Кременчужанин Василь Устимович — дуже неординарна особистість. Лікар-фітотерапевт, великий рослинолюб і засновник унікального дендропарку, видатний колекціонер рослин, а також — щедрий меценат, прихильник автомобілізму та усіх проявів наукового прогресу…Далі на ipoltavets.
Нащадок славної заможної династії
Василь Устимович народився 1864 року в місті Кременчук Полтавської губернії. Йому випало бути єдиним спадкоємцем дуже заможної династії. Походив із роду Сахно-Устимовичів, що брав початок з ХVІІ ст. Чимало знаменитих предків Василя Устимовича пов’язані з Кременчуком. Так, пращур Устим Сахненко був Власівським сотником, чий син Василь Сахно-Устимович серед подарованих йому земель отримав і с. Устимівку (яка через багато літ стане особливим місцем для героя цієї розповіді Василя Устимовича). Його прадід Прокіп Устимович був городничим Кременчука. Дід Адріан Прокопович був військовим комендантом цього міста. Батько Василь Адріанович відомий як гласний Кременчуцького повіту та міської думи, голова з’їзду мирових суддів тамтешнього округу, предводитель міського дворянства і почесний попечитель Олександрівського реального училища. Династія Устимовичів була в переліку дворянської родовідної книги Полтавської губернії, вважалася родичами композитора М.Лисенка та математика М.Остроградського. Мати Василя Устимовича — Олександра (Аліна) Платонівна мала корені із знатного козацько-старшинського, а потім і дворянського роду Родзянків, чим аж так пишалася, що після заміжжя не змінила прізвище. У роду цієї впевненої в собі, дієвої жінки був цвіт української інтелігенції з найрізноманітніших сфер діяльності.
Становлення прогресивної особистості
По завершенню Кременчуцького реального училища, молодий Василь Устимович продовжив навчання за кордоном. Припускають, що медичний фах він здобув у Відні, що був тоді центром медосвіти. Заможні батьки запросто могли дозволити це єдиному сину. До того ж дядько Василя по матері у Відні навчався фортепіанній грі в знаменитого композитора Ф.Ліста і врешті став відомим піаністом. З високоосвіченої Європи Василь привіз диплом терапевта, а ще — гуманістичний світогляд, захоплення технічним прогресом і образ естета-трудяги.
Відтоді у Кременчуці й почалася його фахова та прогресивна діяльність, а ще благодійницька. Устимович працював як лікар-дерматолог, вивчав народну медицину, виготовляв ліки на рослинній основі за власною рецептурою, безкоштовно лікував селян, необхідні трави вирощував на садибі в Устимівці, навколо лікарні в Глобино.
У Кременчуці родина Устимовичів мешкала в білокам’яному будинку, котрий потопав у зелені, будучи на території Земського скверу. Є припущення, що до його озеленення доклав старань і Устимович. На задньому фоні саме той будинок. 1934 р.
У Кременчуці Устимович був доволі відомим, зокрема і своєю благодійницькою діяльністю. З 1888 р. Василь Васильович був почесним доглядачем місцевого трикласного училища. Щороку давав на його благо півтори сотні рублів. Устимович був членом Кременчуцької повітової училищної ради, стояв на чолі «Спілки допомоги потребуючим учням Кременчуцького Олександрівського реального училища» та з матір’ю входив у склад правління “Спілки допомоги потребуючим ученицям Кременчуцької жіночої гімназії”. Під Устимівське земське училище Василь Устимович пожалував будинок і землю. Будучи попечителем закладу, він займався питаннями наповнення бібліотеки, освітлення, обладнання закладу, щороку доплачував педагогам по сто рублів. Благодійник постійно фінансово підтримував лікарні та освітні заклади (насамперед згадані Олександрівське реальне, Кременчуцьке трикласне та Устимівське училища, жіночу гімназію). А ще Устимович був членом повітового піклувального відділення при в’язницях і піклувався про такі заклади.
Його активна громадська діяльність почалася 1888 року, коли став гласним Кременчуцького повітового земства (так тривало до 30 років) та входив до бюджетної, ревізійної і медичної комісій. В складі останньої готував інструкції лікарям Кременчуцького повіту та попечителям лікарських дільниць. Устимович був і санітарним піклувальником Пирогівської та Глобинської волостей, майже 20 років входив до товариства Кременчуцьких лікарів. 1896-го обраний почесним мировим суддею, а з 1908-го — гласним міської думи Кременчука. На першому засіданні новоствореного Кременчуцького відділення Полтавського сільгосптовариства його обрали членом Ради відділення. До музею сільського господарства Василь Васильович передав колекцію зі 116 сортів пшениці і 86 вівса.
Дивосад
Свого часу з навчання Устимович приїхав зі студентським товаришем-хірургом Олександром Дегтярьовим. У селі Устимівка Пироговської волості Кременчуцького повіту, кілометрів за 30 від Кременчука, він мав успадковані майже 900 десятин землі та цегельний завод з персоналом. Тут 1893 року Василь Устимович за підтримки товариша і започаткував майбутній дендропарк. Роботи по облаштуванню йшли до 1916 р. Фундаментом цієї справи була велика любов Устимовича до рослин, науковий до них підхід, бажання займатися акліматизацією, селекцією, адаптацією, розмноженням рідкісних видів, колекціонувати рослини і їх насіння. У парку оселилися рослини з Китаю, Німеччини, Польщі, Пн. Америки, Середньої Азії та інших куточків. Лікар був переконаний, що в його саду навіть повітря має лікувальну силу, а ще — що музика дерев є оздоровчою процедурою. Фітотерапевт створив парк, що з часом перетворився на “море” хвойних порід і потужний розсадник лікарських рослин.
Описуючи цей унікальний парк, один із сучасників 1915 року залишив красномовний відгук. Насамперед він зазначав, що дійсність перевершила всі його сподівання. Відвідувач назвав власника садиби пристрасним любителем садівництва, який на порівняно невеликій ділянці створив дуже цікавий парк у плані розмаїття порід, котрі були в такому ідеальному порядку, що з ними могли конкурувати лише деякі парки росії і Західної Європи. Очевидець зауважував, що на кожному кроці бачив рідкісні екземпляри хвойних і листяних порід, навіть унікальні, які дорого коштували власнику. Чимало з них на диво акліматизувалися й розвинулися. Чоловік говорив, що в парку є сотні видів дубів, кленів, лип, ясенів, ялиць, ялинок, сосен, чагарників. Наголошував, що для одного лише їх вивчення знадобляться місяці!
“… парк Устимовича – справжній скарб для садівників та любителів… Крім парку є цікавий плодовий сад, що містить у собі широкий асортимент зернових та кісточкових порід. Однак головна увага власника звернена на парк, колекції якого продовжують поповнюватися різними новинками та рідкісними породами», — зазначав вражений чоловік.
На поч. ХХ ст Устимівський дендропарк набув статусу заповідника (нині дендропарк має природоохоронний статус державного, є унікальною складовою Устимівської дослідної станції рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я.Юр’єва. НАНУ). Коли парк досяг століття, у ньому було ще до 470 видів дерев і кущів. Та рік за роком він продовжував втрачати своє багатство. Небайдужа культурно-наукова громадськість била на сполох про втрату ряду колекцій мадрин, туй, сосни, унікальної колекції кактусів… (а 1896 р. за їх велике зібрання і за колекцію дендрарію Василя Устимовича було відзначено срібною медаллю губернської сільгоспвиставки). На жаль, роки розквіту перлини паркового мистецтва в минулому…
Прогресивний дивак
Василь Устимович залишив про себе спогади, як про людину чесну, віддану справі, працелюба. Цьому посприяла і чудова європейська освіта, успішна фахова діяльність і така ж — у громадському житті. Через любов до новаторства, його нерідко сприймали як дивакуватого пана. Між тим, він був заступником голови Кременчуцького відділення Імператорського російського технічного товариства. Неодноразово Василь Васильович виголошував цікаві промови на різних засіданнях. Приміром, маючи широке коло технічних інтересів, із запалом говорив про гасові двигуни, електроплуг, картоплекопалку власної конструкції, засоби знищення личинок хруща, а особливо — про автомобілізм! Прогресивні винаходи він не лише возвеличував, а й часто застосовував сам, аналізував їх. Наприклад, щоб полегшити труд робочих у саду, його парк зрошувався водою з басейнів, яку викачувати насоси з р. Сухий Кагамлик.
Кажуть, що на початку ХХ ст. в будинку Устимовича вже був телефон. А ще він мав власне авто. В газеті “Придніпровський голос” (1912 р.) йшлося як зазвичай стриманий Устимович жваво виступав на одному із засідань про переваги автомобілів. У ліричній манері він описував тріумфальний рух автомобіля просторами Америки. Доводив успіхи автомобілізму цифрами. Заявив, що 10 літ сам користується автомобілем, чим дуже задоволений, розповідав про автовиробників і в підсумку мовив:
“Дай Боже, щоб усе в земстві росло і процвітало під благодійним впливом автомобілізму…”.
До слова, “дивакуватий” пан Василь збудував і залізничну станцію “Устимівка”. Тож парк, село і станція своїми назвами бережуть спогади про унікальну особистість.
Сумний епілог…
Василь Устимович через владний характер матері тривалий час не створював власної сім’ї. Оженився після її смерті вже у 50 літ на 17-річній обраниці з російської багатої родини. Далі про його долю мало відомо. Так, у одній з російських газет після другої лютневої революції з’явилося повідомлення про арешт поміщика Устимовича. Незабаром сталася революція 1917-го і майно (в т.ч. парк) Василя Устимовича націоналізували… Що сталося з власником? Документальних даних немає… Але, нібито втрата унікального парку дуже вплинула на його здоров’я. Близько 1924 року, після тривалих хвороб, Василь Устимович помер… Могила, що була на одному з міських кладовищ, не збереглася. Дружина нібито виїхала в Крим, нащадків у них не було… Іменем Устимовича названа одна з вулиць його рідного міста. 2022 року на фасаді міської художньої галереї з’явилася пам’ятна дошка видатному земляку.
