3 Жовтня 2022

Що змусило полтавців проміняти рідні землі на “Сибір неісходиму”: історія переселенців

Related

Як полтавець Олександр Засядько винайшов першу ракетну зброю та повернув хід історії

Близько двох століть тому український інженер і російський генерал...

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Share

За  підрахунками, якби два століття полтавців насильно не відправляли до Сибіру та Далекого Сходу, населення Полтавської області, було більше приблизно у півтора раза. Цілі сім’ї позбавлялися українського громадянства і можливості працювати і розвиватися на своїй землі, замість цього змушені були розробляти непіддатливі сибірські землі і підкорювати чужу територію. Сибір з нерозвиненого лісу в населену територію перетворили українці, серед яких, за статистичними даними, полтавців було найбільше. Але що змусило цілі сім’ї назавжди покидати рідну Полтавщину — далі, в нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.

Куди переселялися полтавці в ХІХ столітті

В кінці ХІХ століття був проведений великий Всеросійський перепис населення. Відповідно до зібраних даних близько 444 тис. уродженців полтавської землі проживало в різних частинах Російської імперії з різних причин. Серед них найбільше було переселенців-кріпаків, власники яких у час колонізація південної Росії переселилися на ту територію і забирали їх разом із собою. Так полтавці почали освоювати степові і приморські землі.

Бувало таке, що лише за один рік покидали свої домівки близько 14 тис. полтавців. В середині ХІХ століття розмір земельного наділу на одну ревізьку душу, тобто чоловіче населення, яке оподатковувалося, в Полтавській губернії складав близько 3,5 десятин. Звісно, це було набагато менше, ніж потрібно для того, щоб прогодувати сім’ю. Тому зубожілі Полтавські селяни масово тікали на південні землі, де відбувалося освоєння нових територій та існувала потреба в робочих руках. 

За період 1861 — 1917 років в різні регіони Російської імперії, переважно південні та східні, виїхало близько 800 тис. полтавців. Найчастіше вони заселяли північний Кавказ, Херсонську, Таврійську, Катеринославську губернії, Дон, Сибір, Казахстан та Далекий Схід.

Чому полтавцям було легше жити на дикому сході, ніж на рідній землі

У час імперіалізму міграційні потоки з Полтавщини відбувалися переважно в напрямку Казахстану та Сибіру — близько 85%. Крім того, продовжувався переселення в район Ставрополя, Дону, Кубані та Поволжя. 

Полтавська губернія була безпрецедентним лідером з усіх інших українських губерній по частині тих, хто вирішив покинути батьківщину. А причина цього була у тогочасних аграрних відносинах. Адже після реформи Столипіна 1861 року кількість земельних наділів поміщицьких селян була зменшена на третину. Це найбільший відсоток урізання землі по Україні. Навіть в офіційних документах російський уряд визнавав, що кількість безземельних та малоземельних селян на Полтавщині досягає цифр, яких ще не бачила Росія.

У полтавців відібрали третину землі

На кінець ХІХ століття Полтавський регіон займав лідерські позиції в Росії по міграції переселенців на Амур, Сибір, Далекий Схід, Кавказ, Поволжя та інші території. Офіційно було прийнято, що для забезпечення сім’ї, оплати податків і платежів, кожна домогосподарка в своєму розпорядженні повинна мати не менше 5 десятин землі на кожну особу чоловічої статі. У 99,9 відсотків колишніх поміщицьких селян такої можливості не було. Отже, вони не могли прогодувати свою сім’ю та вести ефективно господарство. 

Відповідно до надвірного земського перепису 1882 — 1889 років із 346 598 домогосподарств Полтавської губернії близько 17 % взагалі не мали орної землі, більш ніж половина мали до 6 десятин. Упродовж 20 років після відміни кріпосного права, не в змозі були забезпечити свій прожитковий мінімум майже 74 % з усіх господарств Полтавщини. Це 1,5 млн козаків і селян.

Орендувати землю було дуже невигідно, адже її ціна зросла в 5 — 6 разів. Так, у місцевого населення не було іншого виходу, як шукати заробітки у містах або відправлятися ті краї, де гарно платять. Спочатку така робота була сезонною і називалася відходним промислом, за свідченням сучасників, це був перший крок до великого переселення.

Пропаганда – найефективніша зброя російського царизму

Царському уряду було дуже вигідно таке переселення на неолюднені території. Вся політика царизму була направлена на спонукання до міграції. Ще задовго до столипінської реформи уряд створив кілька законодавчих актів по заохоченню переселення малоросійських козаків на Кубань, там вони необхідні були для колонізації корінного населення. 

В кінці XV століття був утворений комітет сибірської залізниці, пожвавлюється переселення селян на територію Транссибірської магістралі. 1890 рік став безпрецедентним за кількістю осіб, які покинули рідний край — всього 50 тис.. Столипінське законодавство мало великий вплив на формування переселенських настроїв серед збіднілого населення. Були створені пільги, які надавалися селянам, що виявлять бажання переселитися на Далекий схід або до Сибір, вони ж застосовувалися і до міщан-ремісників. Пільги були незначними, але уряд створив таку атмосферу, що і вони здавалися ледь не манною небесною. 

Консультували і надавали допомогу майбутнім переселенцям у обласній земські переселенські організації у Полтаві. З 1908 року вона почала видавати спеціалізований журнал з новинами та умовами переселення на різні території Російської імперії. Уряд не шкодував ні сил, ні коштів на пропаганду еміграції, обіцяв буквально золоті сибірські гори кожному полтавці. Лише близько 50 тис. переселенців згодом повернулися на батьківщину.

Еміграція в ХХ столітті

З приходом радянської влади та запровадженням  їхньої політики почалася друга хвиля переселення полтавців, особливо цьому сприяли голод і примусова колективізація в 30-х роках, та примусове освоєння цілини земель у Сибірі в 50-х роках. 

Перші масові переїзди було помітні ще в роки Першої світової війни, щоправда, тоді тікали не тільки в Росію, а й в Європу та Америку. Крім того, багато наукової і творчої еліти тікало з Батьківщини від репресій каральних органів, а деяких переселяли насильно для виконання п’ятирічок на нерозвинених землях. В концтаборах Сибіру та Далекого Сходу значна кількість полтавців відбувала покарання, а опісля, побоюючись нових репресій залишалася там, або їхала в найвіддаленіші куточки імперії. 

З початком Другої світової війни велику кількість полтавців евакуйовано до Сибіру та Середньої Азії, дехто тікав туди з власного бажання. Після війни багато з тих людей, які перебували в концтаборах, переїхали до Австралії, Аргентини, Бельгії, великої Британії, США тощо.

Друга половина ХХ століття відзначилися переселеннями до Кавказу на освоєння цілинних земель та зведення новобудов на сході. Багато кому з полтавців потрібен був заробіток, тому була поширена сезонна міграція людей, які працювали вахтовим методом у віддалених місцях російської імперії, розробці газових і нафтових родовищ, обороні промисловості тощо. З’явилися велика кількість політичних емігрантів після встановлення «залізної завіси» та дисидентів.

На карті 90-х років ХХ століття було можна було помітити близько чотирьох десятків населених пунктів, заснованих переселенцями з Полтавщини: Мало– і Новополтавки, Полтавка Омська, Полтавка Красноярська тощо. 

.,.,.,.