Полтавщина — земля, багата історією, культурою та традиціями. Але не лише цими скарбами славиться наш край. Саме тут народилися й виросли чимало вчених, чиї відкриття та праці суттєво вплинули на розвиток світової науки. Їхні імена відомі далеко за межами України, а наукова спадщина надихає нові покоління дослідників. У цій статті ми розповімо про найвидатніших учених Полтавщини — людей, чиє життя та діяльність назавжди вписані в літопис науки. Далі на ipoltavets.
Олександр Дмитрович Засядько
Цей уродженець Полтавщини вважається батьком і засновником сучасної ракетної зброї. Він першим створив ракетну установку, що стала прообразом сучасних реактивних систем залпового вогню, здатну одночасно запускати шість ракет. Олександр Засядько розробив кілька типів бойових порохових ракет і спеціальні пускові пристрої. Ба більше, саме він заснував Вище артилерійське училище й перший ракетний завод у Петербурзі, який згодом перенесли до Миколаєва.
Олександр Дмитрович народився у 1779 році в козацькій родині у селі Лютенька Гадяцького повіту Полтавської губернії Російської імперії. Цікаво, що його прадід Яків Засядько був реєстровим козаком Хорольської сотні та Лубенським полковником, а пращури Лук’ян Якович і Данило Лук’янович обіймали посади сотників Лютенської сотні. Батько Олександра, Дмитро Данилович Засядько, був головним гармашем Запорозької Січі.
У 1789 році Олександр вступив до Артилерійського інженерного кадетського корпусу у Петербурзі, де вивчав основи балістики та фортифікації, проявляючи особливий інтерес до математики та фізики. На Полтавщині Засядько облаштував власну піротехнічну лабораторію з кузнею, де працював по 20 годин на добу, розробляючи пускові установки залпового вогню. У 1818 році він вирушив до Петербурга з ракетами та верстаками, де отримав дозвіл на випробування своєї зброї.
Вже за два роки Олександр Засядько очолив Артилерійське училище, Петербурзький арсенал, піротехнічну лабораторію та Охтинський пороховий завод. У цей час він створив новий тип гармати для оборони фортець, гарматний каліброметр, пристрій для переміщення гармат і вантажів, а також пороховий млин, який зменшив ризик вибухів під час виготовлення пороху.
Видатний полтавець помер у червні 1837 року у Харкові. Його ім’ям названо один із кратерів на Місяці.
Михайло Олександрович Максимович
Михайло Олександрович Максимович — видатний енциклопедист, фольклорист, історик, етнограф, філолог, ботанік, поет, а також полеміст, архівіст, природознавець і редактор. Він став першим ректором Імператорського університету Святого Володимира, який згодом перетворився на Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Майбутній учений народився у вересні 1804 року на хуторі Тимківщина у Полтавській губернії в родині сільського судді Олександра Івановича Максимовича та Глікерії Федорівни Максимович (уродженої Тимковської). У 1812 році Михайло закінчив Новгород-Сіверську гімназію, а у 1823 році — Московський університет. Після закінчення вишу він залишився там працювати в науково-академічному напрямі. У Московському університеті Максимович викладав ботаніку. У 1833 році полтавець здобув ступінь доктора й був призначений ординарним професором кафедри ботаніки.
У 1834 році Михайла Максимовича обрали першим ректором новозаснованого Університету Святого Володимира, проте вже за рік через проблеми зі здоров’ям він був змушений відмовитися від посади. Наступні роки він присвятив науково-літературній діяльності у своєму маєтку — на хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівка Золотоніського повіту, де й помер.
За деякими даними, Максимович неодноразово намагався повернутися до роботи в університеті, проте російське Міністерство народної освіти виступало проти, побоюючись його україністичних поглядів.
Максимович був почесним членом низки українських і російських університетів і багатьох наукових товариств, однак член-кореспондентом Російської академії наук був обраний лише наприкінці життя.
Михайло Олександрович Максимович помер у листопаді 1873 року у своєму маєтку на хуторі Михайлова Гора, де й був похований.
Михайло Васильович Остроградський
Цей уродженець Полтавщини став видатним математиком, фізиком і механіком. Михайло Остроградський походив зі стародавнього козацько-старшинського роду, яким дуже пишався. Майбутній великий учений народився в аристократичній родині у селі Пашенівка Полтавської губернії.
Інтерес до точних наук у нього проявився з дитинства. Хлопець із задоволенням вимірював усе довкола і захоплювався математичними обчисленнями. Проте під час навчання у Полтавській гімназії він не мав особливої прихильності до занять. У 1816 році Михайло повідомив батькам, що хоче присвятити життя військовій кар’єрі. Батько планував влаштувати його у гвардійський полк у Петербурзі, але дорогою вони заїхали до знайомих у Харкові, де Михайла переконали здобути освіту. Зрештою він став студентом Харківського університету.
В університеті Остроградський навчався відмінно і у 1820 році здобув ступінь кандидата як найкращий студент. Проте через непорозуміння з професурою йому відмовили у видачі диплома. Михайло намагався відстояти свої права, але після кількох спроб повторного складання іспитів він відмовився від цього і навіть попросив викреслити себе зі списку студентів.
Після цього полтавець вирушив до Парижа, щоби поглибити знання. У Франції Михайло вразив таких відомих математиків, як Коші, Лаплас і Фур’є, своїми знаннями. Він навчався як вільний слухач. Живучи самостійно, Остроградський навіть потрапив у боргову в’язницю Кліші, звідки його викупив академік Огюстен Луї Коші, який опікувався ним, мов батько, розпізнавши в ньому надзвичайний талант.
Невдовзі Михайло Васильович повернувся до Петербурга, де опинився під негласним наглядом поліції. Утім влада швидко зрозуміла, що він не становить загрози. Остроградський захоплювався лише математикою та українським салом, а не політикою чи революцією.
Наукова спільнота високо оцінила його заслуги. У 1830 році Остроградського обрали екстраординарним академіком Петербурзької академії наук, а у 1831 — ординарним. До 29 років Михайло Васильович здобув ступінь, до якої багато вчених приходять лише у зрілому віці. Відтоді й майже до кінця життя він викладав у військових навчальних закладах Петербурга й Москви, продовжуючи розвивати вітчизняну науку.
Юрій Васильович Кондратюк
Юрій Кондратюк народився у 1897 році в Полтаві. Його справжнє ім’я — Олександр Гнатович Шаргей. Цей полтавець став одним із перших науковців-винахідників, які працювали в галузі ракетної техніки. Саме він заклав теоретичні основи космічних польотів, завдяки яким подорож на Місяць стала реальністю.
Батько Олександра Шаргея був «вічним» студентом. Мати викладала французьку мову, але після участі в одній акції була заарештована. У в’язниці вона зазнала психічного розладу й невдовзі померла. Батько швидко знайшов нову дружину і разом із нею переїхав жити до Санкт-Петербурга, не забувши забрати сина. Проте невдовзі батько також помер, тому юному Олександру нічого не залишалося, як повернутися до рідної Полтави до бабусі та її чоловіка.
Тут він вступив до Другої полтавської чоловічої гімназії, де продемонстрував надзвичайні успіхи. Під час навчання Шаргею особливо подобалися математика, фізика та астрономія. Саме в цей період він почав мріяти про польоти в космос. Гімназію Олександр закінчив зі срібною медаллю.
Згодом полтавець вступив до політехнічного інституту, однак через кілька місяців його призвали до армії. У 1918 році Олександр був офіцером Добровольчої армії. Пізніше, щоб уникнути переслідувань за військове минуле, він був змушений змінити прізвище. Полтавець за чужими документами став Юрієм Кондратюком. Саме під цим ім’ям він досяг успіху та прославився як винахідник.
Юрій Кондратюк першим теоретично обґрунтував ідею багатоступеневих ракет. У 1929 році винахідник опублікував працю, в якій докладно описав основи багатоступеневої ракети та методи космічних польотів, які згодом лягли в основу космічної програми СРСР й всього світу. Попри труднощі та політичні репресії, його роботи справили величезний вплив на розвиток космонавтики. Напрацювання полтавського вченого були використані у США під час запуску місії «Аполлон». Цей факт визнали керівники американської космічної програми.
Коли й де помер Юрій Кондратюк, досі залишається невідомим. Існує кілька версій його загибелі. За однією — він загинув на фронті під час Другої світової війни в Калузькій області, за іншою — помер в одному з концтаборів, а за третьою — втік до США, де прожив до старості й помер у 1952 році.
Георгій Феодосійович Вороний
Георгій Феодосійович Вороний — видатний український математик, член-кореспондент Російської академії наук, професор Варшавського університету. Майбутнє світило науки народився у селі Журавка Прилуцького повіту Полтавської губернії Російської імперії 16 квітня 1868 року.
Батько Георгія — Феодосій Якович — був випускником Київського університету Святого Володимира, професором Ніжинського ліцею та директором Прилуцької гімназії. Він був людиною прогресивних поглядів, тож разом із Михайлом Драгомановим створював у Києві безплатні недільні університети для студентської громади. Мати Георгія — Клеопатра Михайлівна Личкова — викладала у Київській жіночій гімназії на Подолі та в Подільській жіночій недільній школі.
Вороний закінчив Прилуцьку чоловічу гімназію, а у 1889 році вступив до Санкт-Петербурзького університету, де навчався в Андрія Макарова. У 1907 році математика обрали член-кореспондентом Петербурзької академії наук.
Георгій Вороний упродовж усього життя підтримував зв’язок із рідною Журавкою. Щороку він приїздив туди на канікули, де в тиші працював над науковими дослідженнями. Архів полтавця зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені Вернадського.
У Вороного були проблеми з жовчним міхуром. Восени 1908 року хвороба загострилася. 7 листопада видатний математик помер у Варшаві. Поховали його в рідній Журавці, як він і заповідав.
Джерела:
- https://topwar.ru/171592-aleksandr-zasjadko-sozdatel-pervyh-russkih-boevyh-raket.html
- https://ukraina.ru/20240915/1057460720.html
- https://ukraina.ru/20240924/1032320110.html
- https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/cherven/21/1897-narodyvsya-yuriy-kondratyuk-vynahidnyk
- http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/rodilis-v-poltave?id=2623
- https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2017-12-2/svitoglyad-2017-2-08-matselyukh.pdf