Тут, біля села Тарасівки, за 3-4 кілометри від Пирятина розстріляно цього дня 1900 осіб, у тому числі 370 дітей. Є списки розстріляних. 

Кременчук. Це місто до початку Великої Вітчизняної війни мало, в порівнянні з іншими, найвищий відсоток єврейського населення (21%) і, природно, зазнало найбільших втрат як цивільного населення, так і військовополонених. На території міста та його околиць було створено 9 спецтаборів для військовополонених та для переміщених цивільних осіб. В активі держкомісії (1944 р.) про звірства фашистських загарбників у м. Кременчуці зазначено: “За період окупації міста винищено та знищено понад 60 тис. осіб, у тому числі до 50 тис. військовополонених, 8 тис. євреїв, понад 2 тис. осіб. громадян інших національностей”. Встановлено списки катів, численних жертв, є поіменний список, у тому числі відомих діячів науки, культури, лікарів, освітян. Продовжує роботу група пошуку, нею по крихтах виявляються нові, невідомі раніше матеріали в архівах області та міста. Вони є неоціненними для нас і майбутніх поколінь. Звірства фашистів та його посібників ще отримали правової оцінки обшествия.

За архівними документами вдалося уточнити прізвища відомих лікарів: Кантель – 80 років, професор-педагог, Мексин – лікар-окуліст, Дразін – лікар-гінеколог, Туровець – педагог Київського медінституту, Крейник – доцент з Таганрога, Форштейн Н.І. – педіатр з Баку, Оканегейгер – хірург з Миколаєва, Жалдовський – терапевт з Києва, Якубовський – терапевт, Гольдберг – хірург, Костман – терапевт з Одеси, Геккер – доцент, працював з професором Філатовим в Одесі. Цей та інші списки підтверджують версію про наявність у Кременчуці таборів для переміщених осіб.

Крюкове. 7 листопада 1941 р. відбувся масовий розстріл мирних громадян у Кандибінському провалі за три кілометри на південь від гранітного кар’єру. Звірськи знищено 131 особу. Комісія при розкритті поховання прийшла до висновку: серед мирних громадян дорослих чоловіків – 21 чол., дорослих жінок – 54, дітей до 7 років – 12, підлітків – 13, дівчаток-підлітків – 17, немовлят – 3. Кати цих безневинних жертв: начальник поліції міста Коротченко Петро Кирилович, бургомістр – Пугач Дмитро Павлович, його заступник, він же таємний агент гестапо та поліції – Пилипенко Віктор Матвійович, секретар бургомістра – Фомін Іван Михайлович.