2 Грудня 2022

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми. Старше покоління має багато знань про трави та лікувальні властивості звичайних продуктів, таких як мед чи ромашковий чай. Багато людей раніше спеціалізувалося на народній медицині. Та в невеликих селах можна знайти таких знахарів і нині. Деякі пропонують масаж. Деякі спеціалізуються на вправленні зламаних кісток. Деякі є травниками і мають знання про рослини, коріння, ягоди. Деякі люди спеціалізуються на лікуванні духовних проблем, таких як переляк у дітей. Такі люди заявляють, що можуть зняти пристріт, нездужання, викликане ревнощами іншої людини. Люди, які спеціалізуються на духовних захворюваннях, зазвичай використовують молитви як частину процесу зцілення. Далі на ipoltavets.

Уявлення полтавців про магічні властивості рослин й тварин

Полтавці мають гарні знання про трави, а також про способи приготування та використання лікарських засобів із трав, і такі знання відрізняються від уявлень інших регіонів,. З плином століть склалася низка повір’їв, звичаїв і обрядів, пов’язаних зі збором і сушінням трав, а також приготуванням та використанням трав’яних засобів, як для лікувальних, так і для магічних цілей. 

Багатьом рослинам полтавська народна традиція приписувала незвичайну силу відганяти демонів і захищати людей від «нечисті». Вважалося, що трави роблять рослин, тварин і людей здоровішими, в той же час їх широко використовували в практичних . До рослинних засобів належали: настої, відвари та настоянки на воді, спирті, оцті, вині, сироватці та молоці, а також порошки, мазі, компреси, обкурювання та інгаляції. 

Серед найбільш вживаних на Полтавщині були водні настоянки зі свіжих і сухих трав. Вважалося, що деякі рослини мають магічну зцілювальну силу. Ліки зі звіробою вважалися ефективними при «ста недугах» і широко використовувалися при хворобах легенів, травного тракту і сечовивідних шляхів, а також при лікуванні жіночих недуг і при лікуванні малярії, головного болю, дизентерії та коліків. 

Подібну роль панацеї практично від усіх видів хвороб приписували шавлії, оману і валеріані. Чорницю вживали при хворобах шлунка, малину — при застуді, брусницю — при хворобах нирок і печінки. 

Ліки тваринного походження

Етнографічні матеріали ХІХ ст. свідчать про те, що медичні знання про використання трав чи прості лікувальні процедури були дуже поширені серед мешканців Полтавської області. Сільське населення покладалося на ліки, отримані зі свіжих частин рослин і «щойно» вбитих тварин, або на препарати мінерального походження. Прагматична лікувальна дія часто поєднувалася з магічно-релігійною діяльністю. Вид процедур залежав від причини захворювання, що, в свою чергу, пояснювалося віруваннями про походження хвороб і рослин. У народній медицині практично-утилітарне лікування становило єдине ціле з магічно-релігійною діяльністю. 

В альтернативній медицині широко використовуються продукти тваринного походження, бджільництва, харчові продукти (сіль, сода, оцет тощо). Крім того, дуже давні препарати, навіть ті, що ще продаються в аптеках, поступово переходять до рангу народних засобів. Найбільш популярні серед препаратів нерослинного походження: прополіс, мед, квітковий пилок, борсуковий жир, сода.

Історія народної медицини на наших землях

Палеопатологічні дослідження встановили, що перші жителі території сучасної центральної України хворіли на артрит, остеомієліт, рахіт, сифіліс, туберкульоз. Також нерідкі були різні травми. Ще в давні часи народні цілителі були знайомі з деякими хірургічними втручаннями, навіть такими складними, як ампутація і трепанація черепа. Різноманітні примітивні хірургічні інструменти знайдено в давніх похованнях. Шкірні захворювання, були досить поширені ще в праслов’янську добу, судячи з того, що українська та інші слов’янські мови мають спільні назви таких хвороб. Поширені шкірні захворювання, такі як короста, екзема, короста, склеродермія, фурункули, виразки, бородавки, лікували різними методами. 

У Київській Русі народна медицина відігравала важливу роль у медичній практиці придворних і військових лікарів, ворожок, чаклунів. Практики мали змогу діагностувати та лікувати такі захворювання, як жовтяниця, астма, епілепсія, туберкульоз, малярія, артрит, плеврит і тиф. Використовувалися різні способи лікування, в тому числі й лікування лікарськими рослинами. 

Народна і доказова медицина

Разом із знахарями та бабками-повитухами хірурги були дуже шановані. За допомогою примітивних інструментів (ножів, скальпелів, пилок, рамок, бормашин) вони виконували такі складні операції, як операції з видалення катаракти та видалення каменів із сечового міхура. Під час операції застосовували знеболювальні препарати, а рани зшивали конопляними нитками або нитками.

З розвитком офіційної, а згодом наукової медицини народна медицина ставала все більш ізольованою і зрештою обмежилася лише сільською місцевістю. У цьому процесі вона перейняла багато раціональних, хоча іноді й застарілих поглядів наукової медицини, і водночас зберегла й розвинула свій запас примітивних знань і стародавніх методів лікування, часто пронизаних релігійними уявленнями та культовими чи магічними ритуалами. У цьому сенсі народна медицина — це поєднання раціонального й нераціонального, корисного й шкідливого. 

Збереглося багато забобонів і застарілих народних вірувань, особливо в області народної етіології — визначення джерела хвороб. Вважалося, що хвороби виникають з «волі Божої». Деякі хвороби, наприклад чума і холера, персоніфікуються як демонічні істоти. 

Народною медициною займалися не лише вправні народні цілителі, чаклуни, знахарки, а й, нерідко, найближчі родичі хворого. Іноді консультувалися з психічно хворими та відсталими, оскільки їх вважали «людьми Божими». Чаклуни мали свою спеціалізацію і лікували лише одну хворобу або певну категорію хвороб.

Методи народної медицини, поширені на Полтавщині

 У профілактичній медицині, крім ряду гігієнічних процедур (умивання, гоління, стрижка, карантин хворих), магічні або культові заходи (орання навколо села, обходження хати, малювання магічних кіл, використання брехні та маскування для обману зла) відігравали визначну роль.

Частиною лікування часто були магічні ритуали, що виконувалися над постраждалою людиною. Хворобу «виганяли» смоктанням, вичавлюванням, струшуванням, миттям, видуванням, облизуванням. Хвороби також «відлякували» криками, уколами, подряпинами, побиттям, припіканням тощо або «переносили» з хворої людини на якийсь неживий предмет, рослину, дерево, тварину чи іншу людину. 

Іноді лікування включало маніпуляції з предметами, які були або могли бути певним чином пов’язані з хворобою. Важливу групу терапевтичних практик складали заклинання хвороби шляхом виголошення магічних формул, заклинань і молитов, звернення до різних природних і надприродних сил або вигнання хвороби. У полтавській народній медицині застосовуються також такі методи лікування, як ванни, масажі, кровопускання (за допомогою п’явок).

.,.,.,.