Свого часу невеличке село Кибинці яскраво вирізнялося з-поміж навколишніх. Тут діяв справжній театр, а по вулицях прогулювалися дипломати, письменники та доктори наук. Хто б міг повірити, життя йде вперед, прогрес несеться шаленими темпами, а найбільший культурний розквіт Кибинців був кілька століть тому. Далі на ipoltavets.
Хтось працює, а хтось культурно збагачується
Перша згадка про село Кибинці відноситься до 1688 року, коли територія перебувала у власності Миргородського протопопа Леонтія Филиповича. У XVIII столітті село належало до першої Миргородської сотні Миргородського полку. Наприкінці 20-х років XVIII століття тут було зафіксовано 133 двори. В другій половині XVIII століття Кибинці входять до власності значкового товариша Миргородського полку Осипова. Згодом деякий час село було розділено між кількома власниками: бойчуковим товаришем Максимом Сохацьким, який мав 60 хат, возним Хорольської сотні Сидором Вишневецьким — 8 хат та миргородським сотенним отаманом Григорієм Омновом – 62 хати.
Наприкінці цього ж століття село розростається до 220 будинків, тут з’являється поштова станція. У цей час Кибинці входять до Лубенського повіту з населенням 742 особи. Згодом Микола Сохацький продає свою садибу Дмитру Трощинському. Він належав до Гадяцької полкової знаті, працював гадяцьким писарем, статс-секретарем Катерини ІІ, обіймав посади міністра. А після відставок оселився у Кибинцях. Йому належало 70 тис. десятин землі та 6 тис. кріпосних селян. Він приходився далеким родичем Миколі Гоголю. Деякий час письменник навіть працював управителем його маєтків, проживав у власному флігелі при палаці разом із сім’єю. Саме далекий родич свого часу влаштував Миколу Гоголя до Ніжинської гімназії вищих наук.
Попри те, що Трощинський був заможною та владною людиною, його маєток вважався одним із осередків української культури, часто його називали «малороські Афіни». На території садиби діяв імпровізований театр, в його виставах часто брали участь мати та батько Миколи Гоголя, був справжній оркестр, а сам Трощинський мав унікальну бібліотеку та колекцію рідкісних мистецьких творів. Серед частих гостей в садибі Троєщинського були Василь Капніст — письменник, Іван Муравйов — письменник, дипломат та громадський діяч, його сини, Михайло Трохимовський — лікар сім’ї Гоголя, Василь Томара — дипломат філософ та учень Григорія Сковороди, Микола Репнін-Волконський — генерал-губернатор та інші.
Культура на другий план та прихід радянської влади
В другій половині ХІХ століття у Кибинцях мешкало 1827 жителів, діяли 2 церкви. Згодом відкрилося початкове народне училище. А після реформи, що скасовувала кріпацтво садибу Трощинського купив поміщик Шишкін, у якого згодом придбав її поміщик Вульферт.
У 1904 році у селі з’явилися сільськогосподарське товариство, куди входило 86 осіб. На початку ХХ століття господарство поміщика Вульферта мало 1200 га орної землі, більше 200 га лісових масивів, млини та завод, який виробляв на рік спирту на суму 10 тис. карбованців. У той час в селі проживало уже 3268 жителів. Активно розвивалися ремесла, відкрилися земська і церковнопарафіяльна жіночі школи. З XVIII століття запрацювала церква Архістратига Михаїла, товари продавалися в 3 приватних крамницях та навіть діяв шинок.
Значні зміни у село прийшли після проголошення радянської влади. В приміщенні колишньої земської школи відкрили сільський клуб. Наприкінці 20-х років ХХ століття створено товариство спільного обробітку землі, згодом новий колгосп. Під час німецько-фашистської окупації німці спалили бригадні двори, ферми, аптеки, понад 20 сільських хат, розстріляли 15 осіб та 242 осіб вивезли до Німеччини на примусові роботи.
В другій половині ХХ століття Кибинці могли похизуватися лікарнею на 25 ліжок, поліклінікою та психоневрологічним відділенням Миргородської центральної районної лікарні, також діяла аптека й дитсадок. Було відкрито будинок культури на 300 місць, бібліотеку громадський музей та готель.
