15 Серпня 2022

Чому Кременчук став промисловим серцем Полтавського краю: як жилося тут в різні епохи

Related

Що змусило полтавців проміняти рідні землі на “Сибір неісходиму”: історія переселенців

За  підрахунками, якби два століття полтавців насильно не відправляли...

Як селище Опішня стало відомим на весь світ

Опішня - найтуристичніше селище Полтавщини. Музей-заповідник на 7 га,...

«Лариса і команда» або чому у волонтерстві без гумору ніяк

Заходимо на кухню місцевої школи, чути голосний жіночий сміх,...

Share

Кременчук – великий індустріальний центр Полтавщини. Він входить в топ 15 великих міст України за економічними показниками. У місті функціонує до сотні промислових підприємств, які надають робочі місця і зберігають економічний потенціал міста. На початку ХХІ століття Кременчук увійшов до переліку історично населених місць України – місто впродовж п’ятисот років зберігає свій історичний ареал  з об’єктами культурної спадщини. Більш детально про історію Кременчука у нашому матеріали на сайті ipoltavets.com.

Кременчук в часи козаччини

 Перші згадки про міста Кременчук відноситься до 1571 року. Як свідчать історичні джерела, Кременчуцька фортеця булоа закладена для оборони Лівобережного Придніпров’я. У 1625 році біля Курукового озера запорізькі козаки на чолі з Марком Жмайлом завдали поразки польсько-шляхетським військам. 

Населення Кременчука брало участь у повстанні Острянина 1637 і 1638 років, у визвольній війні українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького. У цей час Кременчук стає сотенним містечком Чигиринського полку. 1661-1663 роки — центр Кременчуцького полку. 

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 року місто відійшло до Миргородського полку. У 1764-1784 роках було центром Новоросійської губернії, а пізніше центром намісництва. У 1789 році Кременчук віднесено до Градизького повіту Катеринославського намісництва, згодом входило до складу Малоросійської губернії як повітове місто. 1796 року до нього приєднався посад Крюків. 

З 1802 року Кременчук — повітове місто Полтавської губернії. В кінці XVIII століття тут були засновані канатний, свічковий, миловарний, декілька цегельних та шкіряних заводів, відбувалися 3 ярмарки на рік. У 179 році затверджено кременчуцький герб. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років Кременчук був важливим центром суднобудування. 1791 року побудований збройний завод. А у 1806 році сформований Кременчуцький полк, що брав участь у війні 1812 року, у Кримській війні 1853-56 років. 

Суспільне життя та господарство

На той час у місті діяла друкарня князя Потьомкіна. Функціонувала дерев’яна церква Різдва Богородиці, мурована Преображенська церква, Успенський собор, Всіхсвятительська кладовищенська, Всіх скорботних Радості при тюрмі, Олександрівська при реальному училищі та дерев’яна Троїцька церква. У 1809 році відкрито суконну фабрику, а через 3 роки — шкіряний завод, панчішну фабрику тощо. Всього на початку XIX століття в місті працювало близько 30 підприємств, було 50 мурованих і 1785 дерев’яних будинків. 

Кременчук населяли близько 9000 мешканців. Населення міста невпинно росло. І за переписом 1859 року тут було уже близько 20 тис. жителів, 6 молитовних шкіл, повітове, 3 парафіяльних і єврейське училище, 2 жіночих пансіони. Була відкрита лікарня, шпиталь, пошта і телеграф. Відбувалося 3 ярмарки на рік і 2 базари на тиждень. Працювало 31 підприємство і 2 пристані. 

До кінця ХІХ століття населення міста зросло до 63 тис. жителів. Величезної шкоди місту завдали повинні 1786, 1789, 1822 та 1845 років; пожежі 1834, 1848, 1852-го років. Під час першої пожежі згоріла третина міської забудови. 

У 1872 році збудували міст через Дніпро. Наприкінці ХХ століття в Кременчуці налічувалося 89 фабрик і заводів, 38 кузень, 8 парових млинів, 3 банки. Розвивалася освітня галузь: діяли реальне, міське та 5 початкових училищ, жіноча гімназія, технічне залізничне училище, 3 церковнопарафіяльні школи, 6 православних церков, 3 єдиновірських, 1 лютеранська, 1 костел та 2 синагоги. У різні роки у Кременчуці виходили газети “Кременчугская жизнь”, “Кременчугская мысль”, “Кременчугский голос”, “Кременчугское слово” тощо. 

Кременчук перед Другою світовою війною

Перший нелегальний революційний гурток організований у 1884 році. Згодом виникають робітничі гуртки. Під час революції 1905-1907 років у місті створено раду робітничих депутатів. У 1916 році відбулося повстання солдатів місцевого гарнізону. 

У 1918 році встановлено радянську владу у Кременчуці. Через 4 роки місто стає центром Кременчуцької губернії, потім — повітовим містом. 

За роки довоєнних п’ятирічок Кременчук стає великим промисловим центром. У 1032-1934 роках діяв Кременчуцький медінститут, у 1940-1941 — педінститут. Напередодні Другої світової війни у Кременчуці проживало 89 723 мешканці. Працювала 22 загальноосвітні школи та 8 технікумів, 6 лікарень, 16 поліклінік та амбулаторії, 15 клубів, кінотеатр, 7 кіноустановок, 39 бібліотек та драматичний театр.

Розвиток післявоєнного міста

У період німецько-фашистської окупації гітлерівці розстріляли 97 тис. військовополонених і жителів міста, тут були організовані Кременчуцькі концтабори. Окупанти вивезли на примусові роботи до Німеччини близько 10 тис. осіб. Після перемоги у Кременчуці розвивалися машинобудівна, металообробна, гірничорудна та нафтохімічна промисловість. Серед найбільших підприємств — автомобільний, вагонобудівний, шляхових машин і колісний заводи, гірничо-збагачувальний комбінат, нафтопереробний та сталеварний заводи, завод технічного вуглецю та інші. 

Знайшли місце у промисловості посідає виробництво будівельних матеріалів. Розвинуті харчова та легка промисловість. У 1959 році стала до роботи Кременчуцька ГЕС. 

Розвивалися освітні заклади. Працювали філіал Харківського політехнічного інституту, 6 середніх навчальних закладів, 11 профтехучилищ, 4 палаци культури, близько 20 клубів та будинків культури, 5 кінотеатрів. 

Діяли Кременчуцький історико-краєзнавчий музей та музей А. С. Макаренка. Виходили газети “Кремінь”, “Вісник Кременчука”.

Відомі уродженці Кременчука

Серед уродженців міста багато митців. Тут народився Євграф Крендовський, який навчався у Петербурзі, після 1839 року переїхав в село Мануїлівка Полтавської губернії, де працював вчителем малювання. В останні роки життя організував Кременчуці свою художню школу, тут і помер. У місті народилися графік Абрам Різниченко, українські скульптори Леонора Блох, Яків Ражба. Український філолог Павло Житецький, композитор Ілля Віленський – заслужений діяч мистецтв автор музичної комедії “Сорочинський ярмарок”. Українські письменники Дмитро Вишневський та Юрій Логвин. Український диригент Омелян Вінницький.

У Кременчуці в різний час жили і працювали живописці Петро Петрашів, який розписував іконостас Успенського собору, писав картини для будинку генерала Ісакова, жив грузинський поет Бесікі, до якого 1787 року з Миргорода приїздив Давид Гурамішвілі. Тут працював український композитор Михайло Калачевський – автор “Української симфонії”, яка не виконувалася в Україні до початку ХХ століття, поки не була включена до репертуару симфонічного оркестру під керівництвом Ахшарумова. У липні 1843 року до Кременчука приїздив Євген Гребінка на бенефіс російського актора Мартинова. Імовірно, 1845 року тут зупинявся Тарас Шевченко, у повісті «Наймичка» згадано Кременчук та його околиці, описав Ромоданівський чумацький шлях, згадка про місто є у повісті «Капітанша». В кінці ХІХ століття Кременчук відвідали Панас Саксаганський та Іван Карпенко-Карий.

.