Еволюція розроблень та винаходів фахівців Крюківського вагонобудівного заводу — це не лише частина історії Кременчука та Полтавської області, а й відображення життя всієї України. У 1869 році, коли на місці майбутнього величезного підприємства з’явилися перші цехи, на українській землі простягали мережу залізниць, з’являлися поїзди та нові станції. Отже, майстерні та технології для ремонту, регулювання паротягів і вагонів були необхідні. Далі на ipoltavets.
Що таке напіввагон?
Завод заснували в Крюкові — правобережному районі Кременчука, який до ХІХ століття був окремим містом. Спочатку з’явилося 6 так званих стійл для локомотивів і 12 стійл для вагонів. Робочі місця оснастили токарними верстатами, привезли нові слюсарні інструменти, неподалік розташували кузню. У 1872 році майстерні стали технічною ділянкою, яка обслуговувала сектор залізниці, що з’єднує Харків та Миколаїв.
Влітку 1896 року почалося грандіозне промислове будівництво. Звели кілька великих корпусів, збудували контору, склади, котельню, водокачку. У ремонтні бокси заганяли не лише громіздкі вантажні вагони, а й пасажирські, у яких оновлювали купе, регулювали ресори, перевіряли гальма. У ті далекі роки 400 майстрів “ставили на колеса” 120 вантажних та 20 пасажирських вагонів на місяць.
Новим етапом у житті підприємства став 1930 рік. Майстерні об’єднали у вагонобудівний завод. Почали займатися не лише ремонтом пошкодженого обладнання та зношених ходових конструкцій, а й робити нові залізничні машини. Восени того року рейками прокотилася перша двовісна платформа з дерев’яними бортами, важила вона 20 тонн.
Через два роки виготовили перший в Україні чотиривісний вантажний напіввагон із дерев’яною обшивкою, здатний перевозити 60 тонн. Що таке напіввагон? Це вантажний транспортний засіб відкритого типу, тобто без даху. Його використовують для перевезення матеріалів, які не потребують захисту від дощу снігу та вітру.
Евакуйовано, але не зупинено
У роки Другої світової війни Крюківський вагонобудівний завод евакуювали до уральського міста Перм. Там фахівці робили продукцію для фронту — фугасні авіаційні бомби. Після повернення до Кременчука в 1944 році фахівці заводу, як і раніше, виконували замовлення фронту, а до того ж брали участь у відновленні міста — відбудовували зруйнований залізничний міст через Дніпро.
До кінця року 1944 року на заводі відновили інструментальний, механічний, деревообробний, ковальський цехи. Відремонтували токарні та фрезерувальні верстати. У промислових приміщеннях закрутилися електромотори та заблищали вогники зварювальних апаратів — підприємство оживало та набувало сили. Співробітники обідали в новій їдальні й навіть парилися в лазні, розміщеній на території заводу. Відкрили школу фабрично-заводського навчання, розраховану на 400 осіб, а також вечірній технікум, де навчалося 200 майбутніх майстрів. У той час на заводі працювало майже 2000 робітників. Незабаром Крюківський вагонобудівний завод повністю відновив довоєнні обсяги виробництва — 7000 вагонів на рік.
Пірнати, стріляти та розмінувати
У 1950-х роках робили військово-інженерну техніку: самохідні пороми, транспорт для підводної розвідки та десантування солдатів. Щоб випускати таку продукцію, використали інноваційні конструкторські проєкти, модернізували виробничу базу.
У 1951 році створили перший водоплавний транспортер К-61. Трохи пізніше в цехах підприємства випробовували самохідний пором ГСП-55, який міг переправляти танки або інші вантажі до 52 тонн. Далі в ряду плавучих транспортерів з’явилася машина-амфібія ПТС-65.
По-справжньому оригінальним новаторством став винахід та створення саперного підводного розвідника, якого ще називали інженерною субмариною. Ця машина могла пересуватися суходолом і водою, пірнати й досліджувати дно водойми, розмінувати його, випускати водолаза. А вийшовши на поверхню, вступала в бій — конструктори оснастили підводний човен кулеметом.
Інженери організували виробництво кількох видів переправно-десантних машин — на гусеничному та колісному ходу. Вони возили вантажі від 40 до 50 тонн, були досить швидкими. На воді ці транспортери могли розвертатися і перетворюватися на міст завширшки від 10 до 12 метрів.
Цистерни, хопери, купе
У другій половині XX століття на підприємстві почали випускати хопери — бункерні вагони, що саморозвантажуються, призначені для перевезення сипких вантажів: вугілля, руди, цементу, піску, зерна. Кузов зробили у формі конуса, у нижній його частині прорізали квадратні отвори — вийшли люки, які замикалися засувками. Коли їх відчиняли, вантаж вагона висипався завдяки тиску власної ваги. Така технологія прискорювала розвантаження в кілька разів.
У 1990-ті роки керівництво заводу зуміло зберегти виробничі потужності та висококваліфіковані кадри. На той час розробили нову стратегію розвитку. Урізноманітнили асортимент продукції, розширили географію продажів. І в такий спосіб збільшили кількість покупців. Заводчани швидко освоїли виробництво вагонів із покращеними технічними характеристиками, а також виготовляли цистерни для перевезення нафтопродуктів та робили автогрейдери.
Завдяки інженерам-раціоналізаторам на підприємстві відродилася ціла галузь — пасажирське вагонобудування. У 2001 році передали “Укрзалізниці” перші купейні та плацкартні вагони. У 2002 році кременчуцькі вагони з’явилися в складі столичних експресів.
Мобільна лазня, підземні поїзди
На початку 2000-х років конструктори розробили та впровадили в серійне виробництво ескалатори та підземні потяги — ними успішно користувалися в метрополітенах різних міст України. Крім того, маркетинговий відділ заводу запропонував клієнтам вагони міжнародного класу, швидкісні електрички та пасажирські дизель-поїзди. У 2013 році на заводі почали ремонтувати потяги “Hyundai”.
Крюківські вагонобудівники застосовували інноваційні технології розкрою металу та оригінальні способи антикорозійного захисту. До того ж корпуси пасажирських вагонів ставили на модернізовані візки — так називається основний елемент ходової частини. Завдяки вдосконаленню зменшувалися шум та вібрація під час поїздки. За новаторство та професіоналізм фахівців підприємства нагородили Державною премією України.
На підприємстві налагодили випуск снігоприбиральної та дорожньо-будівної техніки, зварних металевих конструкцій, запасних частин до легкових та вантажних автомобілів. Проєктували механізовані елементи для шахтного обладнання та для гірничо-збагачувальних комбінатів.
У 2010-х роках вагонобудівний завод далі працював для армії. Співробітники виготовили мінний загороджувач, який відправили до одного з інженерних полків ЗСУ. У 2016 році зробили оснащену автоматичними механізмами землерийну машину. А ще для солдатів спорудили мобільний банно-пральний комбінат, який пересувався колесами вантажного автомобіля КрАЗ-255.
Про якість продукції Крюківського вагонобудівного заводу свідчать численні нагороди. Наприклад, у 1997 році підприємство отримало престижний приз з Іспанії — Золоту зірку якості. А у 2006 році — медаль за високу конкурентоспроможність продукції та послуг, видану експертами з Мальти. У 2007 році фахівці заводу стали переможцями всеукраїнського конкурсу “Кращий вітчизняний товар”. Треба зазначити, що в підприємстві розробили як інженерні програми, так і соціальні, завдяки яким упродовж кількох років здійснювалася благодійна діяльність.
