Комишня – невелике село міського типу з населенням близько 2 тис. осіб. Важко повірити, але ще півстоліття тому тут вирувало господарське життя, працювали заводи, а солодощі місцевого кондитерського цеху були одними з найсмачніших в області. У науковій галузі славу селищу приніс талановитий хірург-новатор Овксентій Богаєвський. Детальніше про славне минуле Комишні у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.
Комишня у козацькі часи
Територія Комишні була заселена ще в глибоку давнину. Донині збереглися залишки стародавніх укріплень. У першій чверті XVIII століття Комишня, тоді Комишна, Миргородської волості була вже значним поселенням, а з 1618 року перебувала серед володінь Івана Вишневецького. У 1630 році польський король Сигізмунд ІІІ віддав Комишню для добування тут селітри адміністраторові королівських маєтностей Бартоломею Обалковському.
Але через 17 років село, в якому було 1194 господарств, знову значиться серед володінь Івана Вишневецького. З 1649 року Комишня була сотенним містечком Комишнянської сотні Миргородського, а з 1658 року — Гадяцького полку. У січні 1654 року, коли до міста прибув російський посол Микола Воєйков, тут було приведено до присяги сотника, отамана, 53 козаків, війта і 18 міщан.
З 1666 року Комишня була віддана на ранг гетьманові Івану Брюховецькому. З 1678 року до 1687 року цією територію володів гадяцький полковник Михайло Самойлович. У грудні 1708 року містечко було захоплене шведами. Коли Комишню звільнили у березні 1709 року, вона перейшла у власність гадяцького полковника Івана Чарниша. У 1715 році універсалом гетьмана Івана Скоропадського Комишня була віддана у власність Гадяцькому полковникові Михайлу Милорадовичу.
До ліквідації полкового устрою Комишня входила до складу Гадяцького полку. А з 1781 року вона була віднесена до складу Миргородського повіту Київського намісництва. На кінець XVIII століття тут налічувалося 518 хат виборних козаків, 409 хат козаків-помічників та 140 посполитих, всього 1145 жителів чоловічої статі, 5 дворян, 14 різночинців, 19 представників духовенства та церковнослужителів.
Суспільне життя XVIII-XIX століття
За описом 1787 року у містечку проходило 3 ярмарки на рік та двічі на тиждень — базари. Тут проживає 3304 мешканці — казенні селяни, козаки та селяни, що належали власникам — військовому товаришу Кирилові Марковському з братами, сотникам Павлу та Гаврилу Золотаревським. З 1796 року Комишня входять у склад Миргородського повіту Малоросійської губернії, а через рік стає волосним центром. Із утворенням Полтавської губернії у 1802 році стає її частиною.
На час перепису 1859 року Комишня записана як містечко власницьке і козацьке Миргородського повіту. Тут налічувалося 925 дворів та 5170 місцевих жителів. На території діяли 4 церкви, сільське парафіяльне училище та відбувалися 3 ярмарки на рік, щотижня приходили базари.
Цікаво, що Комишня була одним із центрів виробництва глиняного посуду в губернії. На середину ХІХ століття в містечку налічувалося 5880 жителів, функціонувала мурована та 3 дерев’яні церкви, станова квартира, сільське училище, винокурний та селітряний заводи, відбувалися 3 ярмарки на рік.
Ще в 1843 році було відкрите на кошти сільської громади початкове міністерське училище, де навчалися 60-80 дітей, через 30 років було реорганізоване у двокласне. У 1866 році відкрите земське двокласне училище.
1863 року запрацювала земська лікарня, в якій працював відомий хірург новатор, засновник школи хірургів-практиків, науковець і громадський діяч Овксентій Богаєвський. У 70-х — на початку 80-х років ХІХ століття в Комишні працював лікар Іван Зубковський, який згодом заснував Миргородський курорт.
1895 року в містечку відкрито бібліотеку, працювала поштова станція, згодом відкрите друге земське початкове училище, яке було реорганізовано в двокласне земське.
Комишня на початку ХХ століття
На час перепису 1900 року в містечку існувала Комишнянська козацька громада та 6 сільських громад селян-власників. До Комишнянської козацької громади було ще приписано 21 хутір, всього налічувалося 1034 двори, та 6820 жителі.
На території козацької громади знаходилися 2 ставки.
У Комишні, як і раніше, діяли 4 церкви: Іллінська, мурована з дерев’яною дзвінницею, Різдва Богородиці — дерев’яна, Преображенська — дерев’яна, Миколаївська — дерев’яна в одному зв’язку з дзвіницею. При першій церкві була бібліотека, 2 школи грамоти, а на території парафії — земське народне училище. При другій церкві була бібліотека, школа грамоти та початкове земське училище. При третій — бібліотека та школа грамоти. При четвертій — бібліотека, школа грамоти і двокласне міністерське училище. На той час у Комишні був єврейський молитовний дім, близько 10 крамниць, понад 40 млинів, кілька олійниць та цегельний завод.
У 1918 році в містечку було проголошено радянську владу. За даними всесоюзного перепису 1906 року в Комишні налічувалося 1619 господарств та 7333 жителі. У 1922 році на хуторі Грабщина, біля Комишні, був створений сільськогосподарський артіль, який об’єднав 6 господарств. Згодом створені два товариства спільного обробітку землі, на базі яких пізніше організовані два великі колгоспи.
У 1930 році перший колгосп розділився на 3 окремих. На базі другої сільськогосподарської артілі теж виникло 3 колгоспи. У першій половині 20-х років у Комишні працювали: поштове відділення і телефонна станція, лікарня, 3 початкові і семирічна школи, хата-читальня, кілька гуртків лікнепу.
У 1930 році відкрито філіал робфаку Київського ветеринарного інституту. 1932 рік — організована Комишнянська МТС. З 1931 до 1935 років Комишня, у зв’язку з розформуванням Комишнянського району, входила до складу Миргородського. У 1935 році містечко знову стало центром Комишнянського району. А з утворенням Полтавської області, Комишня віднесена до неї.
Німецько-фашистська окупація
Перед Другої світової війною за всесоюзним переписом населення Комишні складала 5173 жителів. Різке скорочення населення в порівнянні з 1926 роком пояснюється огульним розкуркуленням і колективізацію та голодомором 1932-1933 років. У період німецько-фашистської окупації на території Комишні та її околиць діяло кілька партизанських груп Комишнянського партизанського загону. У вересні 1945 року в Комишні виникла підпільна Комсомольська молодіжна організація.
Всього в боротьбі з ворогом та в катівнях гестапо загинули 31 партизан і підпільник з міста. За місяць до відступу, відчуваючи безвихідь, гітлерівці влаштували тут жорстоку розправу над населенням, розстріляли 45 осіб. Під час окупації 518 містян було вивезено на примусові роботи до Німеччини. При відступі німці спалили 330 хат, 133 господарські будівлі, 4 школи, приміщення 23 установ, МТС та колгоспні будівлі.
Життя після перемоги над фашизмом
У 1957 році Комишню віднесено до категорії селищ міського типу. А через 5 років район розформовано і Комишня включена до Миргородського району. У другій половині ХХ століття на території селища знаходились підприємство по ремонту тракторів, консервний завод, цегельний завод Миргородського промкомбінату, райсількомунгосп з загальним заводом, столярним та бетонними цехами, селищний комбінат комунальних господарств, дільниця Миргородського ремонтно-будівельного підприємства, Комишнянське лісництво, бригада райсільгоспхімії, шляхово-ремонтний кооператив “Проба”, автоколона, хлібопекарня, а також цех з виготовлення цукерок.
На території селищної ради діяли два колгоспи зерново-буряківничого напряму та тваринництва. Крім того, було відкрито відділення зв’язку та ощадбанку, побуткомбінат, споживчі товариства, торговий центр, 5 крамниць, лікарня, аптека, дитсадок “Малятко”, будинок культури на 280 місць, бібліотека для дорослих на 27 тис. одиниць збірників та дитячі на 16 тис. збірників, селищний краєзнавчий музей, районний будинок піонерів.
