Серед людей, які займаються наукою, лише 28% — жінки. Про це свідчать дані статистичних досліджень експертів ЮНЕСКО. У нашій країні науковиць майже 46% від загальної кількості фахівців у цій галузі. І хоча жінок менше, їхня діяльність яскрава й корисна для суспільства та економіки. Науковиці Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка” розповіли про свою кар’єру, досягнення та труднощі, про цікавий та дивовижний шлях до професійного успіху. Далі на ipoltavets.
Міцність бетону та духу
Кандидат технічних наук, професорка Оксана Довженко згадувала, що в юності вона планувала вивчати медицину. Однак у 1980-х роках усе ж таки вступила до Полтавського інженерно-будівельного інституту — майбутнього техуніверситету. Чому? Це був один із найпрестижніших вишів, про його творчих викладачів та ефективні методики освіти знали не лише в різних регіонах України, а й за її межами.
У групі з Оксаною навчалися дуже здібні студенти, щоб конкурувати з ними та здобувати підвищену стипендію, потрібно було постійно прогресувати. Закінчивши навчання, дівчина залишилася в інституті: почала працювати на кафедрі залізобетонних та кам’яних конструкцій. Коли з гордістю розповіла новим колегам про свій диплом із відзнакою, у відповідь почула, мовляв, не здивувала, тут у всіх такі є. І зрозуміла: треба знову завойовувати повагу.
Оксана Довженко вивчала процес стиснення бетону. Для розрахунку міцності цього матеріалу використовувалася формула німецького вченого Баушингера. Українська дослідниця хотіла доповнити європейську методику своїми напрацюваннями. Проте на міцність перевірявся не лише будівельний матеріал, а й характер.
Вимірювальна призма для визначення міцності бетону важить 30 кілограмів, не кажучи вже про масу конструкції. Як маніпулювати з таким інструментом тендітній дівчині? Спершу допомагав науковий керівник, а потім аспіранти.
Попри трудомісткість завдань, Оксана Довженко і далі працювала з каменеподібними елементами будівель. Наприклад, досліджувала властивості фібробетону. У цьому матеріалі для захисту від руйнування є волокна – металеві, полімерні, базальтові та інші.
Доленосний Чорнобиль
Ірина Передерій зберегла шкільний твір під назвою “Ким я хочу бути”. Багато років тому вона із захопленням писала про вчительку математики Клавдію Похващеву. Ця жінка справді була чудовим педагогом.
Після закінчення школи Ірина мала намір вступити до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Але доля розпорядилася по-іншому. Побоюючись за здоров’я доньки, батьки не відпустили Ірину до Києва, який був набагато ближчим до місця катастрофи, ніж Полтава.
Свою мрію дівчина здійснила в рідному місті, закінчивши Полтавський педагогічний інститут. Під час навчання на історичному факультеті Ірина зрозуміла, що хоче бути не лише педагогом, а й вченим. І згодом успішно реалізувалася як наукова співробітниця та викладачка Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Вона стала завідувачкою кафедри українознавства, культури та документознавства факультету філології, психології та педагогіки. А у 2021 році Ірина Передерій відзначила професійний ювілей — 30 років роботи в цьому виші.
У своїй кандидатській дисертації вчена писала про проблеми та розвиток національної системи освіти в Україні в епоху Центральної Ради. Науково-історичне дослідження потребує напруженої пошукової роботи в архівах, що розташовуються в різних містах. Під час навчання в аспірантурі Ірина стала мамою. Коли синові Антону виповнилося пів року, його довелося залишити на чоловіка, щоби поїхати до Києва. Так і поєднувала надалі науку та материнство.
Легко, надійно, вигідно
Лауреат президентської премії, доцент кафедри економіки, підприємництва та маркетингу Ксенія Чичуліна вирішила стати вченою, навчаючись у магістратурі. Вона експериментувала з ресурсоощадними будівельними конструкціями. Обчислювала ступінь надійності легких металевих балок. Ці інженерні елементи стали вельми популярними завдяки своїй безпеці та технічній ефективності.
Ксенія та її команда стали фіналістами конкурсу стартапів “Sikorsky Challenge 2019”, а проєкт легких конструкцій із гофрованою стінкою зацікавив інвесторів. Крім того, Ксенія стала автором понад 200 науково-методичних праць, зареєструвала понад 30 патентів, коректувала дослідження студентів, які здобували перемогу на всеукраїнських та міжнародних інтелектуальних змаганнях.
У 2022 році молоді фахівці техуніверситету під керівництвом Ксенією Чичуліної перемогли в конкурсі, організованому координаторами соціальної програми “Erasmus+”. Проєкт “Реформування екологічної, енергетичної, економічної та фінансової сфер України в умовах євроінтеграції” увійшов до списку рекомендованих для фінансування.
Згадана програма “Erasmus+” допомагає навчатися та спілкуватися студентам і педагогам європейських вишів. Вона отримала ім’я голландського філософа та просвітника Еразма Роттердамського, який у XV столітті викладав у різних містах Європи, а всі свої гроші заповів Базельському університету у Швейцарії.
“Це ваше новаторство”
Ліна Рибалко займалася наукою ще до того, як стала деканом факультету фізичної культури та спорту техуніверситету в Полтаві. Після завершення навчання в педагогічному інституті в 1998 році, вона працювала у сфері біології: вивчала життя рідкісної рослини, що внесена до Червоної книги України — астрагала. Пізніше стала співавтором підручника “Довкілля” для школярів 5-6 класів.
У 2008 році захистила кандидатську дисертацію. У 2012 році їй запропонували вступити до докторантури. Дослідження Ліни Рибалко стосувалися екологічних та еволюційних процесів: вона бачила їхню єдність та взаємопроникнення. Учена доводила, що еволюція не відбувається без впливу екологічних чинників, а екологія частково залежить від еволюційних метаморфоз на планеті. Ліна Рибалка запам’ятала слова свого наставника, видатного академіка Семена Гончаренка: “Еколого-еволюційний підхід — це ваше новаторство, йдіть далі та розробляйте його”.
Дослідниця багато часу проводила в бібліотеках. Працювала в київському Інституті педагогіки. Практикувалася в хіміко-біологічних лабораторіях. Потім через сімейні обставини повернулася до Полтави, продовжила науково-освітню діяльність у техуніверситеті. Написала 248 статей та 9 монографій. Про свій “секрет успіху” говорила дуже просто: “Від наукової діяльності треба отримувати задоволення”.
Досягти головної мети
Аліна Янко у 2016 році успішно захистила кандидатську дисертацію, присвячену комп’ютерним системам. У 2020 році отримала премію президента України для молодих учених. Бувши доцентом кафедри комп’ютерних та інформаційних технологій, Аліна Янко кілька років досліджувала та удосконалювала цифрові компоненти IT-систем, збільшувала швидкодію комп’ютерів, контролювала правдивість обробки даних, впроваджувала методи діагностики та корекції помилок в електронних пристроях.
Доцентка автор 125 публікацій. Після захисту кандидатської дисертації написала 85 робіт, 7 монографій у співавторстві. 6 статей з’явилося у фахових виданнях України, 45 — у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських науково-технічних конференцій.
Науковиці, які винаходять та творять у Національному університеті “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка”, пройшли різні шляхи до науки. Але їх поєднує безперервний рух уперед, бажання досягти головної мети. Вони хочуть покращити світ за допомогою сучасних технічних та педагогічних методів. І не залежать від гендерних стереотипів, не бояться суперництва із чоловіками. Бо пам’ятають, що багато наукових відкриттів, які збагатили людство, зробили саме жінки.
