Місто Карлівка цікаве тим, що протягом багатолітньої історії не змінює своїм традиціям. А більшість заводів тут працюють і розвиваються ще з радянського часу. Працьовитість тутешніх людей чи послідовне господарювання зіграли в цьому вирішальну роль – не можна сказати напевно, але місто успішно працює над своїм аграрним та індустріальним сектором — видобуває нафту і газ, виробляє меблі та транспортне устаткування, а на полях хазяйнують місцеві аграрії, яких тут чимало.
Детальніше про історію Карлівки на Полтавщині у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.
Карлівка у власності знаті
На місці сучасної Карлівки у 70-х роках XVII століття, переселенцями з Правобережжя було засновано слободу Орчик, яка входила до складу першої Полтавської сотні Полтавського полку. У першій чверті XVIII століття землі Полтавського полку між річками Коломак і Орчик було віддано на ранг генералу російської армії Іогану Бернгарду Вейсбаху. Народився у Богемії, спочатку служив у Австрії, а з 1707 року — у російській армії. 1711 року командував російськими військами в Україні. Був на дипломатичній роботі, київським генерал-губернатором. Він і перейменував Орчик на Карлівку.
Після смерті Вейсбаха у 1735 році російська імператриця Анна Іванівна подарувала Карлівку фельдмаршалові Б.-К. Мініху, Який назвав слободу Мініхполь.
У 1742 році імператриця Єлизавета заслала Мініха до Сибіру, а Карлівку й інші відібрані у нього маєтності наступного року подарувала графу Олексій Розумовському. Після його смерті, у 1771 році Карлівка стала власністю його брата, останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.
Розумовські володіли нею до 1849 року, потім дружина Льва Кириловича Розумовського продала її княгині Олені Павлівні, дружині Михайла Павловича, сина імператора Павла І. З 1873 і до жовтня 1917 років Карлівка була у власності княгині Катерини Михайлівни і її нащадків.
Після утворення Полтавської губерній Карлівка входила до складу Костянтиноградського повіту. З 1863 року була волосним центром.
Промислове та суспільне життя Карлівки ХІХ століття
У 1816 році в Карлівці діяла суконна мануфактура, де працювало 209 кріпаків, наступного року з’явився цегельний і воскобійний заводи. Крім того, у Карлівському маєтку був кінний завод, де вирощували арабських коней, і завод племінної рогатої худоби (англійської і волоської порід).
За переписом 1859 року у Карлівці налічувалося 536 дворів і 3345 жителів, поштова станція, лікарня, аптека, училище, проходило 4 ярмарки на рік. У 1817 році замість дерев’яної Успенської церкви на кошти Льва Розумовського зведено муровану церкву, при якій діяла церковнопарафіяльна школа.
У 1863 році у Карлівці було 508 дворів, 2666 жителів, мурована церква, поштова станція, свічковий, салотопний і винокурний заводи. У другій половині ХІХ століття — на початку ХХ діяли механічна майстерня, паровий млин, салотопний, крохмальний, черепичний та цукровий заводи. У 1901 році споруджено другий первий млин. Через 9 років тут було 4 парових і вальцювальник млини, декілька вітряків заможних селян.
Початок ХХ століття
На початку ХХ століття в Карлівці налічувалося 959 дворів та близько 5000 жителів, дві земські і церковнопарафіяльна школи, короткотермінові педагогічні курси для учителів початкових шкіл Зіньківського, Костянтиноградського і Полтавського повітів. Як і раніше відбувалося 4 ярмарки на рік.
У березні — квітні 1902 року Карлівка стала одним з центрів селянських виступів. Вдруге повстання пройшли під час російської революції 1905 році.
У 1917 році в Карлівці відбулися збори представників 35 навколишніх громад, які оголосили себе радою робітничих, солдатських і селянських депутатів. Було обрано делегатів на перший Всеросійський з’їзд Рад.
Радянську владу в Карлівці було встановлено в січні 1918 року. Того ж року для боротьби проти німецької навали організований кінний, на 25 людей, і піший, на 180 осіб, партизанські загони під загальним керівництвом С. С. Родика.
Карлівка перед Другою світовою війною
З 1923 року село стало центром Карлівського району. Тоді тут мешкало 4774 жителі. У 1920 році відновили роботу цукровий завод, механічна майстерня, яка згодом була перетворена на машинобудівний завод, 1921 року реконструйовано крохмальний завод. Діяло два парових млини, 1932 року відкрито промислову артіль “Зоря комунізму”, яка виготовляла меблі. У 1923 році створено першу сільськогосподарську артіль під назвою “Селянський робітник”, яка об’єднувала 5 родин, згодом було створено ще 2 артілі. А у 1930 році з’явилася Карлівська МТС.
Напередодні Другої світової війни Карлівка налічувала більше 10 тис. жителів тоді ж її віднесено до категорії селищ міського типу. У той час в селі діяла лікарня, поліклініка, середня школа, школа фабрично-заводського навчання. Були відкриті будинок культури та кінотеатр. Виходила газета “Червона зоря”.
Під час німецько-фашистської окупації було страчено 15 людей та вивезено на примусові роботи до Німеччини 275 осіб, спалені та зруйновані промислові підприємства, культурно-освітні заклади та 89 житлових будинків.
Карлівка після перемоги над нацизмом
Після перемоги над нацистами промисловість почала відновлюватися. На 1990 рік діяли машинобудівний, механічний, спиртовий заводи, цукровий комбінат, хлібзавод, меблева і харчова фабрики, міжрайонне виробниче управління газового господарства, газонафторозвідувальна експедиція глибокого буріння, ремонтно-транспортне підприємство, насіннєва та біологічна лабораторії, автопідприємство, 8 будівельних організацій, інформаційна обчислювальна станція державної статистики, інкубаторна та метеорологічна станція, залізнична станція і автовокзал.
Діяв радгосп по вирощуванню цукрових буряків та колгосп зерново-тваринницького напрямку.
В кінці ХХ століття діяла центральна районна лікарня імені Л. В. Радевича на 310 місць з поліклінічним відділенням, водолікарня та 6 здоровпунктів на підприємствах і в СПТУ, Районна санепідемстанція, центральна районна аптека №26 з 4 аптечними пунктами, ветлікарня та ветлабораторія, три середні та неповна середня школа, будинок піонерів та школярів, станція юних натуралістів і станція юних техніків, дитяча юнацька спортивна школа, 5 дитячих дошкільних закладів, районний будинок культури на 600 місць, 2 профспілкові будинки культури на підприємствах, колгоспний клуб-кінотеатр “Мир”, центральна районна бібліотека для дорослих з 55 тис. одиницями збірників, дитяча районна бібліотека на 37 тис. одиниць збірників, 6 бібліотек на підприємствах і СПТУ.
Було відкрито 4 музеї на громадських засадах, парк культури та відпочинку і парк машинобудівників. У Красноперівському лісі діяв піонертабір “Орлятко”. В районі виходила газета «Заповіти Ілліча».
Знамениті вихідці
У Карлівці народилися український художник-реставратор і мистецтвознавець Лука Калениченко, який у 1918 році закінчив Миргородську художньо-промислову школу. Уродженцям Карлівки є актор театру і кіно Колесник Олексій, вчена та мовознавиця Світлана Ломакович, журналіст і педагог Петро Тищенко, спортсменка, майстер спорту України Ірина Яворська.
На території Карлівки розташовані природні пам’ятки: парк «Дуби черешчаті» та ландшафтний заказник «Красноперівка».
