2 Жовтня 2022

«Лариса і команда» або чому у волонтерстві без гумору ніяк

Related

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Як полтавець заснував вищу медичну школу України: міністр УНР Оксентій Корчак-Чепурківський 

Засновником національної вищої медичної школи і медичної науки вважається,...

Share

Заходимо на кухню місцевої школи, чути голосний жіночий сміх, на довгому столі бачимо банки для консервації, всередині всі метушаться, розкладають продукти та отримують завдання, пишем ipoltavets.com. Ми в осередку Краснолуцького волонтерського руху. 

«У четвер почалася війна, у понеділок ми вже стояли на кухні»

З назви волонтерського руху «Лариса і команда» можна здогадатися, що заправляє тут усім Лариса. Дівчата розповідають, що вона й ідейний натхненник, і щоденний мотиватор, а буває – і строгий командир. Саме вона в перші дні російської агресії зібрала подруг і сказала:

«Дівчата треба, якщо не ми, то ніхто».

Сама Лариса скромно бігає між кухонних поверхонь і каже, що її заслуги в цьому немає, бо важливий внесок кожного, хто допомагає. 

«У четвер почалася війна, у понеділок ми вже стояли на кухні», – згадують волонтерки.

Готували спочатку на кухні однієї з них, а потім отримали дозвіл готувати в місцевій школі. Спочатку годували тероборону, згодом заготовляли продукти, варили їсти для цивільного населення зони бойових дій – Сумщини, Харківщини тощо. Зараз роблять домашні ласощі для хлопців на передову. 

Тут немає основних і другорядних  — всі за одне

На питання: «Скільки основних людей у волонтерському рухові?» всі в один голос відповідають:

«У нас немає основних і другорядних, у нас всі важливі».

Але все ж по частому звертанню одна до одної «кума» розуміємо, що кістяк команди складають давні подруги. Їх місцеві жителі знають за постійною участю в масових заходах села та активній громадській позиції.  

19 людей приходять найчастіше і мають уже свої обов’язки. Активну участь у волонтерському рухові беруть Наталія Павленко, Лариса Павленко, Тетяна  Нікітенко, Світлана Нижник, Тетяна Строкань, Тетяна Харченко, Тетяна Коваленко, Наталія Опришко, Світлана Рубан, Валентина Левун, Валентина Павленко, Аліна Павленко, Вікторія Рубан, Аліна Ларченко, Людмила Павлюченко, Оксана Кучерява, Наталія Потапенко. 

Кожна з них має свою сім’ю, дітей, роботу та літні домашні клопоти. Але за дзвінком коліжанки залишає всі домашні справи та іде готувати для української армії. Тут працюють і ті, хто вже давно на пенсії і діти, що прийшли з матерями, кожен допомагає як може. 

Не питання як чоловіки ставляться до того, що їхніх коханих цілий день немає вдома, волонтерки відповідають: “Все розуміють і нам допомагають”. У цей момент з дверей вигулькує чоловік однієї з пакетом продуктів. Тут всі за одне. 

Що готують місцеві господині

Усю приготовану їжу дівчата відправляють туди, куди є логістична можливість: на Харківщину, на Луганщину, на Донеччину. 

«Чому я вирішила приєднатися? Тому, що я не могла по-іншому, я не можу сидіти дома, коли є можливість допомогти» – ділиться одна з волонтерок. «Багато хлопців з ОТГ зараз служать, коли приїжджають на ротацію ми ніколи не відпустимо з пустими руками, завжди споряджаємо свіжими стравами». 

У день дівчата печуть близько трьох сотень пирогів, печиво 4-5 типів, булочки, марципани, енергетичні батончики «Краснолуцькі», крім того, дівчата роблять домашні консервації зі свіжих овочів, які зараз є під рукою.

Навіть в упакуванні продукції відчувається неймовірна любов і шана кожному захиснику, до якого приїдуть ласощі. Місцева «Нова друкарня» виготовила спеціальне пакування для енергетичних батончиків, а у команді є свій креативний директор (як її з любов’ю називають колеги) Вікторія Рубан, яка розробляє назви кожної страви і підписує коробки з вдячністю та любов’ю. 

З інших посад у команді є менеджер з логістики — Наталя Павленко, яка домовляється з Гадяцькими волонтерами на чолі з Олександром Зозулею та Андрієм Рябко, які забирають продукцію від Краснолуцької школи та розвозять на місця призначення. 

«Машина з причепом, повним приготованих страв, не змогла розвернутись, тож ми перенесли причеп вручну» 

І це не єдиний доказ того, що краснолуцькі дівчата можуть все. Кажуть, що можуть все, але тільки з допомогою небайдужих та місцевих спонсорів. 

Першим найбільшим спонсором волонтерського руху стала, хто б міг подумати, домашня корівка Лиска очільниці Лариси. Саме з її молока була створена перша бринза, сир, закваска для усієї випічки, яку готують і досі. Дівчата сміються, що усією волонтерською групою доглядають за Лискою, заготовляють сіно, так вона стала повноцінним учасником руху. 

Левову частку продуктів: муку, м’ясну продукцію, олію постачає сім’я місцевих підприємців Володимира та Тетяни Нікітенків. Допомагає керівництво ОТГ на чолі з Віктором Романенком: фінансами та продуктами.

«А ще у нас просто неймовірні люди» – кажуть волонтерки.

Хто чим може, продуктами, консервацією і грошовими коштами усі небайдужі з Красної луки та навколишніх сіл долучаються до спільної справи.. Через соціальні мережі «Лариси і ко» місцеві жителі дізнаються, чого потребують волонтери і зносять все необхідне.

Дівчата працюють багато, уже зроблено багато, але планів ще більше. Вони наголошують, що необхідне і сприяння фінансово, якщо є у когось можливість, і допомога з м’ясною продукцією, з олією, мукою, смальцем. Та і особиста підтримка — зайві руки ніколи не будуть зайвими. Дівчата кажуть, що приймають усіх охочих. Організовують сприятливу та легку атмосферу для роботи, бо буває так, що вона продовжується до пізньої ночі. 

Краснолуцький волонтерський рух має відзнаку «За допомогу українській армії». Але учасниці дізнаються, що найкращим визнанням їхньої роботи є вдячність хлопців, їх коментарі під постами в соціальній мережі і подяка за смачне печиво та пироги. Тоді виростають крила і бажання працювати, вдосконалювати рецепти та шукати спонсорів ще більше, здається навіть в добі стає більш, ніж 24 години. 

.,.,.,.