“Народ їх – молодший за всіх. А стався він таким чином. Першим жителем цієї ще безлюдної тоді країни була людина на ім’я Таргітай. Батьками його, як кажуть скіфи, були Зевс і дочка річки Борисфена”, – розповідав античний історик Геродот про легендарних кочівників скіфів. Далі на ipoltavets.
Рушник робили зі скальпа
Ці дикі, непокірні та жорстокі люди жили на величезній території. За шість століть вони зуміли заселити землі Європи від Чорного моря до Балтики та до Уральських гір. Наблизилися навіть до Китаю! Але все ж таки безповоротно згинули під натиском готів у четвертому столітті нашої ери.
Їх назвали скіфами, що означає “лучники”, “стрілки”. І не дарма! Стародавні кочівники заслужено визнані вельми войовничим народом, а найгрізнішою їхньою зброєю був лук. Боєць потрапляв у ціль на відстані 70 метрів, причому часто пронизував око людині. Або ж використав наконечники стріл із колючками, які розривали рану на тілі супротивника. Ну а якщо стрілець також змащував стрілу зміїною отрутою, то у ворога і зовсім не було шансів вижити.
Відомі ще більш бузувірські звичаї. З повалених ворогів скіфи зрізали скальп і… витирали їм брудні руки, наче рушником! Або ж шили одяг із кількох скальпів. А здерта цілком шкіра правої руки ставала сагайдаком для стріл. Крім того, скіфські воїни були справжніми вампірами – пили кров вбитих ворогів.
Дуже полюбляли золото
Втім, скіфи були не лише безжальними варварами, а й талановитими ювелірами. Про скіфське золото знають у всьому світі. Буйні кочівники примудрилися робити витвори мистецтва з дорогоцінного металу. Вони дуже любили золото та прикрашали їм і одяг, і зброю та побутові предмети. Відблиски сонця виблискували на шоломах і панцирах, на намисто і навіть на кінних збруях.
Крім того, майстри створили “звірячий стиль”, завдяки якому скіфські вироби легко впізнавані. Витончені фігури левів, орлів, вовків, оленів чи інших тварин розташовані в композиції боком, але голова завжди повернена убік, ніби звірятко зустрічає поглядом кожного, хто подивиться на неї.
Ну і звичайно, золото вдосталь ховалося разом зі скіфськими вельможами в могильних курганах. Неодмінно виникає запитання: звідки кочівники мали стільки дорогоцінного металу? Деякі дослідники вважають, що скіфи витягували золото з родовищ Північного Причорномор’я, а точніше, вони просто промивали донні відкладення водойм.
“Голосно волають від задоволення”
У цивілізації скіфів була своєрідна медицина. Наприклад, практикувався метод кровопускання. Знаменитий лікар Гіппократ зауважував: “Коли почнуть хворіти, то відкривають обидві вени за вухами, і коли кров спливе, то внаслідок слабкості охоплюються сном і засинають”. Однак досі невідомо, при яких хворобах призначається таке лікування.
Натомість відомо, що скіфи вживали марихуану. Коли вчені знайшли череп одного скіфа, то виявили, що ця частина скелета просвердлена з трьох сторін. А поряд з черепом лежала марихуана, яку дбайливі родичі залишили в могилі, щоб полегшити головний біль у потойбіччя.
А ось, що писав з цього приводу Геродот: “У Скіфській землі виростає коноплі – рослина, дуже схожа на льон, але набагато товстіша і більша. Взявши це конопляне насіння, скіфи підлазять під повстяну юрту і потім кидають його на розпечене каміння. Від цього піднімається такий сильний дим і пара, що ніяка еллінська парова лазня не зрівняється з такою лазнею. Насолоджуючись нею, скіфи голосно волають від задоволення”.
Більше за Вавилон
Скіфи залишили сліди не лише Євразією, а й на Полтавщині. Країну, що розташувалася в лісостеповому регіоні Східної Європи, в давнину називали Скіфією. Відомостей про життя населення Скіфії небагато, і переважно розповідається про скіфів, які підтримували зв’язки з античними містами. Так от, у центрі лісостепової Скіфії, на межі VIII–VII століть до нашої ери, з’явилося велике поселення, залишки якого зараз називаються Більським городищем. Ця пам’ятка знаходиться неподалік села Більськ Полтавської області, між річками Ворскла та Суха Грунь.
Більське городище – найбільше у Східній Європі. Його площа приблизно п’ять тисяч гектарів, що більше, ніж територія таких мегаполісів давнини, як Вавилон та Помпея. А загальна довжина стін – майже 40 кілометрів!
Є гіпотеза, що Більське городище могло бути скіфською столицею Гелоном, згаданою істориком Геродотом. Якщо Більське городище справді притулок скіфів, то, ймовірно, місце всередині валів було зайняте житлом кочівників – юртами.
Деякі жителі займалися землеробством, але більшість містян видобувало та обробляло залізо. Вся річ у тім, що в заплаві річки Ворскли можна було легко і весело викопувати болотяну руду, тобто бурий залізняк, а вугілля для ковальських горнів поселенці отримували, коли палили деревину навколишніх лісів.
Релігійні людожери
Про цей дивовижний мегаполіс, який шумів на території сьогоднішньої Полтавщини, розповідають і сучасні дослідники. Припускають, що у Більському городищі мешкали різні етнічні групи – будини, борисфеніти (“скіфи-орачі”), кочівники гелони (одне зі скіфських племен). Археолог Борис Шрамко зауважував: “Більське городище слід розглядати як центр племінного союзу…”
А Геродот так описував мешканців: “Будини – плем’я велике та численне; всі вони світлоокі і руді. У їхній області збудовано дерев’яне місто; назва цього міста Гелон. Там є храми еллінських богів, прикрашені еллінською дерев’яними статуями та вівтарями. І кожні три роки вони влаштовують свята на честь Діоніса і впадають у вакхічну несамовитість. Адже гелони в давнину – це елліни, які покинули гавані… І говорять вони мовою скіфською, частково еллінською”.
Крім того, археологи визнають, що будинам було властиве культове людоїдство, тому, можливо, і народилася ще одна назва – андрофаги. Втім, мешканці Більського городища були людьми релігійними – у їхніх оселях знайдено залишки домашніх вівтарів. Та й розміри громадських храмів та святилищ вражають, довжина одного з них – близько 260 метрів. До того ж, скіфами зведені численні жертовники, а у викопаних біля них ямах було виявлено останки пожертвувань.
Резиденція царя та ласий шматок
Скіфське городище було збудовано на високому плато, що непогано для оборони. Особливо крутий схил правого берега веде від валів до низини Ворскли. Навіть сучасний автомобіль не завжди долає петлі асфальтової дороги, що сходить від річки до села.
Висота фортечних стін Гелона – близько чотирьох метрів, а перед стіною скіфи викопали рів, ширина та глибина якого була майже 6 метрів. Під час нападу ворогів захисники міста могли непомітно пересуватися дном рову і несподівано контратакувати ворога.
Вчені припускають, що на території Більського городища неодноразово базувалося військо кочівників із воєначальником-царем. За наказом правителя, руками воїнів, за допомогою цивільного населення і рабів було збудовано стіни та зведено вали. А це означає, що скіфське військо могло залишатися тут тривалий час. Адже будівництво відбувалося не в один етап, а під час епізодичних стоянок армії протягом кількох років.
Отже, Більське городище на території Полтавської області – це не тільки величезне торжище, що розкинулося на перехресті торгових шляхів Скіфії, а й резиденція скіфського царя з його солдатами. Такі тривалі зупинки кочівники влаштовували, наприклад, під час перерв між набігами та взимку.
Але ні стіни, ні місце розташування не змогли захистити Гелон. Дослідники експедиції Шрамко довели, що наприкінці VI століття до нашої ери городище було спалено. Це повністю підтверджує розповідь Геродота про те, що у 512 році до нашої ери перси зайняли та спалили місто Гелон. Напад загарбників на головне місто Північної Скіфії, яке славилося торгівлею та багатством, було неминуче, адже Гелон здавався спокусливо ласим шматком. І звичайно, він зацікавив персів, що нишпорили в пошуках видобутку.
Втім, після розгрому персами древній мегаполіс відновили і він проіснував до III століття до нашої ери. Як і чому він загинув, достеменно невідомо. Вивчення Більського городища продовжується.
Посаг мертвої нареченої
Скіфи, які жили на території Полтавщини, неодноразово привертали увагу археологів. І вчені часто знаходять тут цікаві артефакти, пов’язані з цим таємничим народом. Наприклад, у 2016 році дослідники відкопали 30 виробів із золота, серед яких – жіночі ювелірні прикраси, фігурки тварин, побутові предмети. Археологи були здивовані, що такий цінний скарб у кургані не був викрадений, тоді як багато поховань вже пограбували.
А у 2019 році у похоронній ямі виявили останки скіфської дівчини – тазові кістки, зуби та розбитий череп. У тій же могилі лежали речі, які батьки покійниці приготували, мабуть, для використання у потойбічному світі – керамічний посуд, бронзове дзеркало, бурштинові та кришталеві намисто, золоті сережки. А на руці скіфської нареченої красувався мініатюрний браслет, дівчина була худорлявою, маленького зросту, вірогідно, підлітком.
Одного разу стародавню могилу знайшли зовсім не археологи, а… співробітники автодорожньої служби. Сталося це під час будівництва автомагістралі Дніпро-Решетилівка у Полтавській області – робітники натрапили на курган, де лежали, як потім з’ясувалося, скіфський вельможа та його слуга, похований, ймовірно, зі своїм паном “за компанію”.
З 2005 року на території легендарного міста Гелон розташували історико–культурний заповідник “Більськ” та організовують щорічний фестиваль “Гелон-фест”. Це яскраве дійство ніби переносить сучасних людей у давній та дикий світ, адже свято традиційно починається з театралізованих реконструкцій скіфських баталій та обрядів. Ну і звичайно, тут звучать фолк-рок, пісні бардів і навіть класична музика.
Також функціонує школа археології, учні якої можуть брати участь у справжніх розкопках, торкнутися таємниць скіфських часів. “Раніше це була лише практика для студентів. Нині вона виросла до міжнародного археологічного проєкту. Раніше ми збиралися в археологічні експедиції. Робили це за покликом серця. Після таких зустрічей всі залишалися друзями. Кожна школа – це навчання, але головне – це спілкування та нові враження”, – сказав директор Полтавського краєзнавчого музею Олександр Супруненко.
