8 Лютого 2023

Історія Оржиці: чому важлива не кількість населення, а бажання жити добре

Related

Написав про Кравчука й про Януковича, та підкорив читачів історичними романами

Валентина Чемериса, для якого письменництво було не заняттям, а...

Життя поета вкоротила отруйна цигарка від КДБ…

Він прожив лише 37 літ і від рук україноненависників...

Зимові традиції на Полтавщині, про які ви знаєте далеко не все

Період зимових свят триває. Українці все більше повертаються до...

П’ять рукотворних збірок у спадок нащадкам…

“Тим людям, які все-таки коли-небудь прочитають все ж мої...

Як сходить “сонце” талановитого хлопця з Решетилівки

“У кожній людині є сонце. Тільки дайте йому світити”,...

Share

Оржиця — селище, де працює єдина школа і дитсадок, але з минулого століття розвиваються підприємства та сільські господарства. Населення смт близько 4 тис. осіб, усі люди відзначаються роботящістю, патріотизмом та любов’ю до рідного міста. У 2017 році, повідомляє сайт ipoltavets.com, почалася реконструкція міста та основних будівель, озеленення та доброустрою. А неподалік міста розкинулися чарівні ліси, галявини та повноводні ріки.

Оржиця за козацьких часів

Вперше село Оржиця в історичних джерелах згадане було 1552 року. Вже в 20-х роках XVIII століття на території населеного пункту функціонувало 91 господарство. Ці землі належали до володінь сім’ї Вишневецьких. Коли почалась національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Оржиця вже була сотенним містечком Кропивнянського полку.

Населення Оржиці у середині XVIII століття складало 318 жителів. 1669 року Оржиця була повністю зруйнована і спалена татарами. Невдовзі місто втратило назву сотенного та було включено до Лубенського полку. 

В 20-х роках наступного століття залишалася невеличким селом з 54 дворами, про що вказано у генеральному слідству Лубенського полку. У 1834-у році селище було віддано сербам Требинським, які згодом для своїх підданих заснували Слобідку Чуттівку неподалік.

До 60-х років XVIII століття Оржицею уже володів Голуб, потім Сахновський. Тоді в селищі було 310 хат дворян, козаків, інших різночинців та підданих сотника Степана Іллічівського і Сахновського. Є згадки лише про чоловічу стать, всього 893 людини.

З перших великих будівель у Оржиці з’явилася Михайлівська церква 1745-го року. До того ж через село проходив тракт Хорол — Золотоноша. 

Наприкінці XVIII століття Оржиця належала до Хорольського повіту, пізніше була в складі Малоросійської губернії. Уже у ХІХ столітті село відноситься до Полтавської губернії, із населенням 537 жителів. Першу початкову однокласну школу тут відкрито 1845 року.

Село починає потроху розвиватися та наповнюватися людьми. Уже в другій половині ХІХ століття тут проживає близько 1,5 тис. жителів. А 1872 року зводиться друга Преображенська церква. В Оржиці проходить щороку по 2 ярмарки. На початку ХХ століття перепис свідчить про 1883 місцеві мешканці. Серед господарчих споруд діють парові млини. За сприяння земства тут побудовано пошту, телеграфну станцію, прокатну станцію, з’являється лікарня та бібліотека. А у 1911 році проходить урочисте відкриття міського училища. 

Селище в період радянського правління

Радянська влада прийшла до Оржиці у 1918 році. Місцеві жителі були учасниками партизанського руху під проводом Дробницького. 1920 року радянська влада укріпила свої позиції, тут вибрано виконком, сільський комнезам, з’являються партії та комсомольські осередки. 

З 1923 року село стає центром однойменного району. Діють товариства спільного обробітку землі, на базі яких згодом утвориться колгосп. 

З початком Другої світової війни місцевому населенню дісталося від гітлерівців, серед них закатували 13 осіб, 177 вивезли на примусові роботи до Німеччини. Як і раніше, тут активно діяли партизанські загони та підпілля. Місцевими жителями навіть було зібрано кошти на танкову колону. 

Після перемоги над фашистом почалося відновлення сільського господарства. В другій половині ХХ століття тут успішно функціонували комбікормовий завод, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, торфопідприємство, птахоінкубаторна станція. 

Діти мали змогу навчатися в середній та музичній школі, функціонували центральна районна лікарня, будинок культури, відкрився історичний музей та відділення зв’язку, Ощадбанку. Довгий час видавалася місцева газета «Оржиччина». 

.,.,.,.