Говтва — козацьке місто, яке має тисячолітню історію, пережило багато історичних подій, приймало та надихало культурних діячів. А нині статус села із населенням, за останнім переписом, всього 4 сотні людей. Чому на долю міста випали такі метаморфози і де причина його “обміління” з’ясовуємо далі на сайті ipoltavets.com.
Говтвянські землі тисяча років тому
Місто Говтва (Голтав, Голтов, Голтва, Олтава, як його ще називали) отримала свою назву від однойменної річки, на берегах якої воно розкинулося. Річка Говтва бере свій початок з періоду панування тут хозарів і давніх болгар. У татарських мовах «гов» — означає річка. А згадка про перше поселення з цією назвою зустрічається уже в 1096 році у «Повчанні» Володимира Мономаха, коли Половецького князя неподалік розбило київське військо. Згодом Голтва зустрічається в літописах 1105, 1109, 1111 років.
На її долю випало багато поневірянь, місто було зруйноване печенігами, потім половцями, його нищили орди хана Батия, наприкінці 14 століття — золотоординці.
Артефакти бойового життя місцевих мешканців
На згадку про славні події та обороні міста залишилися, виявлені на початку XX століття у горах, неподалік міста сліди даних укріплень. Одні з найбільших знайдені на Шар-горі, що захищали місто з півночі та сходу. На сусідні горі знайдені рештки укріплень, імовірно часів козаччини, на яких розташовувалася артилерія. Між ними розкинулася підвищена рівнина, на якій не було рослинності, звідси і назва — Лиса гора. Вважали, що причиною цьому стало те, що верхній шар рівнини був знятий дуже давно і земля з нього використовувалися для насипання валу і укріплення.
У кількох місцях Шар-гори, ще до XX століття, зберігалися сліди печер, які дослідники вважали спорудами первісної людини, а дехто відносив до пізнішого часу. На цій же горі зберігалися підземні ходи, які були складовою частиною говтвянських укріплень.
Говтва у XVI- XVII століттях
З 1569 року Говтва потрапляє під владу Речі Посполитої. А згодом з’являється згадка про слободу Олтву, яка вже належить до Черкаського староства. На початку XVII століття на цих землях налічується 250 дворів.
Не оминули місцевість і народні повстання, так, жителі брали участь у антифеодальному селянсько-козацькому повстанні Острянина у 1638 році, боролися проти гніту польської шляхти. Польське військо зазнало поразки у бою з повстанцями того ж року. З цього часу залишилися дві великі могили-кургани на вершинах Шар-гори та сусідньої безіменної. Думки дослідників з приводу їх походження розділилися: хтось вважає, що вони були спостережними пунктами, інші кажуть, що ті слугували як братські могили.
Коли у 1648 році український народ вступив у визвольну війну Говтва стала сотенним містечком і була віднесена до Чигиринського, а згодом до Кременчуцького полку.
За результатами Андрусівського перемир’я у 1668 році вона закріплювалася за Полтавою, а за 20 років вже входила до Миргородського полку.
Часи козацької звитяги
Говтва була справді козацьким містом, адже козаки-вихідці звідти брали участь у повстаннях Пушкаря і Барабаша, які боролися проти гетьмана Івана Виговського. Згодом воювали з Петриком та його союзниками — татарами, які оточили Говтву 1696 року.
У двадцятих роках 17 століття тут налічувалося 7 сотень дворів. А згодом тут були розташовані володіння сотника Остроградського, який відбив татар від Говтви у 1737 році.
У 1782 році створено київське намісництво, до складу якого увійшов і новоутворений Говтвянський повіт з центром у місті Говтві. Тоді воно мало велику площу і поділялися на 5 частин: Нагірну, Прилипку, Поділ, Замостя, Загреблю. До речі, цей історичний поділ згодом призвів, до сучасного «обміління» міста.
На правому березі Псла розташувалися саме місто, обнесене укріпленнями, а на лівому — передмістя.
Життя у місті
Передмістя жило активним господарським та культурним життям, яке тільки було можливе на той час. Там діяли три дерев’яні церкви: Михайлівська, Богоявленська та Преображенська. У 1750 році у Говтві збудовано церкву Пресвятої Богородиці. При церквах були церковнопарафіяльні школи та шпиталі, розташовувались будинки присутствених місць. Адміністративні споруди та житлові будинки адміністрації, козацької старшини та духівництва розміщувались, в основному, в нагірній частині.
В кінці XVIII століття у місті налічувалося близько 5000 жителів, проходило по 4 ярмарки на рік. Тоді ж було затверджено герб міста, яке уже відносилось до Катеринославського намісництва. А у 1802 році приєдналася до складу Полтавської губернії.
На середини XIX століття тут усього було близько 4 сотень дворів та 1392 чоловіків, про жінок відомостей немає. У тогочасній Говтві уже було сільське училище. У другій половині XIX століття кількість жителів славного міста перевалила за 4 тис. осіб.
У парафії Преображенської церкви у 1876
році збудовано нове приміщення земського училища на 100 учнів. У 1900 році Говтва входила до складу Хорішківської волості Кобеляцького повіту. На її території було дві козацькі сільські громади та 3 селянські, загальною кількістю жителів 5680.
При церквах діяли школи грамоти або церковнопарафіяльні школи та невеликі бібліотеки.
Перша світова війна та зменшення населення
З початком Першої світової війни жителі організували партизанський загін. Офіційна радянська влада була встановлена у 1918 році. Тоді ж Говтва стає центром сільської ради і відноситься до Кременчуцького округу. Вже тоді спостерігається зменшення населення. За переписом 1923 року місто населяли 2534 мешканці. А через 3 роки історичні джерела повідомляють лише про 744 жителів.
Сталося так тому, що чотири з п’яти історичних частин Говтви відділилися і утворили нові села. Власне Говтвою тепер почала називатися тільки Нагірна частина як її історичний центр.
У 1929 році тут зареєстровано птахівниче кооперативне товариство, а через рік — ТСОЗ «Перше травня», На базі яких створювалися колгоспи. Всього тут їх існувало 6, а після укрупнення — 4.
Культурне життя міста в кінці XIX на початку XX століття
Під час Другої світової війни населення Говтви також значно постраждало. Двох людей стратили, а на примусові роботи до Німеччини вивезли 114 осіб. До того відступаючи гітлерівці спалили багато громадських будівель та приватних будинків.
Після перемоги почалося поступове відновлення інфраструктури. Так було відкрито відділення зв’язку, будинок побуту неповну середню школу, дитсадок, лазню, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, навіть історико-краєзнавчий музей. На господарство працювали колгосп «Вітчизна», який займався зерново-тваринницьким напрямом та філіал Решетилівської фабрики імені Клари Цеткін.
З Говтвою пов’язані імена культурних діячів. У XIX столітті тут жив український кобзар Іван Городницький. У 1897 році Говтву відвідав письменник Максим Горький, того ж року він опублікував у двох номерах газети «Нижнегородский листок» оповідання «Ярмарок у Говтві». Влітку 1925 року на ярмарок завітав український письменник Остап Вишня, який свої враження від міста передав у оповіданні «Ярмарка».
У 30-х роках тут побував український поет Павло Тичина. Уродженцем села є український вчений у галузі тваринництва, доктор сільськогосподарських наук Олександр Яценко.
