Корінне населення Великої Багачки – це волелюбні козаки, що тікали від самодержавського гноблення. Саме від них бере свій початок місцеве населення. В кожному з них тече вільна українська кров, а генетична пам’ять зберігає події революційної боротьби, перших політичних перемог та талановитої ремісничої справи. Далі на ipoltavets.
Як була заснована Багачка
Перші згадки про населений пункт з’явилися в кінці XVI – на початку XVII століття. На карті Гійома де Боплана, створеній у XVII столітті, вона позначена як Багачка. Виникло поселення внаслідок козацької колонізації.
Це були часи, коли козаки зазнавали утисків від польських панів та прагнули втекти з правого на лівий берег Дніпра. Існує гіпотеза, що назва сучасного смт пішла від прізвища першого жителя — Багача.
Але після втечі селянами та козакам було і тут нелегко, адже малі земельні наділи та відсутність знарядь праці змушували їх йти на роботу до багатої козацької старшини. Тут пани не жалували своїх підопічних, від тяжкого життя козакам доводилося повставати або тікати до Запоріжжя.
У 1649 році Багачка як сотенне містечко входить до Миргородського полку, згодом до Полтавського, а пізніше знову до Миргородського. У ці часи селище налічувало 256 осіб, а очільником його був Іван Гузий. Місцеві козаки брали активну участь у боротьбі проти Івана Виговського, який вважався зрадником українського народу. За що пізніше поплатилися, адже гетьман віддав село на розправу кримським татарам, які пограбували його та спопелили. Далі почався ненависний процес покріпачення місцевого волелюбного населення. Вперше 6 дворів на військовій службі опинилися у сотника Андрія Москаленка. А вже на середину ХІХ століття майже третя частина населення вважалися кріпаками.
Чому капіталізм зробив багачанців голими і босими
Коли у XVIII столітті був ліквідований полковий устрій, селище входить до складу Миргородського повіту Полтавської губернії. Поступово населення розширювалося, а територія зростала. В другій половині ХІХ століття тут було 428 дворів. З них 278 належали кріпосним селянам. Ці землі видавалися привабливими великим поміщикам, які безкарно захоплювали все більші наділи, серед них полковник Кулябка, Капніст, пани Базилевський, Науменко, Заблоцький та інші.
Після скасування кріпацтва у 1861 році 311 місцевих жителів отримали землі від місцевих поміщиків, але багатьом з них було не під силу виплатити викуп, що загнало населення в глухий кут.
Капіталізм вносив свої зміни в соціальне становище місцевого жителя, адже з кожним роком кількість бідних селян зростала, а земельні наділи зменшувалися. Серед місцевих було 30 бідних господарств, які зовсім не мали землі, а більша частина мала її надзвичайно обмежену кількість. Та й ця земля не могла похвалитися високими урожаями. Адже ще на початку ХХ століття тут лишилися застарілі знаряддя праці, серед яких дерев’яні плуги, дерев’яні борони та рала. У всьому селі було лише 5 сівалок, у найбагатших людей.
На багачанській землі росли пшениця, жито, гречка, просо, баштанні, був поширений тютюн, який продавали на тютюнові фабрики у Кременчуці. Непрості умови життя змушували багатьох селян переселятися до Сибіру, на Дон, Кубань та інші віддалені міста Росії. За останні 2 роки ХІХ століття селище покинуло 92 сім’ї.
Виробництво, медицина та освіта
У Багачці працювало кілька підприємств, серед яких винокурний завод, водяний млин та дві кузні. На млині працювали сушильня та сукновальня. Але й тут умови праці були не найкращі. Кустарні промисли розвивались у багатьох домогосподарствах, серед них шевці, теслярі, столяри, ковалі, в селищі проживало 120 візників.
Медична система була нерозвиненою. У місцевій земській лікарні працювали лише лікар та фельдшер, а стаціонар містив 5 ліжок, що було критично мізерним для задоволення потреб населення.
Те ж саме і з народною освітою. Перше училище відкрилася лише у 1847 році. Навчалися там переважно діти з багатих сімей — близько 50 хлопців. Потроху після скасування кріпацтва зростала і кількість учнів. Уже на початку ХХ століття тут навчалися 146 хлопців та 12 дівчат. Однак рівень малописемності місцевого населення залишався значним, більше 70 % чоловіків не освоїли граматику, серед жінок цей відсоток був близько 90.
Буремні революційні та воєнні роки
У 1905-1907 роках Перша російська революція дісталася і до Багачки. Тут періодично відбувалися мітинги, поширювалися листівки місцевими активістами, в яких йшлося про боротьбу за свої права та повалення царизму.
Перша світова війна, що прийшла згодом не залишила осторонь майже кожну сім’ю Багачки. Більшість чоловіків пішли на фронт, а жінки стали до важкої роботи, яку поєднували з вихованням дітей.
Вимучені такими нелюдськими умовами містяни щиро раділи звістці про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції. Вони покладали високі надії на кращу долю, отримання землі та розширення своїх прав.
Однак були ті, хто намагалися придушити торжество трудящих, та утворили “комітет спокою”, який підтримав буржуазно-поміщицький тимчасовий уряд. Усіх непокірних катували та залякували. А революціонери і далі поширювали листівки викриваючи зрадницьку роль буржуазії.
у цей час відзначився місцевий сліпий кобзар Федір Кушнерик, який був шанувальником ідеї повалення самодержавства. А його дума “Батько Ленін” стала гімном боротьби проти “комітету спокою”.
Радянська політика, війна та відбудова
У січні 1918 року у Багачці встановили радянську владу. Цей час став для політичного життя населення дуже непростим. Спочатку тут формується власний ревком, згодом владу захоплюють денікінці, які жорстоко розправляються з головою ревкому. У 1919 році у Багачці знову відновлюється радянська влада та партійний осередок. Насадження радянської ідеології відбувалося жорстоко, у поміщиків конфісковували майно, проводили пропагандистську роботу, класова боротьба все більше розгорталися.
Куркулі навідріз відмовлялися здавати до продзаготівельних організацій хліб. У 1920 році відбулося вбивство більшовика куркулями, під час одного з таких зборів, убили одного з продзагонівців та його комісара. Багато продовольства із Багачанської волості вивозили до голодуючих районів країни, деякі сільські жителі взяли на утримання 25 дітей з Поволжя.
Активно виступає молодь, яка формує партійний осередок, допомагає у заготівлі хліба та бореться з, так званим, бандитизмом. При їх сприянні у Багачці був відкритий клуб, де місцеві жителі навчалися письму, підвищували культурний та ідейно-політичний рівень, тобто слухали пропагандистські виступи. Тут діяла бібліотека на 2 тис. книг.
У 1925 році Багачка стає центром новоутвореного Великобагачанського району. Чисельність населення тоді складала 26 тис. осіб.
Спостерігається піднесення промислового рівня регіону, відкривається кілька підприємств побутового обслуговування населення. Є позитивні зрушення в медичній галузі. Більшість населення займається сільським господарством, згодом утворюється товариство спільного обробітку землі, у якому працювала 300 селян. В їх розпорядженні був трактор, 2 молотарки, двигун та черепична майстерня.
Через 2 роки створені дві артілі у селищі. Того ж року утворилося кооперативне товариство “Промінь села”, на базі якого функціонувала динамомашина.
Пізніше з артілей утворилися 2 колгоспи, які займалися переважно рослинництвом. У 1930 році в селі неподалік Багачки утворена перша МТС у районі, яка мала в своєму користуванні 27 тракторів, та співпрацювала з Харківським тракторним заводом.
Під час Другої світової війни Багачка, яка до того часу стала Великою Багачкою два роки перебувала в окупації. На каторгу було вивезено 128 молодиків та дівчат.
Після перемоги усі господарства були відбудовані. Став до ладу промкомбінат, в якому відкрито два нові цехи – кравецький та слюсарний; олійниця. Працювали лікарня на 100 ліжок, згодом відкрита поліклініка, клуб, бібліотека, гуртки художньої самодіяльності. Велика Багачка славилася своїм промкомбінатом, який виробляв відмінну цеглу та черепицю.
У післявоєнні роки було споруджено близько 500 нових будинків, проведена електрика та радіо. Кожного року місцеву школу закінчувала від 500 до 900 учнів, а кількасот місцевих жителів отримували вищу та середню освіту в навчальних закладах за межами району.
