3 Жовтня 2022

Як селище Опішня стало відомим на весь світ

Related

Як полтавець Олександр Засядько винайшов першу ракетну зброю та повернув хід історії

Близько двох століть тому український інженер і російський генерал...

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Share

Опішня – найтуристичніше селище Полтавщини. Музей-заповідник на 7 га, славнозвісні опішнянські сливи, та щорічні фестивалі гончарства та «Гоголь фест» перетворюють його на справжню столицю автентичних українських гулянь. Опішня – серце нашої культури та національної свідомості. Розкриваємо тему у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.

Опішня доби козацтва

Опішня відома з історичних джерел з ХІІ століття. У XV столітті згадується серед вотчин татарського мурзи Лекси. У «Книге большому чертежу» мовиться про давні укріплення Опішні. На карті Гійома де Боплана середини XVII століття позначена як містечко. До визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького Опішня входила до володінь магнатів Вишневецьких. 1648 року стає сотенним містечком Гадяцького, згодом Полтавського полку. 

Після Переяславської ради 1654 року прийняли присягу 333 козаки і 315 міщан.

Опішня стає центром селітроваріння 

У другій половині XVII – на початку XVIII століття Опішня стає значним торгово-ремісничим центром. З XVII століття в містечку діяли ремісничі цехи, у 30-х роках XVIII століття — селітряна варниця. У 1737 році власники селітроваріння об’єдналися в Опішнянську селітряну компанію, яка тривалий час відігравала помітну роль у постачання сировини вітчизняній пороховій промисловості. У 40-х — 50-х роках неодноразово власники селітряних підприємств укладали контракти з російським урядом на поставку селітри. Так, 1741-го року вони зобов’язалися щороку поставляти від 8,5 до 11 пудів цього товару.

У 1785 році Опішня налічувалося 846 дворів, 72 крамниці, 19 шинків і 8 водяних млинів. На середину ХІХ століття населення Опішні зменшилося. За переписом 1859 року тут налічувалося 5674 мешканців та 720 дворів.

Функціонувала мурована Успенська, дерев’яна Преображенська, Покровська, Архистратиго-Михайлівська та мурована Троїцька і приписана до неї дерев’яна Кладовищенська церква, поштова станція та училище. 

Інфраструктура Опішні

У Опішні проходило 4 ярмарки на рік, а щотижня — базари. Був розвинений гончарний промисел. У 1882 році ним займалися 216 осіб. Наприкінці ХІХ століття Зарицьким засновано Опішнянські керамічні майстерні. 1916 року за проєктом В. Г. Кричевського споруджено комплекс земської губернської гончарної майстерні. Опішні проходило 4 ярмарки на рік, а ще тижні — базари. Був розвинений гончарний промисел. У 1882 році ним займалася 216 осіб.

Основну масу населення Опішні становили козаки. На початку ХХ століття в Опішні проживало близько 6 тис. людей, діяло 7 церков, шпиталь, поштова станція. Як і раніше, щороку відбувалося 4 ярмарки. За переписом 1910 року населення збільшилось до 8600 жителів, функціонувало 2 млини.

Опішня за радянської влади

Радянська влада в Опішні проголошена 1918 року. Через 5 років Опішня стає райцентром, 1925 — смт. Того ж року створене перше товариство спільного обробітку землі. За переписом 1926 року в Опішні налічувалося 2065 господарств та 8559 жителів. Їй підпорядковувалося 7 хуторів та артіль. У 30-х роках організовано три колгоспи. Обслуговувала їх Опішнянська МТС, утворена 1934 року.

 У 1929 році створена промислова артіль «Художній керамік», у 30-х роках — «Червоний гончар», яка виготовляла домашній посуд. Опішнянські вишивальниці та килимарниці об’єдналися в промислову артіль імені Крупської. Промислова артіль «Шлях до кращого» об’єднала шевців, артіль імені ХХ-річчя ВЛКСМ — кравців. 

Діяли райхарчокомбінат, маслозавод і бібліотека, 3 початкові, семирічна та середня школи, лікарня й амбулаторія. 

Під час німецько-фашистської окупації гітлерівці в Опішні і районі стратили 210 осіб, вивезли до Німеччини на примусові роботи 2600. Відступаючи з Опішні знищили понад 500 будинків та інших споруд, пограбували промислові підприємства. Трудівники Опішні зібрали фонд оборони 1,7 млн карбованців.

 У 1953 році створено Опішнянського контуру розвідувального буріння. У березні 1961 року  — артіль «Червоний Гончар» і завод «Художній керамік» об’єдналися в одне підприємство — «Художній керамік». Тепер в Опішні функціонують нафтогазова експедиція глибокого буріння, заводи «Керамік» і «Художній керамік», агробуд, спиртзавод та хлібозавод, відділення Зіньківського цегельного заводу, Опішнянське виробництво фабрики «Полтавчанка», 4 автоколони, універсальна збутова база, інкубаторна станція, кондитерський цех, відділи Агропромбанку та Ощадбанку, радгосп «Жовтень». 

Є дві середні, вечірня та дитячі музичні школи, філіал Решетилівського СПТУ-28, два дитсадки, будинок культури на 450 місць, районна лікарня з поліклінікою, обласна тублікарня, ветлікарня, бактеріологічна лабораторія, аптека, кафе, ресторан, відділення зв’язку та ощадбанку. 

У літній час діє піонерський табір «Світанок». Створюється Опішнянський музей-заповідник українського гончарства та меморіальна садиба-музей майстра художньої кераміки, заслуженого майстра народної творчості О. Ф. Селючко. 

Як досліджували місцеві родовища 

Опішнянська нафтогазорозвідувальна експедиція створена 1958 року як контора розвідувального буріння на базі Солохівської нафторозвідки. З 1970 року отримала сучасну назву. 

Вела підготовку до промислового освоєння нафтових і газових родовищ у Дніпровському й Донецькому регіоні. Діяльність Опішнянської нафтогазорозвідувальної експедиції поширюється на Опішнянський, Зіньківський, частково Охтирський райони Сумської області. На Полтавщині експедиція вела пошукові роботи також у Котелевському та Шацькому районах. За 2 роки свого існування експедиція виявила та розвідала Солохівське, Більське, Котелевське, Опішнянське, Гоголівське, Загорянське та Північнозіньківське нафтогазові і газоконденсатні родовища на Полтавщині.

Музей-заповідник гончарства

1986 року в Опішні створений Опішнянський музей гончарства. Фонди налічували близько 5000 одиниць зберігання. В музеї зосереджувалися твори майстрів кераміки з усієї України. Це унікальні персональні колекції творів гончарів: О. Селюченко, В. Омеляненка, І. Білика, М. Китриша, Ф. Гнідого родини Пошивайлів та інших народних майстрів. Музей має книгозбірню, що налічує близько 4000 примірників, у тому числі чимало видань минулого століття. 1989 року в музеї відбувся Республіканський симпозіум гончарства «Традиції і сучасність». З листопада 1989 року музей входить до Опішнянського музею-заповідника українського гончарства.

Загалом площа музея-заповідника становить 7 га, сюди, крім музею гончарства, входять, історична територія побутування гончарного промислу, зокрема, комплекс земської губернської гончарної майстерні, заводи «Керамік», «Художній керамік», садиба-музей Олександри Селюченко, давні опішнянські кутки Птухівка, Яремівка, Яри, Гончарівка, Швейцарія, глинища гончарів, слов’янське городище роменської культури та підземні ходи XIII-XVII століття. 

Згодом були розроблені і втілені в життя проєкти центру відродження гончарських традиції, центру популяризації гончарства дитячої школи народознавства, експозиції просто неба традиційного побуту гончарів.

.,.,.,.