Свого часу Лубни називали “Українською Швейцарією”, так його охрестила Анна Петрівна Керн, яка проживала там. Саме їй Пушкін присвятив знамениту поезію «Я помню чудное мгновенье…». До XVIII століття місто було найбільшим на території Полтавської області. А у 1905-1907 році встигло сформували власну Лубенську республіку. За останніми даними,повідомляє сайт ipoltavets.com, тут проживає близько 50 тис. мешканців.
А у 2011 році Лубни посіли друге місце серед українських міст, які взяли участь у святкуванні Дня Європи. Нині місто стрімко розвивається, налагоджує міжнародну співпрацю та культурно-освітню роботу.
Перші згадки та козацький дух лубенців
Місто Лубни там було засноване у 1088 році. Згадується як Лубно в Іпатіївському літописі під 1107 роком. Ці землі постраждали від ворожих набігів: захоплені у 1185 році половцями, зруйновані 1239 року монголо-татарами.
У XIII-XV столітті Лубни ходять до складу Сарайської та Переяславської єпархій. У 70-х роках XVI століття місто належить українським магнатам Вишневецьким. У цей час Лубни отримують Магдебурзьке право, свою печатку та герб.
Місцеве населення підтримало селянсько-козацьке повстання проти польської шляхти у 1594-1596 роках, очолюване Северином Наливайком. Брало участь в антифеодальних повстаннях під проводом Скидана, Острянина, Гуні. У 1648-1681 роках Лубни стають центром Лубенського полку.
Місцеве населення відзначалося своїм активізмом, взяло участь у антифеодальних повстаннях 1657-1658, 1687 роках, у боротьбі проти шведських інтервентів 1708-1709 роках.
Життя міста XVIII століття та славетний ботанічний сад з лікарськими рослинами
Лубни у XVIII столітті стають відомими завдяки своєму ботанічному саду з лікарськими рослинами, який був заснований у 1707 році. Тоді ж перша в Україні з’явилася польова аптека у Лубнах.
У 1729-1730 роках в Лубнах налічується 331 двір. З 1781 року Лубни — повітове місто Київського намісництва, де проживає близько 3750 жителів. З інфраструктури налічується 7 церков, 3 школи, 3 шпиталі, 73 крамниці, 20 шинків, аптека зі складами. Місто відоме та розвинене по тогочасним міркам. В ньому двічі на тиждень проходять базари та 4 ярмарки на рік.
Серед лубенців славляться талантом ремісники: майстри золотих і срібних справ, мідники, ковалі, кравці, шевці тощо. 1784 року у Лубнах існують володіння колишнього лубенського полковника М. Скаржинського.
Суспільне та господарське життя ХІХ століття
На початку ХІХ століття Лубни входять до Полтавської губернії. А у 1810 році місто налічує 555 будинків та 3005 жителів. Функціонує цегельний та 15 винокурних заводів, аптека та ботанічний сад. Через 4 роки відкривається Лубенське повітове училище — перший середній заклад освіти.
На середину ХІХ століття у Лубнах уже проживає близько 4000 осіб. Функціонує 6 церков, духовне повітове та парафіяльне училище, лікарня, аптека та поштова станція. 1872 року відкрито Лубенського чоловічу гімназію, а за 6 років Лубенську жіночу гімназію. У 1885 році відвідувачів починає приймати музей К. М. Скаржинської.
Спорудження залізниці Київ — Полтава та відкриття залізничної станції Лубни вплинули на подальший розвиток міста. У 1902-1904 роках збудовано тютюнову фабрику, паровий млин, розширився промисел лікарських рослин. Лубни славилися своєю церковною архітектурою, тут діяли церква Різдва Богородиці, Всіхсвятська, Троїцька, Миколаївська та 3 домових: Різдвяна Івана Предтечі церква, Миколаївська та Кирило-Мефодіївська.
ХХ століття та прихід радянської влади
1903 року створено групу РСДРП. У 1905-1907 роках у місті відбулися страйки та мітинги робітників. Вперше в Наддніпрянській Україні виходить газета українською мовою “Хлібороб”, а у 1917 році видано збірку віршів “Кружок поэтов”.
За переписом 1910 року в Лубнах функціонує 239 господарств та проживає уже 12 786 осіб. На цей час є 4 млини з олійницею і просушкою, тютюнова фабрика та пивоварний завод. Жителі переважно займаються ремісництвом, серед них 201 кравець, 158 шевців, 72 столяри, 38 ковалів, 6 мідників, 27 слюсарів та 27 чинбарів.
1911 року відкрито вчительську семінарію, яку згодом було реорганізовано на трирічні педагогічні курси. У 1915 році стають до ладу машинобудівний і чавуноливарний заводи, 4 суконні фабрики, повстяна і механічна майстерні, крупорушка, друкарні. У 1917 році створена Лубенська ради робітничих і солдатських депутатів, згодом профспілки, молодіжні жіночі організації, наприкінці року — Лубенська організація РСДРП (б).
В січні 1918 року в Лубнах проголошена радянська влада. Через 5 років місто стає центром Лубенського округу. За переписом у 20-х роках ХХ століття в Лубнах проживає 20 834 жителі, діє лікарня на 60 ліжок, 4 аптеки, 2 цегельні, чавуномідноливарний, слюсарний і спирто-горілчаний заводи, махоркова фабрика, 4 млини, броварня, друкарня, електростанція, водогін.
1932 року місто стає райцентром Харківської, а з 1937 — Полтавської області.
Напередодні Другої світової війни тут проживає 27 710 мешканців. Діє Лубенський учительський інститут, школа медсестер та фельдшерсько-акушерська школа, технікум лікарських рослин, школа ФЗУ при верстатобудівному заводі “Комунар”.
Під час німецької окупації діяли підпільні райком партії та антифашистська організація “Голос Батьківщини”. У Лубнах гітлерівці влаштували концтабір, в якому стратили 14,5 тис. осіб. Вивезли на примусові роботи до Німеччини півтисячі жителів.
Після перемоги Лубни починають відновлювати свою інфраструктуру та виробництво. Стають до роботи 22 підприємства: виробниче об’єднання “Лубнихімфарм”, заводи верстатобудівний, лічильних машин, “Спецсілмаш”, млиноелеваторне об’єднання “Комсомолець”, “Агрорембуд”, ковдро-повстяна та швейна фабрики, ремонтно-механічні майстерні.
Навчання відбувається у 7 середніх та 3 неповних середніх школах, школі-інтернаті, дитячій музичній, художній і спортивній школі та технічній школі локомотивних машиністів. Серед інших закладів освіти діють 2 профтехучилища, медичне училище лісовий, сільськогосподарський та бухгалтерського обліку технікуми.
Медична галузь розвивається: функціонує центральна районна та залізничні лікарні, обласний госпіталь для інвалідів Другої світової війни, 5 аптек, міжрайонна станція переливання крові.
Поблизу міста роботу веде українська дослідна станція лікарських рослин. Працює будинок культури, будинок піонерів та школярів, 3 клуби, кінотеатри “Київська Русь” та імені М.Горького. Лубенський краєзнавчий музей, галерея образотворчого мистецтва відкриває двері для всіх охочих.
Відомі лубенці
Серед відомих уродженців Лубен анатом і хірург, упорядковувач першої російської фармакопеї Н. К. Кармінський, методист-математик, професор О. М. Ястряб, українська актриса О. А. Зініна, письменники Л. Н. Войтоловський, Л. К. Піонтек, поетеса Ганна Супруненко та поет Р. О. Левін, композитор Б. В. Підгорецький. Тут народилися український вчений у галузі гідравліки, Міністр освіти 1960-й — 1973 років Ю. М. Даденков, український вчений, агроном А. Є. Зайкевич, перша радянська чемпіонка світу з шахів Л. В. Руденко.
