Це ізраїльська купюра номіналом 100 шекелів. Обличчя, яке зображено на ній, належить другому президенту Ізраїля Іцхаку Бен-Цві. Багато вулиць та бульварів в різних містах цієї країни носять його ім’я, а народ Ізраїлю навіки вдячний йому за активну боротьбу та свідомі кроки на шляху до захисту прав та свобод євреїв. Але далеко не всі знають, що творець історії Ізраїлю – виходець з Полтави, а його справжнє прізвище – Шимшелевич. Більше про це далі на ipoltavets.com.
Зберігали зброю. Як сім’ю Шимшелевича відправили до Сибіру
Народився Іцхак Шимшелевич в Полтаві в єврейській сім’ї 24 листопада 1884 року. Батьки його не були заможними, регулярно відвідували синагогу й вважалися дуже релігійними.
В той час в Полтаві відсоток єврейського населення був найменший в регіоні – всього 4%. Займались євреї торгівлею зерном та сільгосп продуктами. Серед дрібних підприємців значилися ті, кому належали млини, лісопильні, олійні та цегельні заводи. Сім’я майбутнього політика ні те, ні інше не мала, але все ж прагнула надати своїм дітям гідну освіту. За традицією свого народу, Іцхак пішов в єврейську школу “хедер”, яких в Полтавській губернії налічувалось 443. Після школи йому вдалося вступити до гімназії та Київського юридичного університету. Але закінчити український виш юнакові не судилося.
В 1906-му році, захоплений політикою, молодий та активний Іцхак вирішив брати участь у програмах соціал-демократичної єврейської партії разом з ще одним політичним діячем, вихідцем з Полтави, Бером Бороховим. Ідеологічні побратими та земляки були на засадничих конференціях партії, чим і викликали інтерес поліції. 1905 рік у Полтаві пройшов в передчутті єврейських погромів після революційних подій, тому не дивно, що “стражі правопорядку” влаштували обшук у будинку ймовірного погромника.
Обшук видався вдалим для поліції. Сім’я Шимшелевичів з метою самооборони зберігала вдома зброю. Знахідка дала привід для рішення, що змінило подальшу долю Іцхака та всієї його родини: всіх було заарештовано, батька вислали до Сибіру. Але самому хлопцю вдалося уникнути долі в’язня та втекти до Вільнюса.
Єврейка з України Голда Лишанська – любов всього життя
В коханні Шемшилевичу пощастило. В 1907-му році він вже взяв прізвище Бен-Цві та переїхав до Ерец-Ісраеля. Тут, двома роками пізніше, він і зустрів її – свою кохану Рахель Янаїт. Виявилось, що Рахель насправді має ім’я при народженні Голда Лишанська та є його землячкою з українського міста Малин.
Голда була під стать чоловікові: прагнула багато вчитись та працювати на благо суспільства та свого народу. Вона давала приватні уроки івриту ще в Україні та водночас займалася політикою. Лишанська заснувала в Києві партію “Поалей-Ціон”, за активну діяльність якої її також запроторили до в’язниці. Після цього, Голда поїхала опановувати зоологію та ботаніку в Єнський університет в Німеччині, а згодом і в Париж – вчитись на аграрного інженера.
Але темперамент та жага до справедливості не дозволили жінці покинути політику. В 1908-му році вона поїхала до Палестини, де стала лідеркою в процесі репатріації євреїв, що з часом отримав назву Другої Алії. Разом з Іцхаком вони створили Єврейську гімназію в Єрусалимі, заснували друкований орган “Га-Ахдут” (що українською звучить як “єдність”), відкрили ботанічний сад, навчальну ферму для дівчат та продовжували боротися за права євреїв.
В 1918-му році Іцхак та Рахель одружилися. В 1922-му в них народився первісток Амрам, а ще за два роки на світ з’явився і другий син – Елі. На жаль, молодший син не дожив до свого весілля лише 5 днів. Він був вбитий разом з шістьома товаришами під час нападу арабів у громадянській війні в кібуці Бейт-Кешет. Все своє життя сім’я займалась увіковіченням пам’яті сина та присвячувала свої перемоги йому.
Єдиний Президент Ізраїлю, якого обирали тричі
Сам Іцхак завів дружбу з Давидом Бен-Ґуріоном (майбутнім першим прем’єр-міністром Ізраїлю), з яким створив єврейську організацію самооборони – Гашомер. Але 1915-го року турецька влада заарештувала друзів за видання соціалістичного журналу івритом “Ахдут” та вислала їх з Палестини.
Бен-Цві та Бен-Ґуріон змушені були на деякий час емігрувати до США. Бездіяльними вони не були і там. Перед британським наступом на Ерец-Ісраель, колишні політичні в’язні організували єврейський легіон в лавах британської армії та обидва стали першими його добровольцями. В 1918-му році вони потрапили до Єгипту, а звідти вже повернулися в Палестину.
В 1920-му році Іцхак Бен-Цві став членом виконавчого органу зборів депутатів Ва’ада Леуммі та підтримував сіоністський рух. Через 10 років очолив цей орган, а ще через чотирнадцять – став його президентом. З цього часу політична кар’єра полтавського єврея стрімко розвивалась. 14 травня 1948 року він став одним із політичних діячів, які підтримали та підписали Декларацію про незалежність Ізраїля. Цього ж року він очолив Інститут з вивчення східних єврейських громад, який пізніше було названо в його честь. А вже в 1949-му році його обрали депутатом Кнесету від партії “Мапай” першого скликання, а незабаром – другого.
Через кілька років не стало першого президенту Ізраїлю Хаіма Венцмана. Білий дім одразу запропонував на цю посаду вченого Альберта Енштейна. Але без згоди на те самого Енштейна. Вчений відмовився від щедрої пропозиції, зауваживши, що не має необхідного досвіду роботи з людьми.
Громада та політики підтримали на посаду другого Президента Ізраїлю кандидатуру Іцхака Бен-Цві. 8 грудня 1952 року він офіційно обійняв цю посаду, прославивши не тільки своє ім’я, але і українське місто Полтава, де він народився. Більш того, Бен-Цві став єдиним Президентом, що переобирався тричі, в 1957-му та 1962-му році. Але відслужити народу Ізраїлю третю каденцію йому не судилося. Через рік після обрання на третій термін Іцхак Бен-Цві або Іцхак Шимшелевич помер.
Дружина його прожила ще 16 років та стала почесною жителькою Єрусалиму. Під час нагороди Рахель, у своїй промові мер міста зазначив, що:
“в серці Єрусалиму, який відроджується, ваша сім’я служила символом першопрохідців, єврейської простоти і скромності, вірності нашому народу. Наш товариш Рахель Бен-Цві майже 60 років є невід’ємною частиною життя Єрусалиму, що відроджується. Ти і твоя сім’я брали участь у всьому, що переживав Єрусалим в ці часи. Сьогодні ти можеш дивитися з глибоким задоволенням на події життя твого покоління і твого власного життя”,
– пише видання “Історія міста Малин”.
Скромна родина, що прославила Полтаву
В Полтаві почали говорити про зв’язок Бен-Цві та українського міста вже після його смерті. Дослідники розповідали, що наш земляк не просто керував Ізраїлем, лишивши багату наукову спадщину, але при цьому був дуже благородною, скромною людиною та ніколи не брав зайвого.
26 років Іцхак та його родина жили в дерев’яному будиночку, а сам президент відмовлявся купувати зайвий раз нове взуття або одяг, жертвуючи кошти на користь бідним. В 1962-му році стався курйозний випадок, коли Ксенет почав вигадувати, як підняти Бен-Цві зарплату проти його волі, бо навіть його водій заробляв на 40% більше президента.
“З моменту вступу на посаду президента я спостерігаю за явищем стрімкого підвищення стандартів споживання серед наших громадян. Цю тенденцію я вважаю небезпечною і загрозливою економічній незалежності нашої країни. З моєї точки зору, ми повинні в першу чергу дбати про дві речі: про репатріацію наших побратимів в Ізраїль і їх абсорбції тут і про підвищення рівня нашої національної безпеки — з урахуванням зовнішніх загроз, з якими стикається наша країна. Враховуючи ці обставини, ми не маємо морального права думати в першу чергу про підвищення власного добробуту. Тому особисто я виступаю проти підвищення мені зарплати і сподіваюся, що це послужить прикладом іншим”,
– цитує Бен-Цві видання “КореспонденТ”.
Тим не менш, фінансовий комітет все одно підвищив йому зарплату. На що президент Ізраїлю відповів жестом благородства: ці гроші він просто жертвував у фонд з вивчення та публікації історії єврейського народу.
Власні праці Бен-Цві також залишили великий слід в науковій літературі Ізраїля. Він написав п’ять томів книг про єврейські общини та книгу “Населення нашої країни”, де описував життя інших народів Ізраїлю, “Книгу самаритян”, а також найвідомішу його роботу “Ерец-Ісраель і її єврейське населення в період османського володарювання”.