2 Грудня 2022

“Не ковбасами єдиними”: історія славного міста Глобине

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Якщо прописати у пошуковій стрічці Google запит “Глобино”, одразу вигулькне інформація про відому на всю Україну м`ясну продукцію. Якщо написати “Глобине”, ви побачите чудові краєвиди колишнього козацького міста, яке вражає далеко не тільки смачними ковбасами. Чому ж, попри відносно невелику кількість населення, воно вже кілька століть є потужним господарчим осередком, у якому нині працюють підприємства найбільших сільськогосподарських холдингів України? Більш детально про це у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.

Поява міста на політичній мапі України

Місто Глобине виникло неподалік старого Ромоданівського шляху близько ХVIII століття. Історичні джерела свідчать, що на місці сучасного Глобиного тоді розкинувся хутір Маленький Кагамличок, першим власником якого був козак Глоба. Яків, Іван та Данило Глоби були обрані значковими товаришами із першої полкової сотні Полтави. 

Козак Іван Глоба, якому належала село, був військовим писарем у новій Запорізькій Січі (1765-1775 роки), брав участь у російсько-турецькій війні. 

Коли царські війська зруйнували Нову Запорізьку Січ у 1775 Івана Глобу звинуватили у непокорі уряду і відправили у заслання до Туруханська. 

Усі його володіння були відібрані і 1775 року Катерина ІІ подарувала їх надвірному раднику Павлу Яковичу Руденку. Вже у 80-х роках ХХ століття у Глобиному стояла дерев’яна Михайлівська церква. 

За переписом 1781 року село належить до Гродиської сотні Миргородського полку. Після ліквідації полків відноситься до Городиського повіту Київського намісництва, через кілька років до Катеринославського намісництва. У 1789 році належить до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, а з 1802  — до Полтавської.

Яким було місто за сім`ї Руденків

У власності сім’ї Руденківка село починає розвиватися. Так у 1837 році дружина Павла Руденка фінансує будівництво нової уже мурованої Михайлівської церкви. Через 20 років при ній відкривається церковно-парафіяльне училище для 40 учнів. У 1851 році Глобине стає волосним містом з більш ніж 2 тис. жителів. Тут пройшли 3 великі ярмарки. У цей час на території Глобиного було 2 великі маєтки, у яких жили в Магденки  — нащадки Руденків.

У 1878 році тут відкрита залізнична станція на лінії Кременчук — Ромодан. Наприкінці ХІХ століття містечко жило бурхливим та багатолюдним життя і проводило культурну та освітню діяльність. Тут було 596 дворів та 3645 жителів. У Глобиному працювали земський начальник та лікар. У 1875 році почало роботу земське училище. А в 1891 — жіноча церковнопарафіяльна школа. На території міста діяли 4 крамниці та проходило по 2 ярмарки на рік. 

Місто на початку буремного ХХ століття

1900 року кількість жителів зросла до 4387 і відкрився цегельний завод. У 1905 році тут пройшли заворушення, для приборкання яких були залучені війська. За переписом початку ХХ ст. в Глобиному проживало більше 5 тис. осіб, працювали 2 заводи: винокурний та цегельний, 3 парових млини. Через 2 роки був збудований цукровий завод. Їхня діяльність припинилася з початком Першої світової війни.

У її результаті 1918 року в місті встановлено радянську владу. У 1920-1922 роках з допомогою робітників Київського машинобудівного заводу був відбудований і став до ладу цукровий завод, з початку 20-х років почали працювати винокурний завод та три млини. 

У 1903 Глобине стає селом Лубенського району Кременчуцького округу. На його базі утворюється сільська рада, загальним числом жителів — більше 9 тис. У самому Глобиному проживає 8207 мешканців. У 1920 році тут створено перший радгосп, який займався вирощуванням цукрових буряків. Тоді ж створюється кооперативні  товариства насіннєводів, коневодів, кредитної сільськогосподарської кооперації. 

У цей час Глобине стає важливим господарським селом. Тут виникають перші машинотяглові товариства. Які згодом у 1930 році об’єднуються в колгосп імені Г. І. Петровського. Через рік з’являється Глобинська машино-тракторна станція. 

У 1934 році через велику кількість об’єктів господарство розділилися на 7 колгоспів.

З 1929 року бере свій початок відомий Глобинський маслозавод. 

Голодомор не обійшов села, так, з історичних джерел відомо про 28 смертей. Але перед його початком тут навіть почала виходити перша газета «Соціалістичний наступ». Тоді село належало до складу Харківської області, а з 1937 і досі – до Полтавської. 

Роки Другої світової війни 

 Напередодні Другої світової війни після об’єднання бурякорадгоспу і цукрового заводу організовано Глобинський цукрокомбінат. З нього виходило понад 600 центнерів цукру щодоби. До того ж активно розвивалася освітня та культурна діяльність: працювали дві середні, три 7-річні та одна початкова школа, функціонувало 2 лікарні та кінотеатр. В середині 30-х років була зруйнована Михайлівська церква, на місці якої перед початком Другої світової війни відкрито будинок культури на 500 місць.

Під час німецько-фашистської окупації гітлерівці за активну протидію німецькому режиму стратили 207 осіб у колишньому приміщенні райвиконкому. Безжально розстрілювали жителів на території села — 86 осіб. А на околицях цукрозаводу була влаштована катівня для військовополонених, там їх загинуло сотні. Близько 400 мешканців Глобиного були вивезені до Німеччини на примусові роботи. 

При відступі окупанти зруйнували цукрокомбінат, МТС, маслозавод та багато промислових підприємств, безжально спалювали людей та хати.

Після перемоги над фашистами радянська влада почала відбудовувати господарство села. У день першої річниці визволення села від гітлерівців цукрокомбінат дав продукцію. 

У 1950 році відбулося укрупнення колгоспів, всього організовано три: імені Мічуріна, імені Сталіна та імені Куйбишева. У 1954 році дві групи комсомольців і молоді — трактористи і комбайнери виїхали до Казахстану на освоєння цілинних земель.

У 1957 році Глобине стає смт. А через 2 роки відкривається харчокомбінат. А МТС перетворено на РТС, На базі якої з 1961 року почало діяти відділення «Сільгосптехніка».  За кілька років тут створюється відгодівельний радгосп. 

Глобине – місто районного підпорядкування

У 1976 році Глобине відносять до категорії міст районного підпорядкування. Тут активно розвивається виробництво: діють цукровий, маслоробний, консервний заводи, хлібзавод, елеватор, асфальтовий завод, нафтобаза. Уже на території міськради діє два колгоспи: імені Мічуріна, що спеціалізувався на виробництві свинини та «Росія», який постачало яловичину. Радгосп «Глобинський» займався виробництвом насіння цукрового буряка. 

У 1976 року в Глобине зорганізоване міжгосподарське підприємство по виробництву яловичини, яке об’єднує 25 колгоспів та 8 радгоспів району. Також активно займається просвітою та соціальною складовою: тут діє 2 середній та 2 неповні середні школи, музична школа, лікарня на 200 ліжок, поліклініка, 2 аптеки, 6 дитсадків, 3 будинки культури, загальною кількістю 1050 місць, клуб, кінотеатр на 240 місць, 3 бібліотеки, у яких вміщено 120 тис. одиниць збірників. Розташований будинок піонерів, станції юних техніків і юних натуралістів, історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, спортклуб, стадіон та 6 парків. У місті виходить газета «Зоря Придніпров’я». 

У кінці ХІХ – на початку ХХ століття в Глобине бував відомий український композитор М. Калачевський. Тут народилися культурні діячі: письменники О. Обідний та М. Савченко, художник по склу І. Зарицький.

.,.,.,.