Коли ми чуємо назву міста Кобеляки, перша асоціація, яка виникає у більшості — щось пов’язане з кіньми. Але насправді, повідомляє сайт ipoltavets, ці парнокопитні тут ні до чого. За легендою, назва пішла ще із часів Київської Русі від двох слів: «коб» і «ляк», які перекладається «щоб» «лякати». Місто часто брало на себе ворожий удар і віддано стояло за українські землі. Мабуть, найбільшої своєї популярності воно зазнало у період ХХ столітті, коли тут працював відомий на весь пострадянський простір мануальний терапевт.
Історія становлення міста
За історичними даними територія Кобеляк була заселена ще у ІІ-VI столітті. Вперше місто позначене на карті у 20-х роках XVII століття. Опис міста середини XVII століття залишив турецький мандрівник Євлія Челебі.
До війни 1648-1654 років Кобиляки належали шляхтичу Юрію Немиричу, з 1648 стають сотенним містечком Полтавського полку. У 1660-1668 роках тут були 1-а і 2-а Кобеляцький сотні.
У 1657 році містечко знову захопив Юрій Немирич, але в наступному він був розбитий Мартином Пушкарем. У Кобеляках починають розвиватися цехи теслярів, кравців, шевців, серед промислів — млинасто та винокуріння. 1722 року за жителями міста записані 22 “постійних” та “весняних” млинів, 5 гуралень, 5 солодовень.
У 1760 році граф Воронцов привласнює в Кобеляках частину селянських та козацьких дворів. Згодом, під час російсько-турецької війни, місто захопили зруйнували кримські татари. З 1765 року Кобиляки входили до Катерининської провінції Новоросійської губернії, пізніше був ротним містом Дніпровського пікінерського полку, а з 1796 — належав до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії.
На початку ХІХ століття Кобиляки стають повітовим містом Полтавської губернії. У 1828 році тут створюється міська дума, згодом — поштова станція. У 1843 році Кобилякам присвоєно герб.
Місто ХІХ – початку ХХ століття
На початку ХІХ століття в місті працювало 105 ткачів, 53 шевці, 54 кравці. Діяли два селітряні, два цегельні та пивоварний заводи. Через усе місто і пролягали торгові тракти на Катеринослав, Полтаву та Кременчук. У Кобеляках проходило 5 ярмарок на рік. У 1850 році в Кобеляках зареєстровано 182 купців другої та третьої гільдії.
У 2 половині ХІХ століття тут проживає близько 8 тис. жителів, пізніше чисельність міста збільшується до 9424 жителів. А наприкінці ХІХ століття місто налічувала більше 10 тис. жителів.
У 1859 році було відкрито повітову лікарню, у 1887 році — земську лікарню з амбулаторією, у 1895 році — міську лікарню. Також в місті функціонувало мале народне училище, парафіяльне міське училище, чотирикласне вище початкове училище, вище початкове Олександрійське училище та прогімназія.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття почали працювати жіноча гімназія, комерційне училище та чоловіча гімназія. Де отримували освіту діти усіх станів та віросповідань. В місті діяло 5 церковнопарафіяльних шкіл та 2 початкові єврейські, народний будинок з драматичним колективом під керівництвом С. Г. Киреєва. Репертуар трупи складався з класичної української драматургії. В 1905 році членом постійної трупи був уродженець міста Сергій Шкурат, який згодом став актором українського театру і кіно, народним артистом. Релігійне життя в місті також вирувало: був собор та 5 церков.
У 1910 році в Кобеляках було близько 2 тис. дворів та 11 тис. жителів. Працювало 3 парових млини, 4 ковбасні та 5 кондитерських заводів, 2 заводи мінеральних вод, пивоварня, друкарня Б. І. Брагилевського, заснована у 1883 році.
У Кобеляках були забруковані 3 центральні вулиці, збудовані 2 артезіанських колодязі. 1913 року встановлена телефонна станція. У 1917 році відкритий громадський парк. Станом на 1916 рік в місто досягло своєї найбільшої чисельності – тут мешкало понад 20 тис. осіб.
Під час першої російської революції в місті сталося селянське заворушення у 1905 році. Того ж року вийшла перша газета “Земля”, яка згодом була перейменована на “Кобилянськое слово”.
Місто під радянською егідою
Радянську владу у Кобеляках було встановлено 1918 році. У січні наступного створена повітова парторганізація більшовиків, що налічувала 60 осіб. Стала виходити газета “Голос бедноты”. 1920 року створений Кобеляцький ривком. Були організовані міліція та народний суд, націоналізовані друкарні та парові млини. Почала виходити газета “Вісті Кобилянського політвиконкому та партії парткому КП(б)”.
У 1921-1926 роках в Кобеляках організовано 9 кооперативних об’єднань. Працювали два шкіряні заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод та 3 хлібопекарні. Відновилися будівництво залізниці Кобиляки — Ганівка.
Тут вели торгівлю понад 15 державних і кооперативних крамниць, проводилися щоденні базари, було 3 заклади громадського харчування і проходило 6 ярмарків на рік.
У 1922 році запрацював радіовузол. Навчальні заклади переводились на українську мову навчання. У 1922 році відкрито народний театр.
З 1923 року Кобиляки стають райцентром Полтавської округи, а через 9 років — Харківської, з вересня 1937 — Полтавської області.
У 20-х роках ХХ століття у місті налічувалося 12 395 жителів. У 1910 році місцева електростанція виробила 12 046 кіловат-годин електроенергії. З 1901 року стала до ладу МТС.
Працювала кооперативна торгова школа, у 1930-1935 працював педагогічний технікум, з 1934 року — зоотехнічна школа, з 1936 року — середня медична. Освіту отримували також у 3 середніх, 3 неповних середніх і 1 початковій загальноосвітній школі.
Діяло дитяче містечко імені Короленка на 1000 дітей-сиріт, палац культури на 400 місць, 5 клубів та 3 бібліотеки.
Місто після перемоги над фашизмом
У період німецько-фашистської окупації гітлерівці вбили 771 місцевого жителя, знищили 186 будинків громадського призначення. Після перемоги почали працювати молоко консервний комбінат, цукровий завод, завод продтоварів “Мрія”, швейна фабрика, валяльно-повстяна фабрика, фабрика “Зоря”, хлібокомбінат, комбікормовий завод тощо.
У 1966 році місто газифіковане. Тут є критий колгоспний ринок, автовокзал, лазня. Навчання проводиться у 2 середніх та 2 неповних середніх школах, музичній школі, школі-інтернаті та профтехучилищі, функціонує 4 дитсадки.
Працював будинок культури на 550 місць, кінотеатр “Іскра” на 600 місць, 2 клуби з кіноустановками, 9 бібліотек із загальним книжковим фондом 173 тис. одиниць примірників. Був відкритий історичний музей та музей літератури і мистецтва, 3 парки відпочинку.
Медична справа та мануальна терапія
Цікаво, що Кобиляки стають центром мануальної терапії, який очолює уродженець міста, народний лікар, кандидат медичних наук Микола Андрійович Касьян. Касьян лікував суглоби, дискогенні радикуліти, міжхребетні дискові грижі, вроджені аномалії розвитку хребта.
Через його руки пройшли десятки тисяч хворих з України і з-за кордону. У Миколи Андрійовича стажування пройшли сотні лікарів. Наприкінці ХХ століття було споруджено медичний комплекс: лікувальний корпус-стаціонар на 120 ліжок, амбулаторія на 250 осіб, пансіонат, басейн.
Крім того, у Кобеляках працювала міська лікарня на 250 ліжок, у який був відкритий кабінет мануальної терапії.
Відомі уродженці Кобиляк
Серед відомих уродженців міста — український вчений у галузі технічної кібернетики, заслужений діяч науки, член-кореспондент АН УРСР Олексій Григорович Івахненко,. Українські письменники Василь Степанович Гнилосиров, Михайло Семенович Білецький та Володимир Леонідович Кашин.
Український літературознавець і фольклорист Василь Іванович Станіславський, український театральний художник, заслужений діяч мистецтв Василь Миколайович Греченко, народний артист Євген Антонович Золотаренко. У 1932-1944 роках у Кобеляках жив український композитор, народний артист Віталій Дмитрович Кирейко. У середині 90-х років ХІХ століття тут побував російський письменник Іван Олексійович Бунін.
