2 Жовтня 2022

Митрополит Київський та Галицький Арсеній Могилянський: що відомо про славетного уродженця Решетилівки?

Related

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Як полтавець заснував вищу медичну школу України: міністр УНР Оксентій Корчак-Чепурківський 

Засновником національної вищої медичної школи і медичної науки вважається,...

Share

Арсеній Могилянський походив із династії священиків, мав козацькі корені і народився 17 березня 1704 р. (інші джерела вказують дату 1711) у містечку Решетилівка Полтавської губернії. Як пишуть історики, він належав до старого осердя духовної освіти й благочестя, був українцем, який входив до особливого кола українських ієрархів російської православної церкви, яке в другій половині XVIII століття  мало вагомий вплив у церковному середовищі. 

Цей релігійний діяч тривалий час служив у російських єпархіях, був наближений до імператриці Єлизавети і набув широких зв’язків у духовному і світському середовищах, ставши митрополитом Київським, Галицьким і Всієї Малої Росії. Якою була насправді ця неординарна й неоднозначна особистість — розповідаємо у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.

У мирському житті його звали Олексій Васильович Могилянський. По материнській лінії він походив зі знаменитого роду Могил. Батько, дід та прадід Олексія почергово отримували у спадок парафію решетилівської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. До 17 років Олексій виховувався вдома.  Потому юнак здобув освіту в Києво-Могилянській академії (1721-1727) і Харківському колегіумі (1727-1735). 

Протягом 1738-1741 рр. вчителював у Харківському колегіумі, згодом – в Устюзькій (Комі) та Тверській (московія) семінаріях (сюди, в щойно заснований заклад,  його запросив архієпископ Тверський і Кашинський М.Слотвинський (теж вихованець КМА). У 1741 р. Могилянського переведено учителем до Московської слов’яно-греко-латинської академії при  Заіконоспаському монастирі. В тому 1741 ж році (21 листопада) у згаданому монастирі Олексія Могилянського  постригли у чернечий чин. Він отримав ім’я Арсеній – на честь св. Арсенія, єпископа Тверського. Після постригу Арсеній Могилянський був висвячений на ієродиякона  і лишився проповідником, бо мав до цього неабиякий талант.

Улюбленець-оратор Єлизавети

Про здібного проповідника дізналася імператриця Єлизавета Петрівна і його запросили виголосити промову при дворовій церкві. Імператриці виступ сподобався. Та так, що вона  призначила Арсенія дворовим проповідником. 

З того часу Єлизавета щедро обдаровувала свого проповідника. Приміром, 10 жовтня 1742 року наказала ієродиякона “произвести в придворной церкви по киевскому обыкновению в иеромонахи”. Свіжі, оригінальні думки, практичний характер промов принесли Арсенію славу і прихилили до нього імператрицю, яка дуже симпатизувала проповідникам з України. Він став її улюбленим оратором. 

Відколи 1741 року Арсеній став придворним проповідником, він до трьох років був “у цьому званні зі славою”. У 1744 р. висвячений в архімандрита  і став ректором Троїце-Сергієвої Лаври (вже за п’ять днів після смерті попередника ректора-архімандрита К.Флоринського), з постійною присутністю в Синоді. А не минуло й 5 місяців як Єлизавета наказала висвятити архімандрита Арсенія  в сан архієпископа Переславля Залєського.

Цього ж дня (8 червня 1744 р.) вийшов указ  імператриці, що Троїце-Сергіїв монастир отримує статус лаври, тому за Арсенієм Могилянським зберігся титул архієпископа Переяславського і Дмитровського та архімандрита Тройце-Сергієвої лаври, члена Синоду. Імператриця щедро нагородила його панагією зі своїм портретом, прикрашеною діамантами та рубінами на 60 тис. руб.  (нині зберігається у Тройце-Сергієвій лаврі).

Після обряду поставлення в новий сан вже в липні преосвященний вирушив на батьківщину. Був зокрема і в Києві. Відпустка тривала до двох місяців.

Переяславська кафедра і Троїце-Сергієва лавра та семінарія отримали в його особі дуже діяльного архіпастиря (турбувався про освіту духовенства, проповідництво, зведення і оздоблення церков). А ще Арсеній не залишав проповідницької праці в Санкт-Петербурзі. Та великі обов’язки підірвали здоров’я. 

 У 1752 р. внаслідок імператорського дозволу він отримав в управління Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир (або як кажуть, через погіршення здоров’я, попросився сюди на перепочинок). Тож цього року його духовне служіння на теренах росії внаслідок хвороб несподівано скінчилося.

Спасо-Преображенський монастир в м. Новгород-Сіверський (Чернігівщина).

Митрополит. Служіння рідній Україні

Та через п’ять років  він одужав. Єпископське служіння поновилося, але вже в Україні. 

22 жовтня 1757 р. імператриця викликала архієпископа до москви, де він був висвячений на митрополита Київського і Галицького. А посів найдавнішу кафедру Руси митрополит Арсеній  лише у червні 1758 року, коли після подолання недугу переїхав з Новгород-Сіверського до Києва. Він активно виступав за права Київської митрополії. Як пише історик О.Крижановська, брав участь в укладанні «Пунктів о вигодностях Малороссийского духовенства» (1767 р.) Бо Синод звернувся до нього з відповідним проханням. Там була вимога відновлення автономних прав Української Церкви, повернення Київському митрополиту прав та привілеїв, які діяли до 1686 р. (до приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату).

До привілеїв належав і особливий титул Київського архієрея, що був тоді змінений з «митрополита Київського, Галицького і всієї Руси» на «митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії» (а після указу від 2 квітня 1767 р. імператриці Катерини II було відібрано слова «і всієї Малої Росії»). Ряд його важливих вимог не мав наслідків, але вони свідчили про опозиційні та автономні настрої Київської єпархії в час правління Арсенія Могилянського.

За час перебування на київській кафедрі владика Арсеній видав і розіслав підпорядкованому духовенству більше 650 указів (щодо взаємин церковників і світської влади, збору пожертв на боротьбу з інфекціями, недопущення вінчання малолітніх з дорослими, покарання порушників-церковнослужителів, непорушність поховань). Могилянський є автором «Акафіста і служби св. Димитрію Ростовському». Деякі його проповіді було надруковано.

Митрополит Арсеній дуже переймався духовним вихованням молоді. Його особливу опіку відчувала Київська академія, для якої він нічого не шкодував: вчителям і учням давав левову частину власної платні, захищав їх від домагань магістратських чиновників і вищого керівництва. Не дозволяв ображати ні професора, ні простого учня. Служителі Академії, мов до батька приходили до Арсенія з особистими негараздами, просили одяг, взуття, ліки для учнів. Не раз Могилянський клопотав перед імператрицею Катериною II про субсидії для академії. Митрополит піклувався про освіченість учнів, суттєво збагатив бібліотеку закладу. У 1763 р. за його кошти збудовано великий кам’яний корпус для бідних студентів. Арсеній добре знав видатного філософа, богослова, поета Григорія Сковороду, відправляв церквам його духовні наспіви; спілкувався з відомим гравером Григорієм Левицьким-Носом, замовляв його ікони та гравюри для київських храмів.

Історичні джерела згадують, що митрополит Арсеній був непримиренним ворогом безладу і беззаконня. До «працюючого люду», особливо до вчителів, учнів, слуг, ставився із добротою та поблажливістю і часто нагороджував їх за працю. Архіпастир опікувався нужденними, які щомісяця отримували від нього певні суми.

Наказано більше не титулуватися “Митрополит Київський, Галицький і Малої Росії”

Після смерті Єлизавети, за правління якої Могилянський піднявся до високих посад, він і надалі зберігав відносини з московською і петербурзькою знаттю. В Україні він мав  приязні відносини з гетьманом  Малоросії, графом Кирилом Розумовським і найвпливовішими представниками гетьманського уряду. Коло спілкування в середовищі духівництва охоплювало різні країни і їх православні патріархати. Кандидат  історичних наук, доцент кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Т.Шевченка Олександр Надтока дослідив листування А.Могилянського як джерело відносин владичної верхівки та запорозького низового війська.

Протягом 1765-1766 митрополит отримав одного листа від кошового отамана Петра Калнишевського та 7 від військового судді Павла Головатого (друга людина у тогочасній кошовій ієрархії). Тематика листування свідчила про активний розвиток церкви на Запоріжжі, а зміст і тональність написаного — про особливу взаємоповагу згаданих людей. Митрополит вочевидь поціновував приязні стосунки із запорізькими старшинами.

…Тож 2 квітня 1767 преосвященному Арсенію Могилянському було наказано більше не титулуватися “Митрополит Київський, Галицький і Малої Росії”, а “тільки митрополит Київський і Галицький”. Так остаточно київського митрополита позбавили прав, титулу і перетворили на звичайного єпархіального архієрея…

До сказаного, щ е варто додати, що владика Арсеній багато зробив для ремонту й оздоблення головного митрополичого храму – Києво-Софійського собору та монастиря. 19 серпня 1767 р. він освятив  Свято-Андріївську церкву й призначив для відправи служб священнослужителів із Софійського монастиря. Він дуже турбувався про Софійський кафедральний монастир, про ремонт Києво-Софійського собору.

Помер  Арсеній Могилянський 8 червня 1770 р. у заміській резиденції  у митрополичому будинку на Шулявці. Тіло перенесли до Софійського собору і поховали у його склепі… 

Фото: Софійський собор у склепі якого поховано А.Могилянського.

А що для рідної Решетилівки?

Решетилівські історики кажуть, що славетний земляк не обходив увагою і малу батьківщину. Є дані, що 1744 року під час поїздки імператриці Єлизавети в Україну Арсеній Могилянський відвідав Решетилівку. Тут дізнався, що пожежа знищила місцеву дерев’яну  церкву Успіння Пресвятої Богородиці (де несли службу представники його роду). У 1746-1749 роках за Кошти Могилянського на місці втраченого храму зведено було нову муровану церкву (у 1920 роках зруйнована). У рік завершення будівництва Могилянський подарував церкві срібний хрест з позолотою вагою 30 золотників. 1754 р. біля церкви збудували чотириярусну дзвіницю… 

Фото: Чотириярусна дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Решетилівці, зведена 1754 р. Споруди вже давно немає…

Відомим церковним діячем, архімандритом був і брат Арсенія Могилянського Єпіфаній (Євстафій) Могилянський. Він теж мав особливий хист проповідництва, за що отримав посаду проповідника при імператорському дворі. Останній період його діяльності пройшов у Полтаві. Вважається фундатором храму в с. Малі Будища.

.,.,.,.