3 Жовтня 2022

Вишневі усмішки й Вишневі печалі, або про непросту долю знаменитого сатирика Остапа Вишні

Related

Як полтавець Олександр Засядько винайшов першу ракетну зброю та повернув хід історії

Близько двох століть тому український інженер і російський генерал...

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Share

Павло Михайлович Губенко, а саме таким було справжнє ім’я Остапа Вишні, народився 13 листопада  1889 на хуторі Чечва колишньої Полтавської губернії. А нині, повідомляє сайт ipoltavets, ця територія належить до сусідньої з Полтавською Сумської області. 

Він з’явився на світ другою дитиною у багатодітній сім’ї і мав разом іще 16 братів і сестер. Про це майбутній гуморист Остап Вишня згадував у своєму творі “Моя автобіографія”, зазначаючи, що його батьки були нічогенькими людьми, а за 24 роки співжиття “послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитися Милосердному». Ті, хто знав цю родину, казали, що Павло був добряче схожим на матір, не тільки рудим, а ще й “гострим на язик”. Мовляв, ця жінка на ім’я Параска мала хист співати, цікаво вести розмову, яку додладньо і щедро приправляла жартами та примовками.

Тому не дивно, що Павло рано опанував науку читання. Біографи пишуть, що найсильніший вплив на дитину мав твір  “Катехізис” Філарета. А найперша книжка, яку прочитав Павло, був “Сорочинський ярмарок” М.В.Гоголя. За шкільну парту хлопець сів, коли йому не було й шести. І вже в дорослому віці Остап Вишня згадував, що книжки любив змалку і йому “все думалося та гадалося”, що то за особливі люди є на світі, які вміють скласти вірш чи написати книгу. 

У Зінькові Павло Губенко завершив початкову двокласну школу. Він дуже сподівався стати вчителем. Але багатодітна родина не могла собі цього дозволити через скруту. І хлопця відправили безкоштовно вчитися у Київську військово-фельдшерську школу, де Павло здобув освіту військового фельдшера, а ще майстерно грав у драматичному гуртку.  

З 1907 року  він працював фельдшером у царській армії, а згодом — у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західної залізниці. Навчався Павло і в Київському університеті на історико-філологічному факультеті, однак у буремному 1917 році залишив навчання. 

1918-го Павла Губенка мобілізували до Армії УНР у медичній частині. Вже наступного року він потрапив у полон до леніністів у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Маючи в підпорядкуванні  усі залізничні шпиталі, де лікували хворих офіцерів і вояків Української Галицької армії, Дієвої Армії УНР. Тримали “петлюрівського” медика-урядовця в полоні до завершення війни. 

І навіть у подальшому житті, присвятивши себе літературі і віддавши перевагу їй, а не кар’єрі медика-офіцера медичної служби, Павло Губенко як лікар свого часу допоміг багатьом і врятував чимало людських життів.

Фото: Павло Губенко (Остап Вишня) серед медперсоналу.

Звідки “соковитий” псевдонім?

Його перший сатиричний твір “Демократичні реформи Денікіна” було опубліковано під псевдонімом П.Грунський 1919 року. Але згодом, у 1921 році, у Павла Губенка з’явився новий псевдонім, який навіки вписаний у літературу — Остап Вишня. Версій обрання “соковитого” псевдоніма кілька. У музеї Остапа Вишні кажуть, що письменник дуже любив творчість Гоголя. Серед іншого і роман “Тарас Бульба” . Звідти за аналогією і вибір псевдоніма. Друге припущення — Павло Михайлович просто любив вишні, а ще такий псевдонім звучав легко й приємно. Ну, і третій варіант: вплив уже творів Шевченка, де теж не без вишень.

Остап Вишня став засновником нового жанру – усмішка (це гумористичне оповідання, в якому оповідь коротка, точна, дотепна й добра). З цього приводу Вишня зазначав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону». Були часи, коли Вишню називали “найбільш знаним в Україні після Шевченка”. Читач довіряв Вишні і говорив, що де Вишня, там не треба й міліції: він всюди порядок наведе, а згодом з’явилося оригінальне прислів’я: “Де Остап Вишня — там міліція лишня”. Упродовж життя сміхотворець написав близько 2,5 тисяч творів (гуморески, нариси, флейтони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади творів світової класики, зокрема М.Гоголя, Марка Твена, О’Генрі, Я.Гашека). 

Після закінчення Другої Світової Вишня став членом редколегії відомого сатирично-гумористичного часопису “Перець” та його активним співробітником, забезпечивши з колегами велику популярність часопису, який виходив мільйонними тиражами. У «Перець» Остап Вишня прийшов працювати майже 50-річним. І одразу став чи не найпопулярнішим автором. Брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», був організатором письменницького об’єднання “Пролітфронт”, працював в оргкомітеті спілки письменників. 

Фото: батьки Остапа Вишні Михайло і Параска Губенки.

Коли Вишні було не солодко

Вишні не пощастило, як і багатьом митцям, які народилися в його епоху. Адже цим людям випала доля жити й працювати  в часи часи ленінських в’язниць і сталінських таборів. Вперше Павла Губенка заарештували органи ЧК восени 1920 року і ув’язнили у підвали більшовицьких катівень за активну громадянську діяльність у часи УНР.  У 1921-му його визволив головний редактор газети “Вісті ВУЦВК”  та друг Василь Еллан-Блакитний. Вишні навіть запропонували посаду перекладача у згаданій газеті. Після цього одна за одною вийшли збірки усмішок письменника: “Діли небесні”, “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)”, “Вишневі усмішки кримські”. Протягом десяти років українською мовою з перевиданнями з’явилося до ста книжок сатири й гумору Остапа Вишні, тисячі творів у періодичних виданнях. Тому й не дивно, що Вишню називали “королем тиражу”. 

Фото: Остап Вишня на засланні. Зліва злодій Федько Зубов.

Вдруге письменника заарештували 1933 року на піку… народної популярності  і величезних тиражів. Щоб народний улюбленець опинився за гратами, добряче постарався український письменник Олексій Полторацький. Багатьом відома його стаття в журналі “Нова генерація”, де він з усіх сил критикував, ображав і навіть безпідставно звинувачував Остапа Вишню, аби тільки “поховати” митця і його творчість навіки. Із літературного життя Остап Вишня випав на 10 років, бо його запроторили до ГУЛАГу. За абсолютно надуманим звинуваченням “в контрреволюційній діяльності й тероризмі”, Вишню оголосили “ворогом народу”. Зокрема, інкримінували підготовку замаху на партійного діяча Постишева. Слідчий НКВС запитав Вишню чи знає він, за що саме арештований.

А той відповів: “Чому б вам не звинуватити мене в згвалтуванні Клари Цеткін?”. У підсумку замах на вбивство Постишева Остапу Вишні таки приписали (між іншим, вже за кілька років самого Постишева звинуватили у зраді та вбили…) .  Вишню засудили до розстрілу, а потім вирок замінили на 10 років виправно-трудових таборів на півночі росії. 1943 року Олександр Довженко вмовив першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова домогтися від Сталіна звільнення Остапа Вишні.

Він знову став потрібен радянській владі як сатирик і пропагандист –  треба ж було надихати народ на боротьбу проти гітлерівців. Першим твором після повернення письменника стала “Зенітка”, опублікована 1944-го. Біографи Остапа Вишні зазначають, що перебуваючи в таборах, він навіть не знав, що в його країні вже протягом двох років тривала війна… Перед поверненням в’язня додому його підлікували та відгодували в лікарні у москві, щоб не нагадував ходячого мерця… А тривалу паузу в творчості сміхотворця тоді цинічно назвали “вимушеною перервою” і пояснили, що це викликано “несправедливими, допущеними в умовах порушення ленінських принципів законності, звинуваченнями на його адресу”. Ось таке мерзенне пояснення спаплюження людської долі!

Ще одна з причин несподіваного звільнення Вишні — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. На думку Сталіна, петлюрівець Вишня у своїх гумористичних творах мав спростовувати що його, улюбленця цілої України, закатувала москва та висміяти «буржуазних націоналістів». Тому неминучим “розрахунком” за звільнення з концтабору для сатирика стало написання фейлетонів, де він висміював… УПА, Степана Бандеру, Симона Петлюру та інших. Проте реабілітації Остап Вишня дочекався аж у 1955, тобто за рік до власної смерті. Зразу після звільнення Вишня пише фейлетон «Самостійна дірка» та переїздить у престижну квартиру в Києві, у будинку письменників РоЛіт. Знайомі ж назвали фейлетон «голосом гумориста з могили». Бо сатира раннього Вишні була душевною, яскравою, емоційною. А після звільнення з ув’язнення твори стали зовсім іншими… Хоча й Остапу Вишні все таки вдалося оминути трагічну долю рідного старшого брата і теж відомого на той час письменника-гумориста Василя Чечвянського, якого енкаведисти розстріляли 1937 року в Лук’янівській в’язниці Києва. Є дані, що навіть матір репресованих Павла і Василя, як родичку, теж вивозили на заслання у товарному вагоні. Жінку змусили залишити вдома малолітніх дітей, які могли потрапити до притулку. На якійсь ганчірці їй вдалося написати послання, щоб люди, які його знайдуть, повідомили про залишених дітей сестру у Києві, щоб та їх забрала. Записку з адресою справді знайшли на колії невідомі і виконали прохання… 

В часи заслання більшість друзів зреклися Вишні, його родини і навіть не віталися з ними. Окрім них сатирик втратив і здоров’я. Та друга дружина Остапа Вишні Варвара Олексіївна Губенко-Маслюченко дочекалася чоловіка з таборів і була з ним до кінця життя (одружилися вони в 1924 році).  До слова, в першому шлюбі Вишня мав сина і досить налагоджене буття, але його перша дружина захворіла і померла від тифу. А в життя Вишні раптом увірвалося нове кохання. Цьому посприяло те, що Остап Вишня був завзятим прихильником театру. Колись, у революційному Києві, він віддавав останні гроші за букет для улюбленої актриси. Жодної вистави не пропускав Остап Вишня і в Харкові. Якось у постановці „Жанна Д’арк” він побачив молоду яскраву артистку Варвару Маслюченко. Згодом пара створила щасливу сім’ю…

Ідеальний товариш на полюванні, риболовлі і головне — по життю

Фото: Остап Вишня і його найкращий товариш Максим Рильський відпочивають після полювання. 1951 рік.

Чимало сучасників згадували, що Вишня був ідеальним товаришем. Він рятував друзів матеріально і гумором в підвалах ЧК, в тюрмі НКВС, в концтаборі.

Найближчим товаришем Остапа Вишні був поет М.Т.Рильський. Максим Тадейович говорив про Остапа Вишню: “Він світив як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того грому боялися усі плазуни й негідники”.  Рильському Вишня навіть присвятив усмішку  «Як варити і їсти суп із дикої качки». Вони дуже любили природу, разом рибалили і полювали. А у 1931 році, після того, як Рильського арештували,  Остап Вишня поспішив до Києва з Харкова, кинувшись на допомогу родині поета, незважаючи навіть, що може спровокувати гнів НКВС у свій бік. Коли Рильського врешті звільнили, вірний товариш забрав його на кілька тижнів до себе.

Улюбленим часопроведенням для Вишні і його товаришів були мисливство й риболовля. Чудовим компаньйоном на полюванні для Вишні, крім Рильського, був поет, письменник Петро Дорошко. Дружив Вишня і з поетом, прозаїком Миколою Хвильовим та драматургом Миколою Кулішем і з багатьма іншими відомими людьми. А із майбутнім поетом і лідером неокласиків Миколою Зеровим навіть навчався в одному класі. 

Фото: Остап Вишня і його мисливський пес. 1950-ті роки.

Взагалі Вишня любив мисливство з юних років. Коли він лагодився на полювання, часто казав своє улюблене гасло: “Хай живуть зайці!”. Розповідають, що завжди брав з  собою улюблену собаку, запас їжі, але дичину приносив рідко. Одного разу Вишня перебував на полюванні з друзями. Він вирішив  розіграти письменника Юрія Смолича. Той побачив зайця, який спокійно сидів під кущем, і вистрілив у тварину. А коли Смолич підійшов до здобичі, знайшов у зайця в зубах записку: “Юрій Корнійович, навіщо ж ти мене вбив?” (насправді зайця вбили Остап Вишня та Амвросій Бучма, і вирішили пожартувати). 

Навіть дружина Вишні Варвара Олексіївна теж запросто могла взяти зброю до рук, але цілилася переважно по мішенях.  

Окрім полювання, Вишня любив випити й курив цигарки “Казбек”. Дружині не подобалося “контрабандне постачання спиртного” друзями чоловіка. Часто на порозі в дім Рильський вивертав кишені, але вигадливий Максим Тадейович таки примудрявся доставляти “контрабанду” в пункт призначення. 

Навіть на дозвіллі, зокрема на риболовлі, Вишня частенько щось записував у блокнот. А коли його запитували, чому це робить, він відповідав, що слова в нього самі народжуються і додавав: “Я їх тільки встигаю записувати. Не маю я права щодня не писати, бо який тоді з мене письменник?”.

Фото: Остап Вишня і його дружина Варвара Губенко-Маслюченко.

…Життєва зоря Остапа Вишні згасла, коли йому було 66 літ. Він помер від серцевого нападу і покоїться на Байковому кладовищі у Києві. Його ім’ям нарекли вулиці кількох міст України, а його твори екранізовані і досі улюблені багатьма читачами. І можна лише припустити, як би склалася доля цієї талановитої людини, якби вона народилася й жила на світі в інші часи!

Його дружина Варвара Олексіївна Губенко-Маслюченко прожила 80 років. Вона була актрисою театрів Києва, Харкова та інших. А ще знялася у 16 фільмах, телесеріалах. Її, як талановиту акторку, запрошували знамениті кінорежисери Олександр Довженко, Володимир Денисенко, Віктор Івченко, Іван Миколайчук та інші. За три роки до смерті Варвара Губенко-Маслюченко навіть зіграла епізодичну роль в фільмі “Вавилон ХХ” згаданого кіно-режисера, актора і сценариста Івана Миколайчука. 

Головною справою на схилі літ жінка вважала збереження пам’яті про свого чоловіка, несучи між люди справжнього Остапа Вишню. Її відданість Вишні називали унікальною ще при його житті. Насамперед через те, що після другого арешту чоловіка Варвара Олексіївна з власної волі подалася на північ, щоб бути поруч із засудженим на 10 літ ГУЛАГу. Як “дружині ворога народу” та ще й з малими сином і донькою на руках, тоді їй дали п’ять днів, щоб покинути Україну. Вона працювала в Архангельському заштатному театрі і домоглася неймовірного — побачень із найріднішим для неї чоловіком-в’язнем. Вірна дружина приносила чоловікові харчі та одяг, підтримувала морально. У той час, коли інші нарекли її “декабристкою двадцятого століття”, Остап Вишня говорив, що вона для нього і дружина, і мати, і сестра і ангел…

.,.,.,.