За дослідженнями соціологічної групи «Рейтинг», трохи більше половини наших громадян спілкуються у побуті українською, третина – одночасно українською та російською, 15% – російською. При цьому статистика свідчить, що чимало людей говорять суржиком, найбільше таких – в центральних регіонах країни.
Особливості полтавської говірки, напевно, всім знайомі завдяки творчості Андрія Данилка, який підкорив немало сцен в образі Вєрки Сєрдючки. То як нині розмовляють, а точніше балакають, на батьківщині Івана Котляревського та Миколи Гоголя, розбираємося далі на ipoltavets.com.
Окання та м’які приголосні
Перше, за що зачепиться вухо туриста, який блукає вуличками міст та сіл Полтавщини, – це повселюдне окання та м’які та пом’якшені приголосні. Чимало полтавців в побуті послуговується саме польтовською мовою.
Так, тут ходять на базарь, а не базар, купують кільо огірків, а не кіло огірків, п’ють мольоко, а не молоко, одягаються в жильотку, а не в жилетку, взувають бєлі сапожки, а не білі чобітки, ходять до галіреї, а не до галереї, переховуються під час повітряної тривоги у колідорі, а не в коридорі.
В інфінітивах полтавці надають перевагу закінченням «іть» та «ать». Наприклад, не стрибати, а стрибать, не танцювати, а танцювать, не спостерігати, а спостерігать тощо.
Схильність до спрощення
Учасники колись відомого українського хіп-хоп гурту «Сан-Тропе» в одному із своїх інтерв’ю якось пояснювали, що головна особливість «польтовської» мови – це її схильність до спрощення. Люди часто випускають одну-дві букви або замінюють складні звуки більш легкими.
Так, в дієсловах першої особи однини полтавці замінюють дифтонг «дж» на м’яку «д’»: не ходжу, а ходю, не сиджу, а сидю, не їжджу, а їдю тощо.
У дієсловах другої особи однини на Полтавщині відкидають закінчення «є»: не літає, а літа, не стрибає, а стриба, не співає, а співа і т. д.
А ще полтавці не люблять звук «ф», його майже всюди замінюють на «хв». Тож, виходить не Федір, а Хведір, не фабрика, а хвабрика, не фабра, а хвабра, не федерація, а хведерація, тощо.
Словосполучення «кожного дня» для полтавців має забагато літер, тому вони кажуть «каен день».
А ще на Полтавщині балакають, а не розмовляють. При цьому полтавець чи полтавка кае, а не каже.
У гостях в Полтавських краях вам запропонують посидіти на стулі, а не на стільці.
Суржикові слова і словосполучення
Чимало російських слів полтавці перекручують на український лад. Так, у їдальні вам запропонують не перше та друге, а перве і вторе. У маршрутках тут оплачують за проїзд, а не сплачують проїзд. Холодними зимовими ночами полтавці накриваються одіялом, а не кводрою.
Замість «тепер» і «зараз» на Полтавщині кажуть «січас». Тут ви почуєте емоційне «шоб ти понімав», а не «щоб ти розумів». А от «дещо» по-польтовскі буде «кой-шо».
А ще полтавці використовують слово «год», там де треба казати «рік». Наприклад, питають: «Скільки дитині год?», а не «Скільки дитині років?»
