2 Грудня 2022

«Бульо», «кільо», «сидю», «ходю» та інші особливості полтавської мови

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

За дослідженнями соціологічної групи «Рейтинг», трохи більше половини наших громадян спілкуються у побуті українською, третина – одночасно українською та російською, 15% – російською. При цьому статистика свідчить, що чимало людей говорять суржиком, найбільше таких – в центральних регіонах країни.

Особливості полтавської говірки, напевно, всім знайомі завдяки творчості Андрія Данилка, який підкорив немало сцен в образі Вєрки Сєрдючки. То як нині розмовляють, а точніше балакають, на батьківщині Івана Котляревського та Миколи Гоголя, розбираємося далі на ipoltavets.com.

Окання та м’які приголосні

Перше, за що зачепиться вухо туриста, який блукає вуличками міст та сіл Полтавщини, – це повселюдне окання та м’які та пом’якшені приголосні. Чимало полтавців в побуті послуговується саме польтовською мовою.

Так, тут ходять на базарь, а не базар, купують кільо огірків, а не кіло огірків, п’ють мольоко, а не молоко, одягаються в жильотку, а не в жилетку, взувають бєлі сапожки, а не білі чобітки, ходять до галіреї, а не до галереї, переховуються під час повітряної тривоги у колідорі, а не в коридорі.   

В інфінітивах полтавці надають перевагу закінченням «іть» та «ать». Наприклад, не стрибати, а стрибать, не танцювати, а танцювать, не спостерігати, а спостерігать тощо.

Схильність до спрощення

Учасники колись відомого українського хіп-хоп гурту «Сан-Тропе» в одному із своїх інтерв’ю  якось пояснювали, що головна особливість «польтовської» мови – це її схильність до спрощення. Люди часто випускають одну-дві букви або замінюють складні звуки більш легкими.

Так, в дієсловах першої особи однини полтавці замінюють дифтонг «дж» на м’яку «д’»: не ходжу, а ходю, не сиджу, а сидю, не їжджу, а їдю тощо.

У дієсловах другої особи однини на Полтавщині відкидають закінчення «є»: не літає, а літа, не стрибає, а стриба, не співає, а співа і т. д.

А ще полтавці не люблять звук «ф», його майже всюди замінюють на «хв». Тож, виходить не Федір, а Хведір, не фабрика, а хвабрика, не фабра, а хвабра, не федерація, а хведерація, тощо.

Словосполучення «кожного дня» для полтавців має забагато літер, тому вони кажуть «каен день».

А ще на Полтавщині балакають, а не розмовляють. При цьому полтавець чи полтавка кае, а не каже.

У гостях в Полтавських краях вам запропонують посидіти на стулі, а не на стільці.

Суржикові слова і словосполучення

Чимало російських слів полтавці перекручують на український лад. Так, у їдальні вам запропонують не перше та друге, а перве і вторе. У маршрутках тут оплачують за проїзд, а не сплачують проїзд. Холодними зимовими ночами полтавці накриваються одіялом, а не кводрою.

Замість «тепер» і «зараз» на Полтавщині кажуть «січас». Тут ви почуєте емоційне «шоб ти понімав», а не «щоб ти розумів». А от «дещо» по-польтовскі буде «кой-шо».

А ще полтавці використовують слово «год», там де треба казати «рік». Наприклад, питають: «Скільки дитині год?», а не «Скільки дитині років?»

.,.,.,.