27 Листопада 2022

Як полтавець заснував вищу медичну школу України: міністр УНР Оксентій Корчак-Чепурківський 

Related

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Засновником національної вищої медичної школи і медичної науки вважається, виходець з Полтавщини, професор О. Корчак-Чепурківський. Ще у десяті роки ХХ ст. вперше у тодішній Росії О. Корчак-Чепурківський систематизував і прочитав новий курс, який пізніше отримав назву соціальної гігієни та організації охорони здоров’я. Подібного курсу тоді ще не читали в Європі, і тому О. Корчак-Чепурківського можна сміливо вважати фундатором соціальної гігієни та організації охорони здоров’я. Далі на ipoltavets.

З чого починав науковець

Оксентій Корчак-Чепурківський народився на Полтавщині у сім’ї парафіяльного дяка. Освіту отримав в школі, згодом у духовній семінарії. Вступив до Київського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. З якого його було виключено за участь у студентському русі і вислано з Києва. Повну вищу освіту він отримав у Харківському університеті. Професійну діяльність починав земським лікарем у Полтавській та Херсонській губерніях, проводив санітарно-оздоровчу роботу. Брав активну участь у Пироговських з’їздах. У 1890 році розпочав працювати у Києві викладачем медичного факультету Київського університету та Київського комерційного інституту. Читав курси залізничної, соціальної, шкільної, фабричної та харчової гігієни. Згодом завідував медико-санітарною частиною на фронті.

Основні досягнення на рівні світової медицини

Після повалення царизму в 1917 році О. Корчак-Чепурківський стає організатором Всеукраїнської спілки лікарів, бере участь у виданні першого в Наддніпрянській Україні українського науково-методичного часопису “Українські медичні вісті”. На Крайовому медично-санітарному з’їзді України, що відбувся у жовтні 1917 року в Києві, О. Корчак-Чепурківський обґрунтував необхідність утворення Крайового медично-санітарного органу при Генеральному Секретаріаті Української Центральної Ради. З’їзд схвалив проєкт О. Корчак-Чепурківського і обрав його членом Ради. Він брав активну участь у розбудові державних органів управління медичною справою. У 1918 році за гетьманату Скоропадського його призначено директором санітарного департаменту Міністерства народного здоров’я та опікування Української держави. у той час він очолює медичний факультет, який згодом був реформований у Київський медичний інститут. Корчака-Чепурківського обрано Академіком ВУАН, а згодом її секретарем.

 У складі ВУАН організував і очолив кафедру народного здоров’я, основне завдання якої вбачав у розробленні української медичної термінології, зокрема, доклав чимало зусиль до опрацювання і видання українською мовою «Міжнародної номенклатури хвороб і причин смерті». В 1934–1938 роках очолював санітарно-статистичний відділ Інституту демографії і санітарної статистики ВУАН. Після закриття цього інституту працював консультантом в Інституті клінічної фізіології АН УРСР (1938–1941). Наукову та науково-організаційну роботу поєднував із громадською діяльністю: був членом Київської міської ради, окружних з’їздів робітничих та селянських депутатів Київського округу, член ВУЦВК. 

Звинувачення в антирадянській діяльності

Звичайно така активна діяльність привернула увагу радянської влади. Обшук помешкання Оксена Васильовича було зроблено 1922 року. Конфісковані особисті листи та наукові роботи. Його заарештували, проводили допити. Врешті винесли покарання за антирадянську діяльність виселити з України. Того ж року Оксентія Васильовича звільняють з посади декана медичного факультету та завідувача кафедри Київського медичного інституту. Наступного року вченого висилають до В’ятки на 3 роки. Однак там він перебував не три, а один рік. Цьому сприяло керівництво ВУАН, що неодноразово зверталося з клопотанням до влади про повернення вченого до академії. У 1910 році вчений повернувся до Києва, з нього було знято обмеження прав наукової та громадської діяльності. 

.,.,.,.