29 Листопада 2022

Місто, в якому світ ловив Сковороду або історія славної Лохвиці

Related

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Кажуть, що Лохвиця готує одних з найкращих медичних сестер в Україні. А на території міста збереглося чимало історичних пам’яток та будівель, адже його історія сягає щонайменше семисот років. У Лохвиці Опанас Сластіон свого часу збудував земські школи, які прославилися на всю Україну й досі вважаються одним еталонів українського модерну. Більш детально про це славне місто у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.

Перші згадки про місто

 Час заснування Лохвиці достеменно невідомий. Спочатку вона входила до складу Переяславського князівства і відіграла помітну роль як укріплення в Посульській оборонні лінії. Перші згадки про місто в історичних джерелах датуються 1320 роком як про невелике селище. У «Книге большому чертежу» Лохвиця зазначена як місто. 

У XV столітті землі по річці Лохвиці належали князям Глинським, з кінця XVI століття потрапили до рук князів Вишневецьких. У 1648 році Лохвиця стала сотенним містечком Миргородського, а згодом Лубенського полку.

У першій половині XVII століття місто отримало свій герб. Після ліквідації автономії Лівобережної України стає центром Лохвицького повіту Чернігівського намісництва. У 1796-1802 роках — заштатне місто Малоросійської, а з 1802 року — центр Лохвицького повіту Полтавської губернії. 

Як виглядало місто в ХІХ столітті

У 40-х роках ХІХ століття у Лохвиці налічувалося 5,6 тис. жителів. За переписом 1859 року у місті 884 двори та 7619 мешканців. Побудований собор Різдва Богородиці, мурована Благовіщенська, дерев’яні Миколаївська, Преображенська, Покровська, Кладовищенська Різдва Іоана Предтечі церкви. Функціонує шпиталь. 

Через 4 роки населення Лохвиці збільшується до 8821 жителя. На цей час функціонує 6 церков, повітове училище, поштова станція та 5 ярмарок. Наприкінці ХІХ століття Лохвиця налічує 11 тис. жителів, 14 кам’яних будинків, 764 дерев’яні, 467 мазаних. Освіту отримують у міському училищі.

У місті налічується 135 торгових приміщень, 12 складів, миловарний завод, 3 водяних і 6 парових млинів, два цегельні заводи, 13 кузень, 16 кустарних підприємств. У промисловості було зайнято 72 робітники, які виготовляли продукцію на 8277 карбованців. У Лохвиці щорічно проходило 17 ярмарок. В цей час в місті виходять газети “Лохвицкий вестник”, “Лохвицкое слово”.

ХХ століття і прихід радянської влади

1904 року в Лохвиці створено підпільну організацію РСДРП. У грудні 1905 року у Лохвицькому повіті пройшли значні селянські заворушення. 

У 1918 році у Лохвиці проголошено радянську владу. За 2 роки створений перший комнезам. З 1903 року Лохвиця стає центром Лохвицького району Роменської округи, з 1932 року — Харківської, а з 1937 — року Полтавської області. Напередодні Другої світової війни тут діяли 2 середні, семирічна і початкова школи, педучилище, медшкола, кінотеатр, будинок культури, музей, клуб піонерів, районна і дитяча лікарні, поліклініка, аптека, дитячі ясла та садочок.

У роки німецько-фашистської окупації гітлерівці стратили близько півтисячі жителів міста, 536 осіб вивезли до Німеччини на примусові роботи. У місті діяло партизанське підпілля. Восени 1942 року підпільники встановили зв’язки з членами антифашистської групи “Патріоти радянської Батьківщини”, які діяли серед радянських військовополонених. Готувався спільний збройний виступ проти окупантів, але в листопаді 1942 року фашисти схопили та розстріляли 12 активних учасників підпілля. У його складі також діла група військових лікарів-патріотів, керованих професором С. М. Ходжаміровим. 

Після визволення Лохвиці у місті перебував штаб фронту на чолі з командуючим генералом армії Ватутіним. У другій половині ХХ століття в  Лохвиці діють цегельний завод і завод продтоварів “Зоря”, швейна фабрика і багатогалузева фабрика “Жовтень”, комбінати промислового харчування і побутового обслуговування, будівельні організації, 3 середні школи, спортивна і музична школа, педучилище, СПТУ-27, станція юних техніків і натуралістів. Будинок культури, піонерський клуб, бібліотека, Лохвицький краєзнавчий музей, поліклініка, районна та дитяча лікарня. Видається газета “Зоря”. 

Лохвицьке медичне училище і технікум харчової промисловості

У 1936 році була створена Лохвицька медшкола, а з 1953 — перепрофільована на медучилище. У різний час навчальний заклад готував медичних фахівців середньої ланки 3 профілів: медсестер, акушерок, фельдшерів. Перший випуск відбувся 1939 року. До 1990 року училище підготувало уже 3434 фахівці. Приймали на навчання осіб, які закінчили середню або восьмирічну школу. У 1991 році медучилище налічувало 427 учнів. 

У 1931 році як вечірній механічний технікум на базі Лохвицького цукрозаводу був створений технікум харчової промисловості. З 1936 року почав працювати з денною формою навчання. Одразу після війни став готувати фахівців зі спеціальностей: бродильне виробництво і машини та устаткування підприємств харчової промисловості. Училище випускало техніків-технологів і техніків механіків пивзаводів, заводів безалкогольних напоїв, спиртових і лікеро-горілчаних заводів. У 1989 році спеціальність “бродильне виробництво” стала називатись “біохімічне виробництво”. Пізніше у технікумі з’являється заочний відділ. 

Лохвицький краєзнавчий музей

Лохвицький краєзнавчий музей імені Григорія Сковороди заснований у 1919 році. Відкритий як археологічний на базі колекції місцевого реального училища. У 1920 році отримав статус історико-краєзнавчого. Розташовується в окремому будинку, експозиції відведено площу 261 м². Займає 9 тематичних залів. Налічує близько 30 тис. експонатів, серед яких зразки порід, колекції козацької зброї, опудала птахів і тварин, зразки декоративного мистецтва, речові матеріали і документи, що розкривають історію Лохвиччини. Частина експозиції відображає життєвий і творчий шлях уродженців краю Григорія Сковороди та Архипа Тесленка.

Імена відомих людей, пов’язаних з Лохвицею

У Лохвиці народився біолог, організатор вищої ветеринарної освіти Яков Кайданов, винахідник у галузі електротехніки Федір Троцький, український юрист, академік академії наук Володимир Гордон, український офтальмолог Анатолій Васютинський, український скульптор Григорій Пивоваров, композитори Ісаак Дунаєвський. Досі зберігся будинок, в якому народився і жив Дунаєвський, на ньому встановлено меморіальну дошку. 

У 1902 році у Лохвиці було встановлено пам’ятник Григорію Савовичу Сковороді до 200-річчя від дня його народження. Автором став Іван Кавалерідзе. Пам’ятник був реконструйований 1972 року, загальна висота його більше 4 метрів – скульптура на повний зріст на гранітному постаменті.

У Лохвиці, очевидно, в 1845-1846 роках перебував Тарас Шевченко. Про місто є згадка в повісті “Наймичка”. У 1903 році Лохвицю відвідував український драматург, актор, режисер Михайло Кропивницький. Він познайомився з українським письменником Архипом Тесленком, радив збирати народний фольклор, допоміг у доборі п’єс для народних вистав. У наступному році під керівництвом Кропивницького було поставлено кілька п’єс гуртками, що тоді виникли в Лохвицькому повіті. 

Художник Петро Петрашів у 1768 році уклав контракт на малярну та іконостасну роботу в Соборній церкві, яку будував на свої кошти останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський. Після ліквідації Запорізької Січі за наказом Катерини ІІ його ув’язнили в Соловецький монастир. У 1801 році — був звільнений, але залишився в монастирі там і помер. 

.,.,.,.