2 Жовтня 2022

Куманець-молодець! Або чому на Полтавщині так полюбили цей традиційний посуд?

Related

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Як полтавець заснував вищу медичну школу України: міністр УНР Оксентій Корчак-Чепурківський 

Засновником національної вищої медичної школи і медичної науки вважається,...

Share

Про українців завжди казали, що ми вміємо не лише смачно готувати, а й гарно страви до столу подавати. І зважаючи на зразки нашого традиційного посуду, який здавна виготовляли гончарі-умільці, це справді так. Прадавнім славетним центром виготовлення кераміки на Полтавщині вважають Опішню. Та по-іншому навряд би історично склалося, адже Опішня виникла на берегах річки Ворскли, які здавна славилися щедрими запасами гончарної глини. На піку розвитку опішнянське гончарство перебувало у 18-19 століттях. Живе воно і нині, завдяки майстрам-продовжувачам прадавнього ремесла. Далі на ipoltavets.

Що ж таке куманець?

За межі Опішні й далеко за межі країни розійшлися опішнянські дивотвори, різновидів яких ну дуже багато! Це й кухонний посуд, предмети домашнього декору, іграшки й люльки, усілякі обереги і навіть кахлі та черепиця. У переліку такого добра чільне місце посідає фігурний посуд, зокрема так звані куманці. У регіонах України цю колоподібну фігурну посудину (яка певною мірою виконує функції графина, глечика) називали по-різному. Наприклад у Комишні, в Опішні, в Хомутці найчастіше казали “куман”, загалом на Полтавщині — також говорили “куманчик”, на Сході України — “київський глечик”, “глечик для горілки” та “охтирський глечик”, а на Заході —  “колач” або “обарінок”. Центральна ж назва “куманець” запозичена в українську мову з тюркської. До речі, “куманами” також називали кочовий народ половців (та й самі вони себе так іменували), що означало “глеки”. У киргизькій мові слово “кумган” теж значить “глечик”. Як вважають дослідники, куманці могли прийти в ряди українського народного посуду зі східних народів у період козаччини. А тому козацька старшина та інші заможні класи  почали першими їх використовувати.

Призначення диво-посудини

Такий традиційний посуд як кумани наші предки активно застосовували в домашньому вжитку. Його наповнювали вином, горілкою, наливками і тому подібне для безпосереднього тримання чи розливання напоїв. Господині мали й інший подібний за функціями посуд (наприклад плесканці — пласкі посудини-ємності з ручками, чи баклаги, зручні для транспортування рідини). Але ж без куманця теж ніяк! Цю посудину важко сплутати з іншими, бо куманець нагадує по формі бублик, має кільцеподібний вигляд. І така форма вигадана неспроста. Вона дозволяла господині, господарю, працівникові в трактирі чи будь кому, хто наливав напої присутнім, обходячи велику кількість людей, для зручності надягати куман на руку (часто на передпліччя лівої руки)  чи просто таким чином тримати. І бідові трактирники примудрялися надягати одразу декілька куманців, де могли бути різні напої, і обслуговувати відвідувачів. 

Як і багато іншого гончарного посуду, окрім ужиткового призначення, куманці свого часу мали й ритуальне, обрядове використання. Так, наприклад, вщерть наповнений куман дарували нареченим — на щастя. Гостей на весіллях, частуючи, теж обходили, надягнувши кілька куманів на руку. А ще, завдяки своєму вигляду, кумани ставали окрасою будь-якого столу. 

Господарі, які використовують куманці за прямим призначенням, кажуть, що оригінальна форма посудини та контакт рідини із глиною забезпечують напоєві протягом тривалого часу підтримання стійкої температури, а тому й неповторний смак і присмак. Скляна пляшка не здатна забезпечити переваг. Наприклад, вино з пляшки перед подачею рекомендують відкоркувати, щоб напій “подихав”. А от глина, з якої виготовляють куманці, гарантує постійне “дихання” рідині, бо пропускає повітря. У той час форма посудини збільшує площу “дихання”. А пористість глини ще й забезпечить напоєві постійну прохолоду.

Раніше куманці використовували насамперед на родинні, обрядові та релігійні свята. Роками куман не просто простоював на миснику, а займав там особливе місце і постійно використовувався. Нині призначення цього красивого посуду все таки естетичне, бо куманці виконують роль декоративної інтер’єрної прикраси. Вони чудові окраси художніх виставок, оригінальні сувеніри й подарунки. 

Опішнянські куманці

Як і колись, в Опішні досі виготовляють мальований керамічний посуд  та інші витвори з глини. Тутешні куманці люблять і завжди любили й на їх батьківщині, і далеко за її межами, що забезпечило їм широку популярність в народі. Куманець — чи не основний символ гончарного містечка. Навіть на дні посуду, що виготовляли на тутешньому заводі “Художній керамік”, робили штамп у вигляді куманця. Кумани одного з тутешніх майстрів гончара Остапа Ночовника цікаво описав дослідник гончарства Яків Риженко. Зокрема зазначаючи, що гончар доповнював композиції своїх виробів, у тім числі й куманців, несподіваними елементами.  Часто в основу куманів, що прославилися далеко за межі України, майстер клав люльку, поєднану з елементами циліндрійного посуду. А декором слугували барокальні прикраси, весільні квіти…

Фото: куманець авторської майстерні сім’ї  Шкурпелів, с.Опішня.

Виготовлення кумана

Куманець досить складний у виготовленні. Майстри робили їх саме гончарним способом. Для цього на гончарному крузі окремо виготовлють половинки кільця, а лише потім їх з’єднують. Потому додають ніжку, ручку і так далі. Середину кільця традиційно залишали порожньою. Хоча часто трапляються варіанти її оздоблення. А от сам куманець оздоблювали пишно, розмаїто, нерідко прикрашали щедрим ліпленням та розписували барвистими фарбами.   

Куманці опішнянські, та й виготовлені в інших регіонах, мали різні форми. Найвідомішими вважаються ті (поливяні, рясно прикрашені ліпленням і розписом), що у формі дисків та кілець, з вигнутими ручками і носиками, горловиною, часто з кришечками, однією ніжкою, парою чи кількома їх парами. 

Чудово виглядають куманці, в середині отворів яких майстри роблять фігурки людей (наприклад, козаків, давніх музикантів), птахів, рослин, а ще тварин, насамперед домашніх, яких наші предки дуже шанували.

Майстри з Опішні часто покривають свій фігурний посуд кольоровою поливою, найчастіше коричневою і зеленою. А розписують опішнянський посуд традиційними для регіону орнаментами рослинного характеру. Нерідко вони перегукуються з типовими орнаментами килимів і рушників Полтавщини. Глиняний посуд та інші опішнянські вироби періоду останніх десятиліть —  це часто високохудожні декоративні витвори, які талановиті умільці наділяють унікальними рисами. Адже вони досконало опанували безліч художньо-виражальних засобів, технік, технологічних можливостей.

Мегапопулярний “побратим” куманця — півник з Бородянки?

Чому “побратим”? Зверніть  увагу на наступне фото. На нім зображені Валерій та Надія Протор’єви, які були авторами таких півників, яких виготовляли у м. Васильків на Київщині у 1960 -1980-х роках і один з яких вцілів у місті Бородянка під час жахливих обстрілів і руйнувань, спричинених російськими загарбниками. На задньому фоні знімку помітно чималенький куманець, які теж виготовляли на згаданому підприємстві.

Відтоді “бородянським півником”, що вцілів на шафці в Бородянці і став символом стійкості та незламності українського народу перед рашистською навалою, називають аналогічні декоративні вироби Васильківського майолікового заводу. ЗМІ  один за одним демонстрували зображення кухонної шафи з півником у звільненій від окупантів Бородянці. Усіх дивувало, що величезна частина багатоповерхівки була повністю знищена росіянами, а шафка вперто “трималася” за стіну, а на ній, не зважаючи на бомбардуванні й масовані обстріли,.. стояв півник.

Пізніше з дозволу господині шафку з начинням і керамічним півником передали до Національного музею Революції Гідності. А ще таких півників  отримали в подарунок під час спільної зустрічі  у Києві 9 квітня 2022 року Президент України Володимир Зеленський та на той момент прем’єр Великої Британії Борис Джонсон. Свого часу завод у Василькові виготовляв до шістдесяти видів художніх керамічних виробів. Нині його роботу планують відновити, а тим часом ціна на “бородянського півника” становить тисячі гривень…

І висновок з цієї історії напрошується такий: українська культурна спадщина не перестає дивувати світ і наше завдання — зберігати, популяризувати і примножувати це надбання!

.,.,.,.