15 Серпня 2022

Не Метрополітен-опера, а Лохвицький театр імені Тобілевича: театральне життя ХХ століття у Лохвиці

Related

Що змусило полтавців проміняти рідні землі на “Сибір неісходиму”: історія переселенців

За  підрахунками, якби два століття полтавців насильно не відправляли...

Як селище Опішня стало відомим на весь світ

Опішня - найтуристичніше селище Полтавщини. Музей-заповідник на 7 га,...

«Лариса і команда» або чому у волонтерстві без гумору ніяк

Заходимо на кухню місцевої школи, чути голосний жіночий сміх,...

Share

Лохвицьке театральне життя завирувало ще у ХІХ столітті. Сюди навідувалися корифеї українського театру, а місцеві актори відзначалися професійністю та ентузіазмом. Переповнені зали, повідомляє сайт ipoltavets.com, гриміли оваціями, потім ще кілька днів все місто обговорювало постановку та з нетерпінням чекало наступної. І коли всі місцеві школи викладали російською, а за українську книгу могли звільнити з роботи, зі сцени лохвицьких театрів звучало українське слово.

Перші напіваматорські театральні трупи у Лохвиці

 Ще наприкінці 90-х років ХІХ століття у місті Лохвиця був створений аматорський театр. А у 1905-1906 роках у місті було побудовано один з найкращих на Полтавщині народний дім, де театр дістав постійну сцену. Лохвицький будинок народного дому було споруджено у 1905-1906 роках за проєктом українського архітектора Василя Кричевського. Образ споруди повністю відповідає принципом раціоналізму початку ХХ століття. 

Режисером театру був композитор і актор М. М. Дьяков. У репертуарі Лохвицького аматорського театру були п’єси Івана Котляревського, Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького та інших драматургів. Періодично його відвідували українські та російські театральні трупи. 

У липні-серпні 1903 року на сцені народного дому відбулося 6 вистав трупи Товариства російських драматичних театрів, яку очолював Маріус Петіпа. В кінці вистави “На дні” Максима Горького, що була вперше показана на периферійній сцені, глядачі піднесли Петіпа вінок живих квітів з написом на стрічці: “Від лохвицьких шанувальників”. 

Любов Янковська як режисер аматорського гуртка поставила тут свої п’єси: “На світанку”, “Лісова квітка”, п’єси Бориса Грінченка та Михайла Старицького.

У 1912 році у Лохвиці був створений напівпрофесійний театральний колектив “Нова радянська трупа”. У якій проводилася постійна студійна робота. Зокрема, 1901 року для занять з акторської майстерності і сценічного слова з акторами та керівниками сільських драматичних колективів запрошувався О. Корольчук — один з провідних режисерів і акторів українського театру. У репертуарі театру були вистави “Вій” за Миколою Гоголем, “Дві сім’ї” Марка Кропивницького, “Розумний і дурень” Івана Карпенко-Карого. У 1903-1909 роках працював як аматорський колектив, також під назвою Лохвицький робітничо-селянський театр. Згодом об’єднався з театром-студією під керівництвом І. Онищенка.

У жовтні 1910 група з місцевих аматорів при райсельбуді створений Лохвицький театр-студія. Сформувався під впливом гастролей Першого театру української радянської республіки імені Тараса Григоровича Шевченка, які пізніше названий Дніпропетровським українським музично-драматичним театром. На базі театру-студії для колективу проводились заняття зі сценічного руху та художнього слова. У репертуарі трупи були вистави “Царі”, “Сон”, “Варнак” за Тарасом Шевченком, “Весняна казка” Олександра Олеся, “97” Миколи Куліша, “Червоний вертеп” Панова, “Діла небесні”, “Заплуталась божа справа” Остапа Вишні. 

Об’єднання театрів

З трьох згаданих напіваматорських театрів у Лохвиці був створений Робітничо-селянський театр названий на честь Івана Тобілевича. Відкритий у 1925 році на базі напівпрофесіональних театральних колективів. Прем’єрною п’єсою у театрі стала вистава “Безталанна” Івана Карпенка-Карого. Засновниками і керівниками театру були І. Онищенко та І. Г. Синяк; завідувач музичної частини В. Абрамович, диригент капели “Рух”; художник В. Грипак. У репертуарі театру були п’єси “Варнак”, “Гайдамаки” за Тарасом Шевченком, “Суєта” Івана Карпенка-Карого, “Маруся Богуславка” Михайла Старицького, “Нахмарило” Бориса Грінченка, “Рожеве павутиння” Якова Мамонтова, “97” Миколи Куліша, “Сон весняної ночі” Вільяма Шекспіра, “Овеча криниця” Лопе де Вега та інші. Театр існував до 1941 року.

.