Артилерійський офіцер за фахом, інженер за фізик за покликом серця. Федір Піроцький – полтавець, що прославився на весь світ завдяки своєму винаходу електричного трамвая. Чому Захід аплодував українському вченому за розум та новітні технології, а на Батьківщині знадобилось 12 років аби оцінити його роботу – читайте на сайті ipoltavets.com.
“Хоч куди козак”. Походження Федора Піроцького
Федір Піроцький народився на Полтавщині в 1845-му році, у сотенному містечку Сенча. Родина Піроцького мала козацькі корені, а батьки займалися військовою медициною. Маленький Федір натхненно вчився вдома, любив читати та мав хист до фізики. Але за стопами батька рушив здобувати освіту військового у Санкт-Петербурзі, в Костянтинівському кадетському корпусі та Михайлівській артилерійській академії.
Бувши курсантом академії, Піроцький проходив практику у Фінляндії, де і захопився аналізом можливостей водоспадів озерних колоній, які в той час майже не використовували. Лише декілька з них залучали до запуску механізмів на заводах. Це стало рушійною силою, що вплинуло на все життя інженера і в майбутньому навіть стало основою створення ГЕС.
В 1866-му році Піроцький став підпоручиком та був назначений в Київську кріпосну артилерію. Тут він познайомився з Павлом Яблочковим, підпоручиком саперного батальйону, що пізніше став відомий завдяки своєму винаходу “свічки Яблочкова”. Товарищі могли годинами розмовляти про електроніку та підтримували один одного на шляху до сміливих експериментів. Але через 5 років Федору Піроцькому прийшло призначення переїхати до Санкт-Петербурга та обійняти посаду ревізора в Артилерійському управлінні. В Петербурзі, завершуючи службу, він поспішав на полігон, де починав ставити свої перші досліди.
Як Піроцький змусив рушити вагон кінної залізниці без коней?
Передача електроенергії на значні відстані, при цьому економічно обґрунтовані та практично спроможні до реалізації. Таку мету поставив собі полтавський винахідник.
В 1870-му році він вирішив закріпити телеграфні ізолятори на дерев’яних стовпах, сконструював дві машини змінного струму та через залізничний дріт запустив електроенергію. Земля виконувала функцію зворотного провідника. Задум виявився більш ніж успішним. Його автор настільки повірив у те, що винахід стане проривом в науці, що не пошкодував власних коштів на подальші випробування.
Розуміючи, що кінно-залізничні дороги вже давно не задовольняють потреб зростаючого пасажиропотоку, науковець придбав спочатку дві колекторні машини системи Грамма, а згодом і парову машину. У 1874 році він провів досліди з передачі електроенергії на відстань 200 метрів від однієї машини до іншої. А вже наступного року почав експериментувати з електродвигуном (як з приймачем енергії) та рейками на дільниці Сестрорецької залізниці довжиною один кілометр. Цим самим довівши, що залізничні вагони можна приводити в рух за допомогою рейкової контактної мережі.
В 1879 році полтавський винахідник звернувся до петербурзької влади з пропозицією замінити коней на прототип трамваїв. Мотивував це так:
“Електрична дорога швидка та надійна. Їй не потрібні конюшні, вона не лишає гною. А головне – електрика буде коштувати дешевше вівса та сіна”
Аби довести свою гіпотезу, Піроцький придбав вагон кінної залізниці, що важив шість з половиною кілограмів та вміщував 40 пасажирів. Це був найважчий вагон в 1880-му році. Інженер переробив його на електротяг та запустив вулицею Санкт-Петербургу. Яке ж здивування очікувало жителів міста, коли вони побачили, як вагон рухається без коней! Але не дивлячись на неймовірні результати, в Петербурзі влада винахід не оцінила.
Проєкт українця, гроші – німцям
Першими проєкт полтавського вченого оцінили в Берліні. В 1877 році Федір Піроцький заявив про себе в міжнародному виданні “Інженерний журнал”, де опублікував схему електромоторного трамвая. У своєму проєкті Піроцький розповів, як електрика застосовується “для руху залізничних потягів з подачею струму тими ж рейками, по яких котяться колеса”, – пише видання “Історична правда”. Отримали примірник журналу і брати Сіменс, відомі своєю компанією “Siemens & Halske”. Вони одразу розповсюдили новину Берліном, де винахід вченого сприйняли з великим захопленням.
В 1879-му році компанія “Сіменс” презентувала своє бачення “потягу” з використанням схеми Піроцького з того самого журналу “Історична правда”. Виглядало це як атракціон: на локомотиві сидів водій, пасажири розміщувались спинами один до одного на двох невеличких платформах. Але інженери змінили принцип роботи двигуна, зробивши його дорожчим: для подачі енергії вони проклали ще одну, третю рейку.
В 1881-му році Піроцький представив свій винахід на Паризькій міжнародній виставці. 16 травня того ж року брати Сіменси все ж запустили перший трамвай за схемами Піроцького в Берліні. А згодом він почав курсувати і всією Європою. Так, берлінський трамвай став найстарішим у світі! Проєкт Федора Піроцького отримав шанс на життя, а гроші, звичайно, отримували брати Сіменси.
Бізнес проти науки
А все могло бути інакше, якби на Батьківщині винахідника оцінили його роботу та дали змогу втілити її. Але підприємці та олігархи Російської імперії не розділяли захоплення натовпу, бо кінна залізниця ще не відшкодувала кошти, вкладені в неї. Ніхто не хотів втрачати гроші, тому люди продовжували користуватися возами та паровими двигунами.
В Петербурзі трамваї почали курсувати аж в 1907-му році, тобто через 27 років після того, як весь світ дізнався про досягнення полтавського інженера! Москва прийняла винахід трохи раніше, в 1899 році.
Найбільш прогресивним виявився Київ. В 1891-му році генерал Аманд Струве отримав дозвіл в міській думі на будівництво лінії, по якій мали запустити перший електричний трамвай. Через пів року на місці Володимирського узвозу з’явились рейки і потяг “пішов”.
Другим містом України, де почали впроваджувати електричні трамваї, став Львів. Після нього досвід перейняли Чернівці та Дніпро, а потім – Кропивницький, де навіть встановили пам’ятник трамваю.
Не помітити, як київські трамваї впоралися з крутими узвозами та похилими вулицями міста, було неможливо. Тому після успіху в Україні, почався справжній трамвайний бум: протягом 9-ти років електричний транспорт запустили у 15-ти містах імперії.
Безславна смерть в кредит
Заможним та знаменитим полтавський винахідник трамвая так і не став. Всі гроші заробляли інші, а його ім’я почали забувати.
Піроцький продовжував служити полковником в Варшаві до 1888 року. Але несподівано його відправили на пенсію, не пояснивши причин. Через те, що він так і не дослужив до 25-річного стажу, пенсія виявилась мізерною. Зводячи кінці з кінцями, інженер вирішив жити в будинку на Херсонщині, що дістався йому у спадок від дядька. Але і тут не пощастило. В документах Піроцький значився як “Пероцький” і спадок йому таким чином “не належав”.
Винахіднику електричного трамвая довелось жити в готелі в Олешках, де в 1898-му році його знайшли мертвим за дивних обставин. Ходили чутки, що петербурзька мафія замовила вбивство Федора Піроцького через гроші, які вона втратила на своєму бізнесі кінного трамвая.
“Жодних грошей при ньому не знайшли, і знайомі влаштували йому похорон у кредит, за рахунок описаного і пізніше проданого майна. Виручено всього 65 рублів”,
– цитує видання 1898-го року “Юг” українська газета “Свобода”.
Поховали науковця на центральному кладовищі міста.
Що ще справа рук Піроцького?
Не всі ідеї Піроцького петербурзька влада свого часу знайшла невдалими. Так, в 1881-му році його схема підземки була впроваджена, аби передавати електроенергію від гарматної майстерні до Технічної артилерійської школи. Цей винахід став прототипом центральної електростанції в Петербурзі.
Також Федору Піроцькому Україна завдячує ідеями створення ракетної техніки, доменної печі, печі для випікання хліба, проєктам з розподілу струму для освітлення та навіть розвитку телеграфу.