2 Лютого 2023

Написав про Кравчука й про Януковича, та підкорив читачів історичними романами

Related

Написав про Кравчука й про Януковича, та підкорив читачів історичними романами

Валентина Чемериса, для якого письменництво було не заняттям, а...

Життя поета вкоротила отруйна цигарка від КДБ…

Він прожив лише 37 літ і від рук україноненависників...

Зимові традиції на Полтавщині, про які ви знаєте далеко не все

Період зимових свят триває. Українці все більше повертаються до...

П’ять рукотворних збірок у спадок нащадкам…

“Тим людям, які все-таки коли-небудь прочитають все ж мої...

Як сходить “сонце” талановитого хлопця з Решетилівки

“У кожній людині є сонце. Тільки дайте йому світити”,...

Share

Валентина Чемериса, для якого письменництво було не заняттям, а життям, називають унікальною постаттю в українській літературі. Він — відомий журналіст, різножанровий письменник, який вважав, що життя людини варто вимірювати не кількістю прожитих літ, а тим, який вона лишила слід на землі і скільки добра подарувала іншим людям. Далі на ipoltavets.

З роду творчих і роботящих

Валентин Чемерис народився 8 липня 1936 р. у селі Заїчинці нині Кременчуцького району на Полтавщині. Зважаючи на походження, легко зрозуміти корені його псевдонімів: Грицько Псьол, Сидір Хоролець (Псьол і Хорол — річки з тієї місцевості) та В.Заїченський (від назви села). 

Письменник був переконаний, що уміння бачити прекрасне, творити й переповідати, не падати духом у важкі часи він перейняв від предків. Його прадід Артем був винахідливим, говірким, вправно дивував і розігрував оточуючих. І це не зважаючи на те, що 33 роки свого життя він був кріпаком. Цей чоловік прожив 105 літ і, може, жив би ще, якби не голод 1933-го… Дід Макар запам’ятався як дуже роботящий, бо й хвилини не міг сидіти без діла. Батько Лука наділив сина любов’ю до літератури, навчив цінувати гумор та майстерно жартувати. Він теж був на всі руки майстром, а ще особистістю творчою. Читав напам’ять “Кобзаря” Т.Шевченка та цитував “Енеїду” І.Котляревського, брав участь у сільській самодіяльності, особливо добре грав комедійні ролі. Кажуть, Лука навіть з дружиною Олександрою (на рік молодшою за нього ученицею) познайомився у робочо-творчій круговерті. Лука Чемерис з друзями організував хату-читальню, згодом став її завідувачем, а потім учителем, входив у спілку “Геть неписьменність!”. Луку в рідному селі дуже поважали, з 14-ти літ його називали на ім’я та ім’я по батькові. На посаді інструктора райкому батько старався вирішити різні тяготи селян. 1939 року, через призначення його на іншу посаду, родина перебралася на Київщину. 1941-го батько добровольцем пішов на фронт. Дружина з п’ятирічним сином Валентином, поневіряючись, повернулася у Заїчинці. За тиждень село на два роки окупували німці. Батько з війни вернувся важкопораненим, з ураженими легенями, та рідні якось його виходили. Коли війна відступила, Луку призначили головою колгоспу. Поранення, життя в проголодь і важка праця підкосили його здоров’я і він помер 8 травня 1945-го… Ховали земляка усім районом. Втрата батька, повоєнне дитинство лишили рубці у душі Валентина Чемериса і навчили цінувати час, подарований долею…

Полтавщина — тепло у серці

На Полтавщині Валентин Чемерис  прожив 16 років. 1953-го через погіршення здоров’я підлітком переїхав з матір’ю у Дніпропетровськ, щоб лікуватися в лікарні ім.Мечникова. У Дніпропетровську він прожив 40 літ. Тут навчався, працював на підприємствах, згодом журналістом у редакціях обласних газет, редактором видавництва. А 1989-го очолив Дніпропетровську організацію Спілки письменників України. Місто стало як рідне.Та про Полтавщину казав так: 

“ При слові “Полтавщина” в мене щемно тепліє біля серця… Бо це земля юності моєї ранньої, земля моїх батьків, дідів, прадідів, земля моїх пращурів — козаків і селян, край роду мого, а це навічно…”. 

З 1993 року Валентин Чемерис жив і працював у столиці заступником головного редактора і заввідділом сатири в газеті “Літературна Україна”. з 1993 по 1994 був головним консультантом з питань літератури в адміністрації Президента України Леоніда Кравчука (згодом він напише роман-есей «Президент», присвячений темі незалежності нашої держави та діяльності згаданого президента). Пізніше була у біографії письменника ще одна президентська “робота”, але сучасники сприймають її з іншим враженням ніж попередню. Під час виборчої кампанії 2004 року В.Чемерис працював у штабі кандидата в президенти В.Януковича і написав брошуру “Загадка Віктора Януковича. Спроба дослідження”, яку “Партія Регіонів” видала більш як мільйонним тиражем.

У 1994-1995 рр. В.Чемерис — заступник головного редактора журналу “ВУС”, пізніше — заступник головного редактора в “Літературній Україні”. З 1996 по 2001 р. — секретар Національної спілки письменників України, член її Президії та Вищої ради.

Після смерті першої дружини письменник одружився вдруге. Від першого шлюбу мав сина і доньку. Помер Валентин Чемерис у 80 років (4 грудня 2016 р.) в Києві, до останнього сподіваючись, що, проживши скільки дав Бог, зустріне на тім світі “всіх дорогих і рідних Чемерисів”. 2018 р. вийшов його автобіографічний роман «Це я, званий Чемерисом…». 

Дивував літературною працездатністю

Він мав вражаючу творчу працездатність. Багато читав зі школи, особливо любив історію, і вже тоді сам мріяв писати книги, а бібліотеку називав другим домом. 

 “…народився я з волі батьків своїх, а письменником народився лише з власної волі й бажання. Тільки зі своєї – і нічиєї іншої», — наголошував Валентин Чемерис. 

Творчий шлях письменник почав як сатирик-гуморист, потім розвинувся в інших жанрах. Сучасники казали, хоч його жарти притягували оточуючих, але… песимізм був однією з головних рис характеру письменника. Мовляв, це тому, що справжній талант бачить глибше і більше ніж інші. Він регулярно видавався з 1962 року і довго був одним із провідних письменників-сатириків, чиї твори друкували десятки періодичних видань. Павло Глазовий зазначав, що його земляк з Семенівщини належить до когорти ведучих сміхотворців України, що доброму вигадьку шуткареві не позичати фантазії. А ще називав його гумористом від Бога, сміхотворцем високого рангу, без якого українську гумористику не уявити. 

Та творча спадщина автора дуже розмаїта. Це різножанрові твори: гумористично-сатиричні, історичні, пригодницько-фантастичні, автобіографічні. Усі вони сповнені оптимізму. В історичних романах, історичних та інших повістях, оповіданнях, романах-есеях, новелах, автобіографічних, публіцистичних та інших творах письменник порушує вічні теми і проблеми. Він є автором і творів для дітей, деякі з них вивчають у школі. 

Та найпомітніше місце в творчості В.Чемериса займають історичні твори. Він вважав, що Україна має давню величну культуру та історію, великий досвід боротьби за незалежність. І що від ставлення до історії залежить, якими будуть прийдешні покоління й часи. Робив глобальну роботу по вивченню історичного матеріалу і, вміло його подаючи, виконував благородну патріотичну місію.

Один з найкращих історичних романів автора — «Ольвія», тривалий час заборонений. Він увійшов до 30-томної бібліотеки шедеврів історичних романів України, мав неймовірний успіх у критиків, читачів і приніс автору Всеукраїнську літературну Аркадієвську премію. Першою ж читачкою «Ольвії» стала його донька, яка в 6 класі прочитала роман в рукописі, написала в шкільному читацькому щоденнику перший відгук на цей твір і отримала оцінку «відмінно». А от рукопис повісті «Маруся Чурай»  “загубили”  у видавництві й тільки в 1989 році (через 13 літ!) твір надрукували в скороченому варіанті в обласній газеті.

Найкращі історичні романи автора увійшли в серію “Історія України в романах” видавництва “Фоліо”.

Написав понад 70 книжок

Автор умів опрацювати історичний матеріал і цікаво подати його в кожному творі, інтригувати, робити несподівані сюжетні ходи, використовував яскраві образи, які “вмикали” уяву читача, залишали відголоски в душі, викликали почуття гордості за свій народ. Історично-художня проза письменника формує у читачів патріотизм і розуміння, що майбутнє України залежить від кожного українця.

Він називав письменство життям, його сенсом і вірою в завтра, киснем для дихання. Валентин Чемерис прожив довгий плідний вік. До останнього зберігючи творчу активність, він написав понад 70 книжок. Твори письменника перекладено німецькою, болгарською, румунською, польською та іншими мовами, вони продовжують видаватися, зважаючи на інтерес читачів до його творчості і до історії України. У багатьох може скластися враження, що твори В.Чемериса радянського періоду агітували за тогочасну ідеологію. Та нерідко критики вважають, що їм властивий прихований зміст, бо в глибині вони таїли інше, часто протилежне, а гумор і фантастика сприяли автору говорити одне, а мати на увазі друге. 

Його труд оцінено належно

Держава належно оцінила творчий труд Валентина Чемериса. Його нагороджено орденами Української православної церкви — рівноапостольного кн. Володимира Великого І, ІІ, і ІІІ ст., святого архистратига Михаїла, Андрія Первозванного ІІ ст., орденом Св. Кирила і Мефодія, медаллю Кабінету Міністрів України та урядовими грамотами. Він став лауреатом премії в галузі сатири та гумору ім. Остапа Вишні, неодноразовим лауреатом премії гумористичного журналу «Перець», отримав найпрестижнішу краєзнавчу нагороду – всеукраїнську літературну премію імені Д.І.Яворницького, Міжнародну премію Українського козацтва «Лицарське перо»,  літературну премію ім. Івана Мазепи, літературно-мистецьку премію ім. І.Нечуя-Левицького та інші. 

Без перебільшення Валентин Чемерис залишив величезну духовну спадщину нащадкам. 

.,.,.,.