Валерія Славка у місті Решетилівка Полтавської області називають одним із найдосвідченіших та одним з найкращих місцевих спортивних тренерів. У нього за плечима — 47 літ результативної тренерської діяльності, сотні учнівських, а отже і його особистих перемог. У чому секрет викладача греко-римської боротьби, який не припиняє працювати з підростаючим поколінням, навіть вийшовши на пенсію, та чому він обрав саме цей вид спорту і радить його дітям — далі у нашому матеріалі на ipoltavets.
На щастя, гаджетів у дитинстві не було
Містяни часто бачать, як Валерій Васильович мчить на велосипеді на тренування до своїх вихованців. У спорт він закоханий із раннього дитинства. Та й вибору, каже, у нього, як і в його однолітків у ту пору, кращого не було. Адже, коли він був ще малим хлопчаком, гаджети дітворі ще й не снилися, в оселі із “девайсів” було хіба що радіо, а на цілу околицю (себто на кілька решетилівських вулиць) — тільки один телевізор! Тому дозвілля дітвори дорівнювало слову “спорт”, а насамперед — футбол та хокей з величезним азартом десь на вигоні. Як зауважує наш герой, згадуючи своїх однолітків, у часи його дитинства спортивними таким чином були усі діти. Заняттям фізичного виховання приділяли належну увагу й у школі. Та нерідко для уроків фізкультури не було відповідних умов. Замість спортзалу, наприклад, у холодну пору року для проведення уроків використовували шкільний коридор. Але в дітей було бажання ходити на фізкультуру, займатися, виконувати дуже складні вправи. Чимало залежало і від учителів, бо фізкультурники-фахівці були для дітей авторитетами.
Автослюсарем стати не судилося
З 1969 року, коли у Решетилівці почав діяти спортивний клуб “Колос”, Валерій частенько сюди навідувався, щоб займатися спортом. Каже, починав із велосипедного та деяких інших видів спорту, потім захопився вільною боротьбою, яку викладав тренер Юрій Стеценко. А коли з Харкова на практику в Решетилівську середню школу прибув викладач Віктор Титаренко, він зацікавив Валерія ще й боротьбою класичною. На превеликий жаль вихованців, пропрацювавши рік, тренер поїхав. Хлопці, серед яких і Валерій Славко, тренування вирішили не припиняти. До півроку вони гуртувалися й займалися самостійно.
По закінченню школи 1972 року Валерій влаштувався слюсарем у місцевий автопарк, але цій роботі все ж не судилося стати його долею. Вже наступного року юнака мобілізували до армії. Потрапив у середньоазіатський військовий округ у Казахстані. Спершу — в звичайну військову частину, а згодом здібного спортсмена помітили і відправили у спортивний батальйон, що дислокувався в місті Алмата, де служили й займалися спортом і звичайні солдати, і надстроковики, і вище керівництво. Окрім військової справи, солдат Славко постійно проходив тренування з греко-римської боротьби, брав участь у змаганнях різного рівня.
Любов до греко-римської боротьби в нього особлива
У ті роки класична боротьба (нині її називають греко-римською) стала особливим видом спорту для нашого героя і так триває вже кілька десятків літ. Адже по завершенню армійської служби 1975 року Валерій Славко прибув у рідну Решетилівку, на певний час ще повернувся в автопарк, але вже незабаром його запросили на тренерсько-викладацьку роботу в Решетилівську ДЮСШ “Колос”. З тих пір змінилося багато чого, навіть назва даної організації зазнала певних змін, а от Валерій Васильович на тренерському посту залишається незмінно 47 років і працює дуже результативно.
Любов до греко-римської боротьби в нього особлива. Каже, вона вимагає від спортсмена чимало важливих якостей: сили, винахідливості, хитрості, працьовитості, здатності витримувати постійні виснажливі тренування, щоб уміло долати опір навіть най сильнішого противника. Це один з небагатьох видів спорту, яким займаються виключно чоловіки. У розмові Валерій Васильович навіть зацитував один із старих віршів про цей вид спорту, де йдеться, що боротьба, це не лише сплетіння рук та гра м’язів. Це завжди подолання себе такого, яким ти був ще вчора, тим, ким ти станеш завтра. Він наголошує, що “перемогам у спорті немає кінця, як немає без злості і азарту справжнього борця”.
Виховав собі керівника
За роки праці тренер виховав сотні юних спортсменів. Перші його вихованці — діти 1959, 1960, 1961 років народження. Сьогодні це люди доволі поважного віку. Нинішнім вихованцям від 5-ти до 15 років. Серед тих, кого тренував Валерій Славко: і бізнесмени, й лікарі, і вчителі і багато інших, а головне, як він говорить, радіючи, — безліч шанованих і успішних людей. Четверо вихованців Валерія Славка нині боронять Україну на фронті. Один з його колишніх підопічних — Роман Смірнов — успішно працює тренером з греко-римської боротьби у Лубнах. Цікаво, що іще один з учнів Валерія Славка, а саме Олександр Косолап, нині є директором… для свого ж колишнього тренера, він очолює Решетилівську ДЮСШ і є відомим місцевим тренером з боксу.
“Я дуже наполегливо, не один рік трудився на свій авторитет, а тепер він працює на мене”, — каже Валерій Славко у відповідь на запитання про те, в чому секрет його тренерського успіху.
Він вважає, що дитину не обманеш і вона відчуває щирість тренера, його горіння обраною справою, його професіоналізм. А ще й діти, і всі, хто цікавиться греко-римською боротьбою, бачать, що заняття дають результат. І це при тому, що тренер приймає на виховання усіх бажаючих, адже в невеликому місті особливого відбору проводити немає сенсу.
Цікаво, що навіть деякі дівчата виявляли бажання зайнятися таким складним видом спорту як греко-римська боротьба. Тренер згадує четвірку спритних, які протрималися пару років, а згодом повиростали і навіть власних доньок хотіли записати на “тренування до Славка”. Подальша робота, наполегливі заняття, наче лакмусовий папірець, обов’язково покажуть чи лежить дитині обраний спортивний шлях до душі. Якщо вона відчуває потяг до спорту, то точно приходитиме на тренування і віддаватиметься на повну. Дитина стане прикладом для товаришів і ні батькам, ані тренеру не доведеться переконувати таке чадо у важливості для нього спорту.
Коли в дитини немає жаги до спорту, то батьки і наставник безсилі
Тренер зазначає, що йому більше до душі, коли на заняття приводять діток від п’яти років. На його думку, вони ще не зіпсовані гаджетами. Бо іноді на заняттях помітно, як хлопчаки тілом перебувають у тренувальній залі, а думками — в телефонах та ноутбуках. Коли в дитини немає жаги до спорту, тут і батьківський тиск не допоможе, і спортивний наставник часто безсилий… Та як би там не було, тренер, на думку Валерія Славка, як і представник кожної професії, насамперед має бути фахівцем. Він повинен постійно працювати над собою і всією душею любити свою справу. Діти різні, а сьогодні ще й досить непрості, тому в досвідченого тренера є свої прийоми, а “в кишені”, як каже, не без “кнута” і “пряника”.
Валерій Славко та його вихованці, беручи участь у змаганнях, сколесили всю Україну і не лише. Представники ДЮСШ — неодноразові чемпіони і призери змагань обласного, всеукраїнського та міжнародного рівня з греко-римської боротьби. Траплялося так, що тренер з підопічними за рік приймали участь у більш як 60 змаганнях різного рівня і поверталися звідти з багатьма винагородами, що стало для них свого роду незмінною традицією. Тренер навіть жартує, як колись нарахував, що років 15 таким чином не був удома через подібні поїздки! За “кулісами” щедрих спортивних здобутків — титанічна праця тренера і дітей. Приміром, найстарші борці проводять не менше трьох годин у залі щоденно, наполегливо працюючи над собою.
Шкода, що складна ситуація в країні суттєво вплинула на проведення змагань, та тренер і діти налаштовані в цьому напрямку доволі оптимістично.
Націлений і далі плідно працювати
Валерію Славку 67 років. Він — майстер спорту України з греко-римської боротьби, має вищу освіту за спеціальністю “тренер-викладач” з цього виду спорту, яку 1985 року здобув у Київському державному інституті фізичної культури. Про нього заслужено згадано у книгах “Славні люди Решетилівщини” та “Історія розвитку спортивної боротьби на Полтавщині”. У Валерія Васильовича на вихованні близько 40-ка дітей. А ще тренер постійно працює над собою і вважає, греко-римська боротьба, як і ряд інших видів спорту, в Решетилівці заслуговують на успішне майбутнє. І він у цьому напрямку націлений ще плідно попрацювати!
